Українські вояки у Криму служать Батьківщині-Україні, а вона мовчить

Київ ­– Українські військові у Криму відчувають себе залишеними напризволяще, і досі вони не отримали з Києва чітких наказів, як діяти в умовах російської окупації. Про це заявили в українській військовій частині в Євпаторії, заблокованій російськими солдатами. Облога триває тиждень, українські вояки не мають змоги нормально харчуватися, змушені вивезти з Криму свої родини і будь-якої миті чекають на провокації та штурм з боку окупантів та їхніх поплічників із «самооборони Криму». Але, незважаючи на це, українські військові не збираються зраджувати присязі. У цьому запевнив у розмові з Радіо Свобода один із українських офіцерів, що стримує облогу військової частини. (Він змушений не називати свої ім’я та прізвище через погрози з боку проросійських активістів на адресу його батьків, які мешкають у Євпаторії)

– Яка саме зараз обстановка у вашій військовій частині в Євпаторії?

– Я тут уже живу і сплю з автоматом цілий тиждень. Я військова людина, яка склала присягу народові України. І я від цієї присяги не відмовляюся. Мою родину (дружину і трьох дітей – 13 і 7 років, а також десятимісячну малечу) довелося евакуювати до материкової України. Але тут, у Євпаторії, мешкають мої батько і мати. Загалом я понад 20 років прослужив в українській армії і не збираюся нікуди тікати чи відступати. Це стосується і п’ятьох моїх товаришів по службі.

– Хто саме вас блокує зараз?

– Це так звані «зелені чоловічки». Нашу частину та інші частини тримають в облозі ці «цвіркуни». Це продумана військова спецоперація. Це військовослужбовці Чорноморського флоту Російської Федерації. І на нас, військових української армії, тиснуть ці військовослужбовці, а ми навіть не можемо у відповідь пискнути. У російських вояків є наказ, і вони чітко, професійно його виконують. Тільки у нас такого чіткого наказу чомусь немає досі. Маємо окупацію з боку Росії, а наша нинішня влада в Києві (чи Міністерство оборони, чи інші відомства) нічого не робить, пальцем не поворухне. При тому, що українські військові, які зараз служать на території Криму, опинилися між молотом і ковадлом. Дуже кепсько це все. Моя особиста думка – наш новий уряд у Києві зробив і робить багато помилок узагалі (треба було від початку обережніше з Кримом, із законом про мови, варто також зараз чіткіше діяти), хоча ми залишаємося вірними присязі.

Взагалі київській владі треба було достукатися до сердець кримчан, подбати про них, про тих же пенсіонерів. А цього так і не зробили. А зараз значна частина кримчан розгублена, зазомбована російськими телеканалами, водночас багато байдужості до того, що відбувається. А відбувається окупація Криму. І де ці силові структури України? Грубо кажучи, опинилися у лайні? От той же Аксьонов…Ми про нього вперше почули тут, у Криму, коли він став вимагати від нас скласти йому присягу. Хто такий взагалі цей Аксьонов? А російські телеканали продовжують зомбувати! Я все це можу спростувати! І немає в Криму жодної російської людини, яку тут образили б за її російські мову.

– А що саме могла б зараз протиставити окупації нинішня українська влада? Піти війною за Крим?

– Ні! Але мав би надійти чіткий наказ. От, наприклад, нападники перелізуть через паркан нашої військової частини і почнуть загрожувати. А в мене автомат під пахвою – і стріляти не можна. Ну як це так? Навіть якщо проти нас будуть іти «по бєспрєдєлу» ці ряджені козачки (з Ростова-на-Дону вони чи звідки), навіть на цей випадок немає команди. Ми навіть не маємо дозволу захищати самих себе.

Я в цій «хрєні» вже цілісінький тиждень, а нас у Києві ніхто не бачить і не чує. Нашим командирам у Києві байдуже, що тут із нами відбувається, Вони що думають, можна так просто кинути, забути – і все?! Крим – наш дім і по цьому дому ходять ці «цвіркуни», люди з автоматами, російські військові.

Із нас не треба робити героїв, але мають бути бодай якісь чіткі накази, чітка інформація про те, що відбувається в Криму. І я не хочу бути героєм України посмертно. Але, якщо доведеться, то буду. Нас шестеро, у нас шість автоматів і дві з половиною тисячі набоїв.

– А який саме наказ із Києва мав би пролунати в такій ситуації?

– Мав би бути чіткий наказ, що саме робити у такій ситуації. А не просто заклики не піддаватися на провокації, хоча це і важливо. У даному випадку чинять агресію, і це є захопленням території.

– Які зараз у Вас умови для несення служби? Як ви харчуєтеся, наприклад?

– Тушонку привезли п’ять днів тому, от і виживаємо в таких умовах. Ледве вдалося вирватися, як ми жартували, «у самоволку» і підкупити харчів. От і все. Сухом’ятка – ані супу, ані борщу. От сидимо в облозі – змушені дивитися російські телеканали, а українські всі тут відімкнули. Мобільний зв’язок є, інтернету не маємо.

– Як Ви вже сказали, так доводиться триматися цілий тиждень. А що далі – скільки ще можете простояти?

– Скільки завгодно, як би складно не було. Чесно кажу. Ми військовослужбовці і маємо триматися. Всі ми, шестеро, не діти, ми по двадцять років прослужили вже. Ми нікого не боїмося. Прикро тільки від того, що впарює зараз про Крим російське телебачення. І прикро від такого ставлення влади в Києві. Хоча ми – військові, ми склали присягу і ми не здамося! Нас тут примушують іншу присягу скласти. Як це так? Двічі присягу не складають! Просто нам прикро за державу. Ми служимо Батьківщині, а вона мовчить.