Чеська гуманітарна організація «Людина в біді» готує новий гуманітарний конвой на Донбас, супроводжувати який буде знову відомий чеський фотограф, еколог, мандрівник і правозахисник Іво Докоупіл. «Людина в біді», з якою співпрацює фотограф, є єдиною західною гуманітарною організацією, яка працює на Донбасі, при чому по обидва боки лінії фронту. Чеський гуманітарний конвой знову повезе будівельні матеріали, медичні препарати, одяг, та інші речі, які потребують люди, які постраждали від війни. Напередодні його від’їзду ми зустрілися, щоб поговорити про те, як виглядає гуманітарна ситуація на Донбасі.
П’ятьма вантажівками ми відвезли близько 100 тон багажу, з чого половина –шифер для покриття будинківІво Докоупіл
– П’ятьма вантажівками ми відвезли близько 100 тон багажу, з чого половина – шифер для покриття будинків, а решта – предмети першої необхідності для таборів біженців: одяг, різні речі для приготування їжі, бинти та різні медичні матеріали. Я встиг ще побувати у селищі Піски та Дебальцеві, перед тим як там почалася евакуація, бо вони опинилися на лінії обстрілу. Люди там живуть уже понад півроку під обстрілами різної інтенсивності. Вони не мають світла, живуть у підвалах, не мають води. Міста Вугледар та Вуглегірськ, в яких 20-30 тисяч людей, не мають води вже від травня минулого року, бо водогін, що йшов з Донецька, був розбомблений. Вони і грошей не мають, бо не отримують пенсій і інших виплат від держави вже півроку.
– Чи вони не просили Вас вивезти їх звідти, бо держава не змогла організувати їхню евакуацію?
– Ті Піски є типовим прикладом. Там залишалося на той момент 86 осіб. Але коли ми там опинилися з машиною, то лише п’ятеро поросили, щоб ми їх звідти вивезли. Ці люди опинилися заручниками своєї складної економічної ситуації, яка не є породженням останнього року. Вони там просто живуть, бо мають там свої будиночки і город коло них. Вони бояться, що якщо вони покинуть свій маєток, то втратять все, що мають. Вони не уявляють собі, як вони зможуть жити в якомусь притулку в Києві чи Харкові. І ризикують життям. Часто в них також старі батьки, яких не можна вивезти. Причин, чому вони там залишаються, незважаючи на ту стрілянину, є багато.
– Як до Вас ставилися місцеві люди? Багато говорять про те, що вони нічого не хочуть мати спільного з Європою, чи у Вас там були проблеми, як у представника країни Європейського союзу?
Ми навіть боїмося, що багато з них швидше помре з голоду, аніж прийде просити про допомогу, чи прийме допомогу, яку їм пропонуютьІво Докоупіл
– Я завжди зустрічався в Україні з величезною смиренністю та скромністю. Люди ні про що не просили. Вони намагаються сховати свою ситуацію, яка є досить поганою. Ми навіть боїмося, що багато з них швидше помре з голоду, аніж прийде просити про допомогу, чи прийме допомогу, яку їм пропонують. Це почуття гордості в народу є надзвичайним. Ви там не побачите на вулиці жебраків, люди там мають почуття власної гідності. І для них дуже важко і болісно показувати свою слабкість.
З іншого боку, вони дуже вдячні за допомогу. І в тих районах, які вже підконтрольні Україні, і де люди мають доступ до інформації, вони дуже уважно стежать за тим, як у світі, у Чехії зокрема, реагують на їхні проблеми.
Я це помітив ще під час Майдану, коли поїхав до Києва робити фотографії. Люди там завжди були в курсі всіх останніх подій. Хто з наших політиків, що сказав, чому. Я мусив цілу годину пояснювати своїм українським друзям, що сказав наш президент, чому він це сказав, і чому, ми, власне, маємо такого президента. І як це так, що ми возимо допомогу, і маємо такого президента. Я їм казав, що це свідчить про проблеми, які є у нашому суспільстві, але те, що «Людина в біді» є єдиною західною організацією, яка має своє представництво прямо там, де стріляють, сильно допомогло підняти престиж Чехії. Одна справа – політики, а інша справа – допомога від людей, від нашого народу, який надає її зараз людям, які потребують цієї допомоги.
