27 березня у світі відзначають Міжнародний день театру.
Рішення про відзначення саме цього дня ухвалили у 1961 року у Відні на на 9-му конгресі Міжнародного інституту театру при ЮНЕСКО.
Кожен театр відзначає цей день на якийсь – саме йому притаманний – кшталт: хто – галасною прем’єрою, хто – творчим вечором, а хто – плануванням нових кроків. Саме в такому творчому процесі перебуває один із молодих театрів у Києві – Новий драматичний театр на Печерську. Художній керівник театру, який напередодні подарував Києву особливу подію сценічні читання, – Олександр Крижановський – розповів Радіо Свобода про те, чим цей театральний рік є для його театру, який, незважаючи на свою молодість, вже є володарем понад 10 найвищих театральних нагород «Київська пектораль»:
– У цьому році театру виповнюється 15 років. Це видатна така подія, тому що говорять, що театри не живуть більше ніж 7-8 років, і кризи безумовно є, вони трапляються, але поки що ми всі разом і працюємо і щось робимо.
Мене запросили бути режисером сценічних читань під назвою «Сім»
Грали Оксана Забужко, Сергій Жадан, Святослав Вакарчук
Вчора для мене особисто була велика подія. Мене запросили бути режисером сценічних читань під назвою «Сім». До того ці читання були в 25 країнах світу. Це – шведський проект і пов’язаний він із жіночими правами. Це – вистава проти насильства над жінками. Це – 7 історій різних жінок у різних країнах світу. І в Україні підібралася дуже цікава компанія. Це ініціатива посла Швеції в Україні. Грали такі видатні люди як Оксана Забужко, Сергій Жадан, Оксана Сироїд, Мустафа Наєм, Святослав Вакарчук, як Таміла Ташева. І ще грала Ада Миколаївна Роговцева. Ось така фантастична група. І вчора ми в консерваторії награли цю читку.
Вони всі працювали як справжні актори і дуже добрі актори. Тобто там була і особистість, і історія, яка є у п’єсі, дуже багато. І оскільки вони різні і дуже сильні, то те мало дуже велику силу
– У чому полягала участь цих людей, яких Ви назвали у цих читаннях? Кожен по черзі читав якісь свої уривки, чи як це виглядало?
– Це історії, які переплетені. І це як справжня п’єса. І вони їх читали. До того ми робили репетиції. Ми вивчали драматичну історію цих людей. Вони всі працювали як справжні актори і дуже добрі актори. Тобто там була і особистість, і історія, яка є у п’єсі, дуже багато. І оскільки вони різні і дуже сильні, то те мало дуже велику силу.
– А хто був серед публіки і як вони сприйняли?
– Було дуже багато молодих людей. І я дуже хвилювався. Думав, може їм це не цікаво. Знаєте, не туди потрапили. Але була така тиша і увага, і в кінці були овації, аплодисменти.
А в кінці приїхали спеціально для цього міністр культури Швеції, це теж така велика подія для нас була. Тобто дуже гарно. І дуже важливо, що ми це робимо. Стаємо в цей ряд. Ряд цих країн, які цим опікуються, для яких це важливо.
– Можна сказати, що Україна і на театральній ниві – на європейському шляху?
– Так, безумовно. На європейському шляху. І дороговказ – я дуже люблю Швецію за те, що це одна з найдемократичніших, як на мене, країн у світі. І Україна у політиці Швеції дуже важлива. Вони дуже нас підтримують. І тому я дуже радий, що вони завітали до нас, мені довелося робити цей проект, допомагати цим чудовим людям грати цю п’єсу. І ще нам допомагав чудовий джазовий музикант Володимир Солянік.
– Рік, який минув після Майдану, як він вплинув на продуктивність театру, було можливо, часом навіть і не до вистав?
Ми розташовані недалеко від воєнного госпіталю. Я казав, що хлопці можуть приходити на вистави, потихеньку дівчата наші ходять туди, і два, три чоловіки приходять на вистави
– Абсолютно. Ми розташовані недалеко від воєнного госпіталю київського головного. Тому я ходив до начальника госпіталю і казав, що хлопці можуть приходити на вистави, будь-коли, скільки прийде. Він мені сказав: дякую за запрошення, але у тому колі, у якому вони перебувають, вони не дуже хочуть з нього виходити. Але потихеньку дівчата наші ходять туди, і два, три чоловіки приходять на вистави, і я дуже радий цьому.
Що робити нового? Це – велика проблема. Дуже важливо і дуже непросто знайти тему внутрішню, яка буде не на один день, а такий погляд глибинний. І треба робити ще одну річ: треба робити комедію, тому що люди просять: дайте трошки відпочити. Ми хотіли би щось інше. Це публіка завжди хоче комедії. Ну ось зараз ми робимо і те, і друге. Що вийде раніше, те й дамо.
