Американський телеканал CNN припускає, що Путін в обмін на допомогу Сполученим Штатам домовитись з Іраном очікує повної влади над сусідніми країнами, зокрема, й Україною. Натомість, шведський політик Карл Більдт пропонує Росії посприяти міжнародній миротворчій місії на території конфліктного Донбасу. Утім, він висловлює сумнів, що Кремль дійсно хоче миру не лише на словах. Увага світової преси прикута до Одещини – журналісти розмірковують, чи вдасться Міхеїлу Саакашвілі навести лад у цьому корумпованому регіоні України.
Чому президент США Барак Обама подякував президенту Росії Володимиру Путіну за важливу роль у досягненні угоди щодо ядерної програми Ірану? Про це розмірковує експерт-міжнародник Фріда Гітіс у статті для CNN. Одним із пояснень того, що Кремль сприяв історичному рішенню між США та Іраном, є сподівання Путіна таким чином зберегти вплив та контроль над Україною.
«Згідно з такою геополітичною схемою, США дозволять Росії бути домінуючою силою над своїми сусідами, зокрема, над Україною та іншими пострадянськими країнами. Натомість Іран зберігатиме вплив у своїй частині світу, що в нього певним чином виходить у Лівані, Іраку, Сирії та Ємені», – припускає авторка.
Обама, пише CNN, «ймовірно вірить, що ця угода створить нову, більш мирну рівновагу і перетворить Іран на конструктивного члена світового співтовариства».
«Місія Міші – нездійсненна», – припускає Анна Нємцова у матеріалі Foreign Policy, розмірковуючи про перші кроки та наміри Міхеїла Саакашвілі на посаді очільника Одеської ОДА, і проводячи у назві статті паралелі з назвою однієї зі стрічок про кіногероя Джеймса Бонда. Грузинського лідера вона описує як політика, що «любить долати проблеми», а Одеська область, цитуючи авторку, – «один із найбільш корумпованих регіонів корумпованої держави».
На користь того, що Саакашвілі вдасться очистити підконтрольний йому регіон, продовжує Нємцова, свідчить його досвід роботи в Грузії: «За п’ять років президентства він звільнив понад 200 тисяч екс-«кагебістів», поліцейських, бюрократів та університетських викладачів». А 13 липня він анонсував звільнення 377 працівників Одеської адміністрації.
На противагу цьому, зазначає журналістка, в Одеській області досі мають багато впливу люди з колишньої команди Віктора Януковича. Зокрема, екс-регіонал та мер Одеси Геннадій Труханов та екс-регіонал Сергій Ківалов. Місцеві бізнесмени, з якими Анна Нємцова розмовляла про призначення Саакашвілі, висловили припущення, що грузинсько-український політик може «розірватись на шматки», утім, «стара команда матиме більше влади». Разом із тим, зазначає Нємцова, схоже, самого Саакашвілі труднощі не лякають, і він почав дуже активну кампанію з ентузіазмом та вірою в успіх Одеської області.
Якщо Росія всерйоз хоче вирішити конфлікт на Донбасі, Кремль має підтримати ідею міжнародної миротворчої місії у зоні конфлікту. Про це пише шведський політик Карл Більдт у статті для організації Project Syndicate. Більдт, який свого часу обіймав посаду спецпредставника ЄС з питань колишньої Югославії та верховного представника з питань Боснії і Герцеґовини, а згодом був спеціальним посланцем генерального секретаря ООН на Балканах, проводить аналогії між конфліктом у східній Хорватії на початку 1990-их років та сучасними подіями на Донбасі.
«Подібно до політики президента Росії Володимира Путіна щодо України сьогодні, тодішній президент Сербії Слободан Мілошевич наполягав, що справу можна вирішити шляхом прямих переговорів із про-сербськими сепаратистами та хорватським урядом», – пише Більдт.
Насправді ж, роз’яснює автор, про-сербські сепаратисти були повністю залежні політично, військово та економічно від Сербії Мілошевича. Та зрештою, сербський лідер погодився на розгортання місії ООН, яка передбачала демілітаризацію Хорватії та повернення її суверенітету.
Наразі, продовжує Більдт, та миротворча місія – Тимчасова адміністрація Організації Об'єднаних Націй для Східної Славонії, Барані та Західного Срема (UNTAES) – вважається успішною та результативною. Її він радить використати Володимиру Путіну як «модель для підконтрольних сепаратистам територій Донбасу», якщо той має на це політичну волю.
«Але чи Кремль дійсно серйозно налаштований визнати суверенітет України на Донбасі та нормалізувати відносини зі Заходом? Наразі я дуже в цьому сумніваюсь», – резюмує Більдт.
