Закон про амністію для військовослужбовців – гра в популізм окремих депутатів, а суспільство його підтримує, бо не вірить в чесність українських судів. Таку думку в ефірі Радіо Свобода висловив засновник волонтерської організації «Повернись живим» Віталій Дейнега, коментуючи вето президента Порошенка на закон про амністію, яка, зокрема, поширювалася на учасників бойових дій. За словами волонтера, не можна легалізовувати злочини і в одну мить усіх «поганих» зробити «хорошими». А подібний популізм може призвести до анархії в країні.
– Яке ваше ставлення до амністії для військовослужбовців?
На жаль, кількість злочинів у зоні АТО, військових і цивільних, є дуже великою
– Україна й так уже на популізмі доїздилися до війни. А зараз під час війни вже на воєнному популізмі ми можемо доїздитися до анархії. Тому що насправді те, що пропонувала Верховна Рада, я би хотів зачитати прізвища усіх депутатів поголовно, які голосували за цей зкон і більше ніколи за них не голосувати. Тому що у нас, на жаль, кількість злочинів у зоні АТО, військових і цивільних, є дуже великою. І звичайно, якщо військові селяться, наприклад, в домі, де жила бабуся, тому що їм треба десь жити, у підвал, де можна заховатися – це одне. А коли вони цю саму бабусю катують, або «віджимають», або викрадають гроші потім в її рідні, то це абсолютно не виправдовується ніякою військовою доцільністю.
– А такі вчинки теж підпадали під амністію? Чи вони належали до особливо тяжких?
– Там багато злочинів, які не віднесли до особливо тяжких і які під цю амністію потрапили. І найголовніше, зрозумійте: якщо їм пробачать одну частину злочинів, то до іншої ставлення відповідно також пом’якшиться. Ми зараз реально заграємся популізмом, тому що комбати, які максимально проштовхують цей закон, вони чудово розуміють, що вони так само пройшли у цю Верховну Раду на хвилі народного популізму, на хвилі масової думки, яка навіть не цікавилась, чи взагалі ця людина воювала і як. І так само вони за рахунок людей, які абсолютно не розуміють, що реально відбувається в зоні АТО, намагаються проштовхувати ці закони, які відбілюють їх та їхніх друзів.
– Але чимало людей, які вважають, що у зв’язку з військовим часом можна виправдати деякі злочини військовослужбовців.
– Немає питань, але дивлячись які злочини і за яких обставин.
– Хто в цьому має розбиратися, військова прокуратура? Наскільки ефективно вона працює у цьому напрямку?
– У нас, на жаль, всі державні структури працюють неефективно. Звісно, нічого нового я зараз не сказав. Якщо ми зараз беремо силові структури, то чому у нас народ вимагає амністію? Тому що є тотальна недовіра до суддів. Якщо у нас немає такої амністії, то відповідно у нас в судах почнеться вибіркове правосуддя. Тому у нас вимагають амністувати всіх: злочинців, не злочинців, щоб всім було добре, грубо кажучи. На жаль, це українські реалії. Щодо військової прокуратури – ми памятаємо всі ці анекдотичні ситуації з Матіосом, і його заяви про тепловізор. Тобто вона працює так само як і звичана, вона нічим не відрізняється.
– Яким чином тоді розбиратися у ситуації, якщо ні суди, ні прокуратура не можуть це зробити?
Певному батальйону треба було вивезти 50 поранених і здебільшого на «Лексусах» і «Лендкрузерах»
– Давайте почнемо з того, що ми не будемо масово приймати закони. От, грубо кажучи, всіх поганих зробити хорошими. Не можна так сприймати закон. Тобто закон має пояснювати що, за яких обставин може бути скоєно. Якщо, наприклад, закон дозволяє «віджим» машин. Ви не уявляєте яку кількість машин «повіджимали» у людей так звані деякі добровольчі батальйони. І легалізовувати це не можна. Тому що насправді, якщо вони кажуть, що їм треба було пораниених вивозити – немає питань. Просто беремо статистику тієї ж військової служби правопорядку, кількість заяв на той чи інший підрозділ і дивимося, що певному батальйону треба було вивезти 50 поранених і здебільшого на «Лексусах» і «Лендкрузерах». Розумієте? То, мабуть, щось не так?
– Це дуже потужні машини, їх можна довго використовувати.
Якщо всіх пробачити – і, поганих і хороших – це популізм
– Звичайно, просто їх ще треба пошукати, де вони поділися і чому їх немає в зоні АТО. Чомусь, наприклад, десантники їх не «віджимають», хоча рівень забезпечення там не набагато кращий, ніж у добровольців. І піхота не «віджимає». Тобто потрібно визначитися з правилами гри і домовитися, щоб всі учасники гри ці правила виконували. Для цього ці правила мають бути адекватні. А якщо всіх пробачити – і, поганих і хороших – це популізм. Насправді нестача колісної техніки дрібної є. Але це не виправдовує те, що відбувалося в 2014 році, коли реально «віджималися» у людей машини і продавалися на запчастини тут, в Києві. І це все аргументувалося військовою доцільністю.
