Доступність посилання

27 Червень 2017, Київ 12:18

​Надія Савченко: «Я не знайома з Медведчуком, але потрібно познайомитися»


Народний депутат Надія Савченко, яка 7 жовтня у Мінську зустрілася з лідерами угруповань «ДНР» і «ЛНР», не вважає реальним ризик легалізації незаконних збройних формувань, однак переконана, що говорити потрібно з тими, хто утримує людей. На думку Савченко, сепаратисти є частково самостійними, частково не самостійними; з Росією треба говорити про утримуваних у Росії в’язнів, а з сепаратистами – про військовополонених та заручників, переконана вона. Про списки полонених і заручників, Віктора Медведчука та подробиці зустрічі з бойовиками вона розповіла в інтерв’ю Радіо Донбас.Реалії.

– Ви задоволені, що українське суспільство дізналося про те, що Ви зустрічалися із Захарченком і Плотницьким? Це було заплановано, чи вийшло випадково, тому що про це заявив журналіст?

Про це все одно б дізналися, ніхто не збирався цього приховувати

Перша фраза, яку я відзначила, – як Ви сказали, це «обмін полоненими у версії Надії Савченко». Знаєте, тут є одна версія: обмін або відбувається, або не відбувається. За будь-чиєю версією, іншої просто не дано. Щодо того, що Ви сказали, що у Facebook пишуть політики і якісь там експерти: я не читаю соцмережі, не маю на це часу. Але мені більше цікаво, що пишуть люди, які не називають себе експертами, або які не є політиками. Щодо того, чи рада я, що про це дізналися: я не бачу в цьому радості. Я бачу радість у тому, коли буде результат. А те, що про це всі дізналися, – про це все одно б дізналися, ніхто не збирався цього приховувати. Це не була таємна поїздка, як це намагаються подати в дуже багатьох ЗМІ.

Надія Савченко
Надія Савченко

– Однак журналіст видання ЛІГА.net заявляє, що коли він довідався про Ваш візит до Мінська і запитав Вас, правда це чи ні, Ви сказали, що нічого не хочете коментувати. Ви просто хотіли про це заявити пізніше, чи хотіли заявити про це вже де-факто – після того, як будуть якісь результати?

– Я не знаю, що таке ЛІГА.net, ніколи не читала це видання, не знаю, чи це «жовта преса», чи вона більш реалістична. Я не пам’ятаю, який саме журналіст, тому що до мене їх підходило дуже багато, і всі «заливали» одні й ті самі питання. І я навіть не пам’ятаю, хто це зробив перший. Щоб Вам сказати, моя реакція на журналістів: вони вважають, що їхня позиція – це що їм повинні звітувати, бо вони ж доносять до народу. Питання тільки в тому, як вони доносять. Тому що звітувати я повинна перед народом, а не перед експертами, політиками або журналістами. Це люди окремих спеціальностей, які вміють маніпулювати інформацією, викручувати й перекручувати її. Якщо я бачу, що журналісти доносять мою точку зору правильно і не перекручують моїх слів, то я готова говорити з такими журналістами. Коли я перший раз бачу людину, і вона до мене з нахабною вимогою: «От ти мені повинна сказати, бо я журналіст», а потім купа образ: «Як вона себе вела? Чому вона на нас так кричить?» – бо Ви себе так поводите. Я не бачу у Вас журналіста, я не пам’ятаю, хто Ви. Ви до мене підходите, не показуєте ніякого посвідчення. Якщо, наприклад, людину приходить заарештовувати поліцейський, то він одразу показує їй жетон і говорить, чому він до неї прийшов. Підходить якась людина і запитує те, що їй заманеться. Я, як проста людина, маю право не відповісти.

– У Верховній Раді один із членів комітету, членом якого Ви є, заявив про те, що в четвер будуть розглядати питання про виключення Вас із комітету з національної безпеки і оборони, також уже звучать заклики позбавити Вас мандата в Парламентській асамблеї Ради Європи. Як Ви до цього ставитеся?

– Я неодноразово пояснювала журналістам свою позицію: я взагалі не люблю коментувати і не розумію, для чого це потрібно. Якщо в людини будуть якісь претензії до мене, то нехай прийде і скаже в очі, і я їй прокоментую. Я не бачу необхідності говорити про людей поза їхніми очима про їхні слова. По-перше, я цих слів не чула. По-друге, як мені їх донесуть, або як донесли журналісти, не знаю, чи це абсолютно вірно. «Даст Бог день – даст Бог пищу», поживемо – побачимо.

– Що Ви будете робити, якщо Вас все-таки виключать з комітету з оборони? Вже звучать навіть заклики судити Вас за державну зраду. Ви як носій державної таємниці зустрічалися з тими, кого в Україні вважають терористами. Проте, якщо Ви станете перед членами комітету, якщо навіть Вас позбавлять недоторканності, що Ви будете робити? Чи будете Ви продовжувати вести переговори?

Немає жодних законних підстав позбавляти мене членства в Комітеті з нацбезпеки та оборони, тому що державну таємницю я зберігати вмію

– Мене абсолютно не лякає будь-яка дія з боку Верховної Ради, тому що всі ми рівні. В очах народу усі ми народні обранці – народні депутати, так само, як і президент. І ніхто з нас нікому не є начальником. У нас є рівна відповідальність перед українцями, які нас обирали. Тому щодо того, що буде в комітеті: для того, щоб зробити якусь дію, це повинне бути не тільки бажанням людей, а й обґрунтоване якимись фактами й законними підставами. Немає законних підстав позбавляти мене членства в Комітеті з нацбезпеки та оборони, тому що державну таємницю я зберігати вмію. Це можна перевірити усіма відповідними методами у відповідних структурах, що і робиться регулярно і постійною. І я не думаю, що хоч один народний депутат так часто звітує всім структурам по безпеці України, як я.

Тому, щоб сказати, чи лякає мене позбавлення депутатської недоторканності – ні, не лякає. Я, взагалі, вважаю, що потрібно позбавити усіх депутатів недоторканності. Чомусь Вам як журналісту не заважає працювати те, що у Вас немає недоторканності. І мені це так само не буде заважати. Я все одно буду продовжувати робити те, що я роблю. І буду продовжувати спілкуватися і знаходити всі можливі контакти для того, щоб велися перемови і щоб вони були результативними для обміну людей, для припинення війни, для налагоджування миру в Україні. І, взагалі, державницька позиція України повинна бути врешті-решт визначеною. Що у нас – війна чи АТО, і що ми робимо в подальшому: ми з’єднуємо Україну чи відмовляємося від якихось територій.

Їх ніхто не легалізує. Крим не легалізований, він все одно окупований. Так само і Донбас

Адже побоювання того, що їх визнають та легалізують, терористів, як багато хто боїться, що нам потрібно працювати в ПАРЄ саме такими методами, тому що їх легалізують... Їх ніхто не легалізує. Крим не легалізований, він не визнаний російською територією, він є українською територією. Але, де-факто, він все одно окупований. Так само і Донбас: він ніколи не буде визнаний, тому що не пройшли жодні правові події, щоб можна було визнати якимись окремими республіками. Це все, звичайно, було зроблено під тиском, під зброєю. Люди не мали права вибору, і дуже багато людей навіть на окупованих територіях мають різну думку, і хтось схиляється до однієї, хтось – до іншої. Але, в першу чергу, їм треба почути одне одного там, у другу чергу нам усім в Україні потрібно почути одне одного. Тому я буду продовжувати робити те, що я обіцяла українцям. Як тільки вийшла, я обіцяла боротися за кожного, я обіцяла говорити з самим чортом. Я своїх слів дотримуюсь.

– Пані Савченко, вчора більше говорили про сам факт Вашого візиту в Мінськ, а я Вас хочу більше розпитати про цей візит. Наші слухачі зараз – той самий народ, про який Ви говорите – запитує: «Як Ви домовилися про зустрічі? Ось Надія просто подзвонила Олександру Захарченко, і він приїхав?» – це я цитую запитання з «Твіттера».

В кого ключі від темниці, з тим треба вести перемови

– У мене не було його телефону, щоб так зробити. Ні, насправді, це почалося ще півроку тому, як я тільки вийшла. Я одразу заявила, та і всі мої перші заяви були почуті, що я готова працювати в мінському форматі, я готова йти на переговори напряму. Тому що це технічно-військово правильно. Говорити треба з тими про обмін, у кого знаходяться люди. Називати одне одного маріонетками – це вже діло десяте. Але в кого ключі від темниці, з тим треба вести перемовини. Так як у нас в Україні, ні для кого не секрет, працює дуже багато перемовників, все одно обміни відбувалися, і не завжди за політичної участі. Дуже часто це робили прості люди з доброї волі, і в них це виходило нічим не гірше, може, навіть краще, ніж коли людині нав’язали політичну ціну.

В нас в Україні є до шести перемовників, з якими я завжди працюю

Тому я тоді це заявила, в нас в Україні є до шести перемовників, з якими я завжди працюю. Вони постійно шукали контакт з тією стороною, шукали контакт зі мною. І врешті-решт це дійшло до логічного висновку й закінчення, що та сторона призначила зустріч з нами в Мінську, напевно, в цілях безпеки. Тому що я готова була їхати і від нулів до нейтралки, і на окуповану територію. Мене мало що лякає після того, що я в житті пройшла. Але був вибраний Мінськ, тому я поїхала до Мінська.

– Це була Ваша перша зустріч з лідерами сепаратистів?

Так, перша... Ні, з Плотницьким я зустрічалася раніше, ще в 2014 році.

– Він Вас допитував...

Із Захарченком я не була знайома, то була перша зустріч

Так. Із Захарченком я не була знайома, то була перша зустріч. Зустріч пройшла в тристоронньому форматі за присутності російської сторони та білоруської організаційної сторони. Вона відбувалася 3 години, з 15-ої до 18-ої години. Я вважаю, що закінчилася на позитивній ноті. Будемо чекати результатів.

– Кореспондент Радіо Свобода в Мінську Валерій Каліновський каже, що разом із Вами на зустрічі були Михайло Балуєв, Олег Шкряба і Володимир Рубан. Хто такий Володимир Рубан, ми знаємо. А хто такі Балуєв і Шкряба? Ви можете розповісти, правда це чи ні, що вони були з Вами?

– Так, вони були, це якраз і є представники третьої сторони.

– А в якому статусі? Як вони представилися?

– Вони є в мінській контактній групі з гуманітарних питань. Так вони представились.

– Чи можете Ви розповісти про предмет, власне, переговорів? Ви до цього критикували Мінський процес за те, що він закритий, тому що народ дійсно не знає, про що там говорять. Ніяких коментарів зазвичай сторони не дають, а просто кажуть, домовилися або не домовилися. У Вас є шанс розповісти, який предмет переговорів. Про яку кількість людей йде мова, на яких умовах сепаратисти обіцяли відпустити їх?

На цьому етапі у нас не було жодного паперу, який щось гарантує, вимагає чи обіцяє

– Не завжди можна переказати тригодинну розмову в трихвилинній сповіді перед народом. Я говорила, що в Мінську ми не бачимо документів, тобто говорити можна різними словами, домовлятись можна або коротко, або довго. Головне – де вкінці будуть стояти підписи, тобто що буде законним підґрунтям домовленостей. На цьому етапі у нас не було жодного паперу, який щось гарантує, вимагає чи обіцяє.

Я за півроку зібрала список українських зниклих так само кількістю в 700 людей. Поки що це виходить обмін у середньому 1 до 4-х. Якщо ми будемо говорити про всіх на всіх, то це означає, що живі можуть не вижити

Розмова справді велася про обмін полоненими. Мова йшла про те, що донбаська сторона заявляє близько 700, здається, 703 людини в списку, яких вони шукають. Наші по Мінському процесу заявляють 109. Я, наприклад, пояснила, що до мене зверталися родичі напряму, і я за півроку зібрала список українських зниклих так само кількістю в 700 людей. Ми зі сторонами поговорили і зрозуміли, що чудово собі потрібно давати звіт у тому, що не всі люди з цих списків живі. І тому треба вимагати не повного списку, а все ж таки відштовхуватись від підтверджених списків. Українська сторона підтверджує 226 осіб, здається, я точно не пам'ятаю цифри, вони окремо записані і в Мінському процесі, і в мене. А зі сторони сепаратистів підтверджено 52 людини, якщо я не помиляюсь. Тобто поки що це виходить обмін у середньому 1 до 4-х, от його в першу чергу потрібно здійснювати. Тому що ми не знайдемо тих, кого немає в живих, а якщо ми будемо говорити про всіх на всіх, то це означає, що живі можуть не вижити.

– Ірина Геращенко, яка займається переговорами в тристоронньої контактній групі з гуманітарних питань, говорить про те, що з цих 700 людей, як Ви сказали, яких вимагають сепаратисти, дуже багато хто взагалі не має стосунку до цього конфлікту, це абсолютно інші люди, які чомусь знадобилися «ЛНР» і «ДНР». Ви про це говорили, що ці люди не є навіть предметом переговорів, що вони не сторона конфлікту і не беруть участь у конфлікті? Тому що Україна теж може вимагати когось, хто перебуває на окупованій території, але це ж не означає, що Вас варто видавати, бо ви не воювали і не причетні до конфлікту.

– Про це якраз і йшла мова: розірвати кільце для того, щоб за стіл переговорів сіли люди, які здатні домовлятися, а не сперечатися. Про це і треба було поговорити, що цей список не може бути реальним. І ми зійшлися на тому, що реальним може бути той список, який ми визначимо – 1 до 4-х.

– Якщо цей список реальний, то як буде відбуватися обмін? Тобто Ви будете посередником між українською стороною і сепаратистами? На яких умовах, що Ви можете пообіцяти?

– Саме цей момент не був проговорений. Тому протилежна сторона говорила, що можливі зустрічі ще. Тому зараз, чесно кажу, саме цей процес не був обговорений до кінця, він був тільки початий. Ви сказали, що я можу пообіцяти. Якщо я обіцяю, то я тримаю слово. Я не можу зараз пообіцяти, тому що у мене немає ключів від темниці ні від однієї, ні від іншої. Я можу бути тільки зв’язковою ланкою для того, щоб цей процес можна було розірвати з кільця і якось дати йому хід. Як я це буду робити? Я це буду робити, завжди пам’ятаючи про державну таємницю, про Україну та інтереси українців, і ніколи не зраджу свій народ і свою країну, але я буду робити розумні, гуманні та адекватні кроки не просто для того, щоб довести свою правоту. Компроміс – це поступки від двох сторін, ні в якому випадку не прогинання однієї, і ні в якому випадку не правота іншої.

– Ви зараз говорите, як представники України в тристоронній контактній групі. Чим же Ваша позиція відрізняється від їхньої?

– Можливо, хоча б на цей момент тим, що ми зійшлися на тих списках, які реальні. А далі буде видно по результатах. Хтось сказав, що дипломатію судять саме по результатах. Я не можу Вам сказати більше. Це одна моя зустріч. Один день роботи і півроку підготовки до неї. Решта мінської групи працює три роки, якщо я не помиляюся. Результати поки що, напевно, у нас рівні.

– Як Ви гадаєте, чому Захарченко та Плотницький вирішили таки зустрітися з Вами, який їхній мотив?

– Давайте Ви запитаєте це у них як журналіст. Я не можу коментувати думки інших людей. Напевно, тому, що все ж таки ця зустріч нам потрібна. І рано чи пізно вона б відбулася. І все ж таки людям потрібен мир як на окупованій території, так і тим, хто зараз стоїть проти української влади, проти такої позиції. Але їм теж потрібен мир. Ви розумієте, нікому не подобається дивитись, як помирають діти, як холодно і голодно. Ні нам, ні їм. Тому на цьому треба сходитися. Треба шукати те, що нас об’єднує, а не те, що нас роз’єднує. Я говорила з ними українською мовою, і Захарченко, і Плотницький мене чудово розуміли. Вони говорили російською, я їх теж чудово розуміла, як зараз Вас.

– Як Ви думаєте, хто в кінцевому підсумку ухвалює рішення про звільнення незаконно утримуваних людей на підконтрольній сепаратистами території? Це сепаратисти, Ви вірите в те, що Захарченко й Плотницький у цьому плані справді самостійні?

Частково вони не самостійні, частково самостійні. Говорити треба з тим, у кого є люди

– Знаєте, мені байдуже, на кого будуть вішати ордени, коли люди будуть повернуті. Абсолютно байдуже. Але я не буду думати, хто там приймає рішення, і розказувати, хто самостійний, а хто ні. Багато хто вважає, що я теж політик, що я належу до фракцій, що я повинна діяти так. Але й багато хто з цим не згодний, що я не є самостійною. Так само і я думаю, що частково. Не може бути щось на сто відсотків. Частково вони не самостійні, частково самостійні. Але пряме правило перемов якраз звучить так, що говорити треба з тим, у кого є люди. З Росією треба говорити, бо наші політв’язні в Росії, з Донбасом треба говорити про наших військовополонених. Це дві різні категорії людей. Так само і в нас є сепаратисти, а є росіяни. Тому в нас є «матеріал», жахливо так називати людей... Одним словом: у нас є про що говорити.

– Ще одне запитання з нашого чату в YouTube: люди уточнюють, а хто саме запросив Вас на зустріч?

– Мені передав це Рубан, а хто йому передав, я не питала. Мені це мало цікаво. Головне, що зустріч відбулася.

Чи піднімалися на цій зустрічі в Мінську якісь політичні питання? Ви багато говорите про те, що Мінський процес не ефективний. Але ж Мінськ – це комплекс процесів: і безпекова, і гуманітарна, і економічна підгрупи. Чи говорили Ви хоч про щось таке – або чи були хоча б якісь натяки?

Ми порушували усі спектри: і гуманітарний, і безпековий, і політичний. Але все це було спрямовано саме на обмін

– Я Вам пояснила, що не можна переказати тригодинну розмову, якими словами вона відбувалася, за три хвилини. Питання, на якому я сконцентрувалася, було звільнення полонених. Але, звичайно ж, до того це були суперечки, це була задіяна політика, це були і взаємні образи. Це нормальний переговорний процес. Тобто, напевно, ми порушували усі спектри: і гуманітарний, і безпековий, і політичний. Але все це було спрямоване саме на обмін. Я не думаю, що можна якось чітко розділити ці питання, і говорити «політика-політика», але не говорити про людей. Або говорити про безпековий сектор, але, знову ж таки, не говорити про людей. Вони поєднані між собою. Головне – на чому концентрується найбільше уваги.

Сепаратисти, напевно, вимагали від Вас – як вони цього вимагають у Мінську – прив'язати обмін полоненими до амністії?

Саме ці представники, які на цей момент не можуть бути сприйняті Верховою Радою. Я думаю, що і вони це чудово розуміють, і ми це чудово розуміємо

– Ні. Знаєте, зовсім ні. Не було жодного слова, напевно, про амністію, навіть слово «амністія» не звучало за три години жодного разу. Можливо, воно звучало в якійсь іншій подачі. Наприклад, у тому, що ми дійшли згоди, що саме ці представники, які на цей момент не можуть бути сприйняті Верховою Радою. Але це не означає, що люди з окупованих територій не можуть бути представниками у Верховній Раді тієї частини українців, яка зараз на окупованій території. Я думаю, що і вони це чудово розуміють, і ми це чудово розуміємо. І вони не були щодо цього упертими. Тому думаю, що говорити є про що. Якщо правителю дорогий його народ, і він розуміє, що врятує його ціною свого життя, то я б такий крок зробила. За них я говорити не буду і ні за кого більше я говорити не буду. Я говорю за себе. Я б такий крок зробила.

Яким Ви бачите Мінський процес? Ви вже натякнули, що Захарченко й Плотницький не можуть сприйматися українською стороною як сторона перемов, і вони це прекрасно розуміють. Якими Ви бачите подальші шляхи перемов? Що робити далі? Як можна модернізувати Мінський процес, з вашої точки зору?

– Я не сказала, що вони не можуть сприйматися як сторона перемов. Вони не можуть сприйматися як законні представники влади від народу. Так вони сприйматися не можуть, тому що українці можуть і у Львові голосувати за кандидата від Донецька, наприклад, або так само, навпаки, за партію. І тут вже такого процесу не відбулося, тому що він не був всеукраїнським на той час і він буде всеукраїнським трохи пізніше.

Ви самі сказали, що той референдум не легітимний.

Те, що хотіли довести, що говорять з Росією, а не з ними, то насправді так не відбувається: Росія сидить, слухає і мовчить. А от говорять вони як раз з ними

– Тому що це була частина, відколота від України під тиском і зброєю. Якби це був всеукраїнський референдум, то був би зовсім інший результат, зовсім інше рішення і бачення. Але ми зараз говорили про те, чи є вони стороною перемов. Розумієте, вас дуже довго вводили в оману, тому що мінські процеси насправді так і відбуваються: сидить українська сторона, сидить сторона окупованих територій і для нагляду сидять російська й білоруська сторони. Тому вони є і завжди були в мінському процесі стороною перемов. Просто те, що хотіли довести, що говорять з Росією, а не з ними, то насправді так не відбувається: Росія сидить, слухає і мовчить. А от говорять вони якраз із ними.

– Питання у від глядачів: «Чи можете ви особисто звільнити полонених від сепаратистів, чи вимагаєте цього від української влади»?

– У будь-якому випадку, це особисто можуть зробити люди, в яких є ключі від в‘язниці. У мене ключів від в'язниці немає. І в мене їх не було два роки, коли я сиділа у в’язниці. Від своєї ж камери. Тому не можна сказати, що це може зробити якась одна людина, відкривши просто всі замки. Ні, я думаю, що і українська влада, і представники влади, які себе так називають, на окупованій території, і так само представники Росії як нашого ворога, - усі повинні діяти разом для того, щоб був результат. Одна людина цього зробити не може.

– Пані Савченко, родичам полонених самі полонені кажуть, що сепаратисти звалюють провину за зрив перемов на українську сторону. Ви згодні з цим, що, може бути, вони і не хочуть домовлятися з українською стороною, а з якихось причин хочуть домовитися з вами?

– А українська сторона говорить, що вони не йдуть на контакт.

Ви не вірите українській стороні так само, як і сепаратистській?

Вони заявили, що вони готові говорити з будь-ким, хто готовий їх почути. Я готова їх почути

– Я ж у політиці, тут не можна нікому вірити. Я колись про це говорила. Насправді, я жодного разу не була присутня на таких перемовах, де, окрім мене, були ще інші представники української сторони. Я жодного разу не бачила, і не ведуться прямі трансляції перемовин в ефірах. Тому я не можу сказати, як вони говорять, якими словами, з якою інтонацією, що немало важливо, з якою жестикуляцією, що теж немало важливо, і про що вони, взагалі, говорять, і чому вони виходять із заявами, що вони не змогли домовитися. Я від себе не можу говорити, що вони хочуть говорити тільки зі мною. Те ж саме вони заявили, що вони готові говорити з будь-ким, хто готовий їх почути. Я готова їх почути. Як говорить моя помічниця: «Ми свідомі, але чуємо голос Донбасу. От я теж на цій позиції. Ми свідомі, але чуємо усіх, хто думає не так, як ми.

Ви намагалися брати участь у Мінських переговорах, зокрема в гуманітарній підгрупі, офіційно? Ви просили президента відправити Вас туди представником? Чи не думаєте Ви, що це було б більш ефективно, і такого ажіотажу навколо вас – ось такі сепаратні перемови, що Ви їх ведете, – не було б і такої паніки не було б? Ви б там робили те ж саме, можливо?

– Знаєте, іноді «краткость – сестра таланта», менше слів – більше діла. Коли менше людей, то може краще вийти. Дуже хочу, щоб ви, журналісти, почали доносити до людей правильну точку зору. Коли я служила в армії, у мене був командир. Так, я була підлеглою, підпорядкованою, була така ієрархія. Президент України не є командиром у Верховній Раді. Якщо пам’ятаєте, у нас у Конституції написано «парламентсько-президентська республіка». Навіть більше: навпаки, Верховна Рада є командиром Президенту, якщо вже так розібратися. Насправді, це все виборні посади. Тому я не повинна була питати дозволу на свої дії, як Ви сказали, офіційно якось бути направленою. Хто мене має право офіційно направити, крім українців, які мені виказали свою довіру, для того, щоб я робила все в їх захист? Я це і роблю. Я не повинна ні в кого питати дозволу. Я неодноразово заявляла своїм колегам, що шукаю і хочу бути їм допомогою, шукаю компромісів з ними і з тією стороною для того, щоб запустити Мінський процес.

Про кого конкретно Ви зараз говорите?

– Я зараз говорю конкретно і про Петра Олексійовича, я йому говорила про це, як тільки повернулася, що я б хотіла працювати і могла б працювати по визволенню полонених. Я це говорила саме в Мінській групі, будь-який формат мені б підійшов. Я це говорила й Ірині Геращенко на останній зустрічі з родичами полонених. На що вона відповіла, що вона діє по методичці, затвердженій Президентом. І мене це тоді дуже здивувало, тому що насправді депутат – це вже не та людина, якій потрібно писати методичку, якийсь дороговказ. І це, в першу чергу, депутат своєї країни – це не та людина, якій повинні десь іззовні виписувати методичку, як діяти у своїй країні. Це наша країна, це наш народ нас обирав. Це ми несемо відповідальність за його життя і перед ним особисто.

Ви постійно говорите, що виконуєте народну волю, у Вас є мандат довіри, це мандат народного депутата. Проте люди за Вас голосували, коли Ви перебували в ув'язненні. Вони не бачили ні Вашої програми, вони, грубо кажучи, голосували за Вас наосліп. Як Ви вважаєте, чи є у Вас такий мандат на ті ж переговори, враховуючи, що за соцопитуваннями більшість українців вважає «ДНР» і «ЛНР» терористичними організаціями, з якими не потрібно вести перемов? Чи впевнені Ви у тому, що народ дійсно підтримує Ваші такі ініціативи?

– У мене для початку запитання: а народ хоч чиюсь програму бачив, за кого вони голосували? Я на жодних виборах не пам’ятаю жодної програми, представленої нам народними обранцями, які були, наприклад, до мене. Тому я думаю, що народ не за програму голосує. Він голосує у нас по стандарту: або за обличчя, або за гроші й гречку. Якщо оцінювати і розписувати кількість населення, зараз у нас, на жаль, відбулася дуже велика демографічна зміна, І це не враховано, нам потрібен перепис населення – це один із перших пунктів після війни, то на 450 депутатів виходить, в середньому, по 50 тисяч виборців. Здається, так, якщо я в математиці не помилилась. Давайте подумаємо. Ви говорите, що по соцопитуваннях не вся Україна. Звичайно не вся. За мене й не могла голосувати, як за кожного з нас, ні за одну людину, ні за одну партію, немає 100% голосів. Тому, якщо ми беремо, що за мене голосувало 50%. І скільки у нас залишилося зараз на окупованих територіях?

За даними ООН – 2 мільйони 700 тисяч людей.

– От якщо Ви проведете там соцопитування, і набереться 50 тисяч людей, то, значить, це та сама Україна, незважаючи на те, що окупована. Я так само маю право представляти їхню волю.

Не можу не запитати у Вас про сюжет з телепроекту «Гроші»: журналіст зателефонував вам, запропонував від імені сепаратистів відкрити «посольство ДНР» у Києві. На відео Ви нібито погодилися. Прокоментуйте, будь ласка, наскільки далеко Ви готові іти у спілкуванні з сепаратистами, і чи є якісь «червоні лінії», за які б Ви не перейшли?

– Однозначно, що є. Тепер спочатку. Я не дивилася того відео, але чула, що воно десь якесь є. Ви сказали, що я погодилася відкрити їхнє посольство. От так не було. Я не знаю, як це подали журналісти. Навпаки, я сказала, що не може бути офіційне представництво того, чого офіційно не існує. Немає ні “ДНР”, ні “ЛНР”. А далі ми говорили про те, щоб зробити якийсь прес-центр. Я сказала, що якщо ви хочете, щоб вас чули, можна почати говорити. В принципі, такі телемости відбувалися не раз. Не можу сказати, щоб прямо тут був ваш прес-центр, бо йому порозбивають вікна. Тоді давайте будемо робити такий проект: нехай починають говорити діти. Ви записуєте передачі в себе, Україна – в себе. Ми крутимо ваші передачі там, а ви – тут.

Які передачі?

– Будь-які. Наприклад, як діти зустрічають Новий рік, записи з якимись вечорницями або свята у дитячих садках. І ви побачите, що в дитячому садку Новий рік у дітей відрізняється тільки одним: на заході, на Львівщині це ангелочок зверху, а на сході, десь в Донецьку, це зірочка. От і все. Діти святкують однаково. З цього й треба починати.

У школі вже починається відмінність. До того ж, «уроки громадянськості» зараз, які виховують з малечі сепаратистів...

– У школі так. І ми втрачаємо ці покоління уже навіть зі школи. Ми вже втратили усе покоління, починаючи з 12-ти років. Жодна дитина не зможе забути, що з тієї сторони вбили її батька. Але ми ще можемо врятувати те покоління, якому зараз по три роки. Ми ще можемо. І можемо втратити ще так поколінь двадцять. І щодо того, про що ми домовилися і щодо цієї передачі: я неодноразово отримую такі дзвінки. Я завжди йду на такі контакти і попереджую про це відповідні органи. Так що все в рамках закону.

Питання з YouTube: «Надіє, хто для Вас Віктор Медведчук, і як Ви ставитеся до його політики в Україні?»

– Я колись чула якусь «бредову» заяву, що його назвали моїм рідним батьком. Хочу пояснити, що мій рідний батько був Савченко Віктор Григорович. Він був інженер господарської техніки і помер у 2003 році. Тому всі інші «бредові» заяви прошу залишити при собі.

Ну, це в образному сенсі, напевно, хотіли сказати.

– Напевно. Але мені було дико це почути. Щодо того, хто він для мене: наскільки я знаю, він – громадянин України, тому він для мене такий самий український народ, якщо у нього немає подвійного громадянства, або він не хоче відмовитися від українського. Щодо його політики: він політик? Він, здається, був депутатом, я не вивчала історію.

Він був головою Адміністрації президента Леоніда Кучми.

– Ага, значить, у такому ракурсі. Я тоді дуже мало відстежувала політику. Мені тоді було не до політики: я, напевно, тоді в армії служила чи в школу ходила. Тому, насправді, я не знаю нічого щодо його політики, я не знаю його особисто. Я чую про нього багато міфічних розповідей, про мене їх так само багато ходить. Коли я нарешті познайомлюся з цією людиною, я так само чесно вийду і заявлю вам, що я думаю про Медведчука.

Ваша сестра знайома з Віктором Медведчуком?

– Так, знайома. Вона з ним знайома давно, ще коли я була в російському полоні. Моя сестра так само, як і я: щоб витягнути мене з полону, була готова говорити з чортом. І вона шукала контакти з усіма. Вона, як я зрозуміла, знайома із усіма слідчими, які мене там допитували в Росії, вона знайома з усіма їхніми командирами. Вона, здається, знайома навіть із Пєсковим, чи то просто телефонна розмова в них відбувалася. Я навіть і не мала часу порозпитувати її, скільки їй довелося пройти, всього того, що вона пройшла, щоб мене витягнути. І я їй за це вдячна. Я готова зробити такий самий шлях для того, щоб витягнути кожного.

Дуже дивно, що Ви не знайомі з Віктором Медведчуком, бо в тристоронній контактній групі в Мінську якраз він відповідає за переговори з сепаратистами, тобто виконує ту функцію, яку хочете виконувати Ви. Це було б логічно Вам із ним познайомитися.

Нам потрібно було зустрітися з приводу того, щоб поговорити, узгодити і скоординувати представлення української сторони. Якщо у нас зійдуться погляди на це

– Ви подали хорошу ідею. Напевно, так. Але якось до тієї зустрічі, так як вона була призначена досить несподівано, у мене не було можливості познайомитися. А зараз я так само розумію, що так, напевно, Ви праві, нам потрібно було зустрітися з приводу того, щоб поговорити, узгодити і скоординувати представлення української сторони. Якщо у нас зійдуться погляди на це.

Знову запитання з Twitter: «Тепер СБУ ламає голову, де їм набрати 800 бойовиків для обміну». Напевно, натякають на те, що сепаратисти будуть вимагати все більше і більше людей. Ви не побоюєтеся, що і Ваші переговори можуть зайти в глухий кут? І коли можна можна буде повернутися до питання обміну, Ви це обговорювали? Якісь конкретні кроки, чого очікувати родичам?

За стіл перемов повинні сідати люди, які пройшли приблизно однаковий шлях. Якщо ми з ними вчора стріляли в одне одного, якщо ми знаємо, що таке убити людину, то ми тоді можемо просто й прямо сказати, «очень много уплыло по Северскому Донцу». Якщо сідають за один стіл переговорів воїн і бухгалтер, то бухгалтер буде рахувати, а воїн – думати й відчувати

– Ви знаєте, чому я говорила про переформатування Мінської групи? Тому що за стіл перемов повинні сідати люди, які пройшли приблизно однаковий шлях. Якщо ми з ними вчора стріляли в одне одного, якщо ми знаємо, що таке убити людину, то ми тоді можемо просто й прямо сказати, так як була сказана фраза, не пам’ятаю, чи Плотницьким, чи Захарченком, що «очень много уплыло по Северскому Донцу». Ми тоді розуміємо, що нереальна цифра 800, нереальна цифра 700 ні з одного, ні з іншого боку. Якщо за стіл перемов сідають люди, які знають, як убити людину, а на наступний день з того ножа їсти тушонку (бо такі реалії війни)... Якщо сідають за один стіл переговорів воїн і бухгалтер, то бухгалтер буде рахувати, а воїн – думати й відчувати. Я за те, щоб переформат був у правильному конструктивному розумінні. Це не те, що хтось погано працює, вони просто не розуміють, як працювати. Якщо посадити за стіл перемов людей, які сиділи в полоні з одного і другого боків, то вони знають, що таке катувати струмом, скільки він віддає вольт, куди його чіпляють, який при цьому відчувається біль, як ти потім блюєш і кашляєш кров’ю.

Щоб люди чути одне одного, треба починати з тих, хто може почути

Щоб люди чули одне одного, треба починати з тих, хто може почути.

Вас почули там? Якщо вони вимагають, як Ви говорили, 700 осіб, Ви змогли, як Вам здається, донести, що цих людей в української сторони просто немає, і вона не зможе їх знайти?

– Давайте Ви запитаєте у них. Запросіть так само на інтерв’ю або відправте туди якусь знімальну групу і запитайте у них. Я не можу Вам сказати за інших людей.

Ваше враження.

– Залишилося позитивне. Знаєте, як іноді у Шустера запитують: «У вас добавилось надії?» – от у мене добавилося надії.

Чи можна говорити про дату наступної зустрічі?

– Не можна, тому що не варто спішити поперед батька в пекло. Я вважаю, що не так важливо людям знати наперед дату, щоб чекати, краще хай воно відбудеться по факту.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG