Доступність посилання

12 Грудень 2017, Київ 05:41

Як готували «закон Ківалова-Колесніченка», спрямований на демонтаж української держави


Пікет Конституційного суду України. Київ, 13 грудня 2016 року

(Рубрика «Точка зору»)

13 грудня Конституційний суд України продовжив розгляд справи щодо конституційності сумновідомого закону «Про засади державної мовної політики». Усне слухання, у формі якого розгляд тривав цілий день, «вмістило» виступи судді-доповідача Ігоря Сліденка, суб’єктів права на конституційне подання Олега Бондарчука та Ірини Фаріон, експертів Павла Гриценка, Сергія Головатого і Тараса Марусика. Нижче – виступ останнього на засіданні КСУ.

Пікет Конституційного суду України. Київ, 13 грудня 2016 року
Пікет Конституційного суду України. Київ, 13 грудня 2016 року

Тарас Марусик

Автори закону «Про засади державної мовної політики» ставили перед собою конкретні політичні цілі, але аж ніяк не захист прав національних меншин і не зміцнення єдності українського суспільства, як це задекларовано в статті 2 закону. Їхня справжня мета – це, як зазначено у Висновку понад 20 громадських організацій на тоді ще законопроект Ківалова-Колесніченка, оприлюдненому 22 вересня 2011 року, «підрив статусу української мови як державної та її витіснення з ужитку в усіх сферах публічного життя в більшості областей України», «легітимізація русифікації України, яка здійснюється» українською «владою на вимогу Росії». Тобто мова йде про спробу системного впливу, через закон як інструмент, спрямованого в перспективі на демонтаж української держави як такої.

Тодішній президент Росії Дмитро Медведєв (ліворуч) під час вручення російського ордена Дружби голові комітету Верховної Ради України з питань правосуддя Сергію Ківалову за внесок у зміцнення дружби. Москва, Кремль, 4 листопада 2009 року
Тодішній президент Росії Дмитро Медведєв (ліворуч) під час вручення російського ордена Дружби голові комітету Верховної Ради України з питань правосуддя Сергію Ківалову за внесок у зміцнення дружби. Москва, Кремль, 4 листопада 2009 року

Варто зазначити, що автори закону частково досягли поставленої мети.

Майже відразу після підписання закону були спроби зупинити дію окремих його частин. Вже 3 серпня 2012 року українська компанія з виробництва пива, безалкогольних напоїв і мінеральних вод «Укрпиво» заявила про збитки виробників через необхідність змінити упаковку, оскільки, відповідно до закону «Про засади державної мовної політики», передбачено, що маркування товарів, інструкції про їх застосування тощо виконуються державною мовою і регіональною мовою або мовою меншини.

Депутати Вадим Колесніченко (ліворуч) і Сергій Ківалов на позачерговому засіданні Верховної Ради України. Київ, 30 липня 2012 року
Депутати Вадим Колесніченко (ліворуч) і Сергій Ківалов на позачерговому засіданні Верховної Ради України. Київ, 30 липня 2012 року

Навіть сам Вадим Колесніченко 27 вересня 2012 року звернувся до прем’єр-міністра Миколи Азарова з проханням «розглянути можливість прийняття доручення Кабінету міністрів України для центральних органів виконавчої влади щодо незастосування штрафних санкцій до виробників товарів, що випливають з положень статті 26 Закону України «Про засади державної мовної політики», до часу приведення у відповідність із Законом підзаконних нормативно-правових актів або схвалення змін до Закону».

Народний депутат із фракції Партії регіонів Вадим Колесніченко в залі засідань Верховної Ради України, 25 травня 2012 року
Народний депутат із фракції Партії регіонів Вадим Колесніченко в залі засідань Верховної Ради України, 25 травня 2012 року

Тоді ж, 26 вересня 2012 року, Державна судова адміністрація повідомила, що лише на перекладачів у судах необхідно близько 16 мільйонів гривень, а Центр політичних студій та аналітики вважав, що фінансово забезпечити виконання закону «Про засади державної мовної політики», на виконання якого необхідно щорічно спрямовувати 12–17 мільярдів гривень, неможливо.

Натомість положення закону дуже швидко почали виконуватися у сфері телебачення, радіо і реклами – там, де додаткових бюджетних коштів не потрібно. Це була, очевидно, головна мета авторів закону. Впродовж кількох місяців збільшилася кількість реклами російською мовою.

20 серпня 2012 року вийшов наказ голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Володимира Манжосова про вилучення графи «Мова(и), якою(ими) вестимуться передачі (%)». Відтак мовці цілком офіційно вилучили зі своїх ліцензійних документів раніше взяті зобов’язання про 75% української мови в телеефірі, і через кілька місяців обсяги ведення, наприклад, радіопрограм українською мовою зменшилися в 2 рази і більше в ефірі трьох загальнонаціональних радіокомпаній.

Інший державний чиновник високого рангу, голова Держкомтелерадіо Олександр Курдінович 12 жовтня на засіданні робочої групи сказав: «…з погляду ринкових принципів формування контенту 75% – це завищена норма. Телеканалам і радіостанціям простіше формувати мовну пропорцію, виходячи з бізнес-інтересів».

Опозиційні депутати блокують трибуну Верховної Ради України, щоб не допустити ухвалення так званого «мовного закону» Ківалова-Колесніченка. Київ, 25 травня 2012 року
Опозиційні депутати блокують трибуну Верховної Ради України, щоб не допустити ухвалення так званого «мовного закону» Ківалова-Колесніченка. Київ, 25 травня 2012 року

Закон «Про засади державної мовної політики» не виник на голому місці. До його ухвалення головні ініціатори з Партії регіонів та їхніх попутників йшли років шість, зробивши попередньо три законодавчі спроби. Так званий законопроект «Базовий Закон України «Про мови України» у грудні 2006 року зареєстрували представники тодішньої антикризової коаліції Євген Кушнарьов від Партії регіонів, Василь Волга від Соціалістичної партії та Леонід Грач – від Комуністичної. Проект було відхилено в листопаді 2007 року.

Одним із найактивніших лобістів «базового законодавства» був Вадим Колесніченко, який після провалу першої спроби звернувся у січні 2008 року з відкритим листом до президента Віктора Ющенка, уповноваженого з прав людини Ніни Карпачової, генпрокурора Олександра Медведька, міністра освіти Івана Вакарчука. У першому абзаці цього наскрізь маніпулятивного листа він звинуватив українську державу в неоголошеній цинічній війні проти своїх громадян – етнічних українців, росіян, поляків, угорців, молдаван, румунів – представників етносів й народів, для яких «єдино можливою мовою спілкування» є російська, таким чином засвітивши свою мету – боротьбу за одну мову, російську.

З обранням Віктора Януковича президентом України діяльність лобістів різко активізувалася, починаючи з травня-червня 2010 року, і мала явно виражений характер координації всіх дій. В моєму розпорядженні є низка документів на підтвердження цього, зокрема, поданий у травні 2010 року представником президента України у Верховній Раді Юрієм Мірошниченком главі Адміністрації президента Сергієві Льовочкіну як невідкладний той самий законопроект «Базовий закон України «Про мови в Україні», який «відповідає політичному курсові Партії регіонів та положенням Конституції України». Законопроект навіть не був зареєстрований. Очевидно, керівництво Партії регіонів вирішило, що, нарешті маючи свого президента, можна зробити «чорну» справу його руками.

Народні депутати Сергій Гриневецький (ліворуч) і Сергій Ківалов на засіданні Верховної Ради України (архівне фото)
Народні депутати Сергій Гриневецький (ліворуч) і Сергій Ківалов на засіданні Верховної Ради України (архівне фото)

Наступною спробою став законопроект № 1015-3 «Про мови в Україні» Олександра Єфремова від Партії регіонів, Петра Симоненка від Компартії та Сергія Гриневецького – від Народної партії. Практично той самий законопроект, але зі статтею, яку пізніше Вадим Колесніченко і Сергій Ківалов вилучать зі свого законопроекту, а саме статтею 7 «Російська мова в Україні. Українсько-російська двомовність». Цей законопроект також було відхилено після численних протестів.

18 травня 2010 року уповноважений з прав людини Ніна Карпачова надіслала лист Вікторові Януковичу «Про захист прав мешканців Закарпаття на відновлення національності «русин», в якому вона просить дати доручення Кабінетові міністрів доповнити Перелік національностей та бланків переписних листів до чергового всеукраїнського перепису населення України національністю «русин». А тепер читаймо статтю 7 закону: до переліку регіональних мов або мов меншин безпідставно додано серед інших і русинську мову, яку філологи вважають діалектом української мови.

Міністр освіти, науки, молоді і спорту Дмитро Табачник (архівне фото)
Міністр освіти, науки, молоді і спорту Дмитро Табачник (архівне фото)

Ухваленню майбутнього закону трохи заважала «Концепція державної мовної політики», затверджена указом президента Віктора Ющенка 15 лютого 2010 року. Щоб розчистити дорогу, 28 травня 2010 року міністр освіти і науки Дмитро Табачник звернувся до президента Віктора Януковича: «Вношу пропозицію про скасування указу президента України від 15 лютого 2010 р. №161/2010 «Про Концепцію державної мовної політики» у зв’язку з необхідністю продовження опрацювання проекту Концепції з метою повного врахування вимог Конституції України та міжнародно-правових документів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України».

Після того, як в Адміністрації президента не змогли дати хід цій ініціативі, Концепцію вирішили просто ігнорувати. До речі, практику ігнорування цього нормативно-правового акту продовжили наступні керівники України.

В першій половині червня 2010 року в Адміністрації президента України опрацьовували анонімний документ, назву якого подаю в перекладі з російської: «Вимірювання мовної ситуації у Всеукраїнському переписі 2011 року: політичний і змістовний аспекти». І в назві, і в тексті – політика, незважаючи на те, що перепис за визначенням не може бути політичним заходом. «Дані щодо ступеня поширеності мов в Україні, – мовиться в цій записці, – справлятимуть суттєвий вплив на політичну і гуманітарну ситуацію в країні впродовж як мінімум наступних десяти років», а до результатів перепису «апелюватимуть представники різних політичних сил при обговоренні таких резонансних питань, як, зокрема, питання про статус російської мови, з метою мобілізації своїх прихильників».

Автори (чи автор) «мовного вимірювання» не вважають Всеукраїнський перепис населення 2001 року об’єктивним. На їхню думку, дані того перепису «не відображають реальної мовної ситуації як щодо використання мов, так і щодо думок громадян про бажані статуси української і російської мов…, вони легітимізували дискримінаційну щодо російської мови і російськомовної культури України політику, яку проводили Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко». Вони ставлять під сумнів, що «67,5% українців назвали своєю рідною мовою українську», і протиставляють це волевиявлення даним соціологічного опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології в 2009 році, відповідно до якого 42,5% українців назвали зручною для себе російську мову, а 39,7% – українську. Такий підхід відобразиться пізніше в законі «Про засади державної мовної політики», наприклад, у статті 5 про мовні уподобання кожної людини.

Висновок цього документа написаний у стилі теорії і практики Партії регіонів: «Треба визначитися, що ми хочемо виміряти в переписі (до речі, ми торкнулися тільки мови, а там ще ж є питання етнічності), і як ми інтерпретуватимемо і виконуватимемо одержані дані, які політичні наслідки можуть бути в залежності від поставлених нами питань. Саме це найближчим часом повинно стати предметом дискусії в закритому режимі… Це якраз той випадок, коли варто витратити трохи часу і грошей, але не пускати в поле до 47 мільйонів безглузді (і політично шкідливі) питання».

А тепер порівняймо з частиною п’ятою статті 7: «При проведенні Всеукраїнського перепису населення для виявлення належності фізичних осіб до конкретних мовних груп у переписному листі має бути використано запитання про мову, яке б ідентифікувало рідну мову особи щодо належності до тієї чи іншої мовної групи».

В червні 2010 року тодішній голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим Володимир Константинов надіслав Вікторові Януковичу законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо дотримання статті 10 Конституції України)», яким запропоновано внести зміни до 21 закону, додаючи всюди російську та інші мови – що невдовзі буде використано в законі, який ми сьогодні розглядаємо.

Чимало різних ініціатив, які торували шлях для майбутнього закону, було в 2011 році. На початку року міністр освіти і науки спробував замість «Концепції державної мовної політики», яку не вдалося скасувати, запровадити «Концепцію мовної освіти» знову з акцентом на російську мову: «Для значної кількості громадян України, – мовиться в ній, – рідною є російська мова, якою вільно володіє більшість мешканців нашої країни. Це мова міжнаціонального спілкування, одна із поширених міжнародних мов, близько споріднена з українською». Ідеологічною суттю цього проекту можна вважати положення про вільний вибір мови навчання, який є «важливою характеристикою демократичного суспільства та концепції мовної освіти в Україні».

Прем’єр Микола Азаров (праворуч) і президент Віктор Янукович (архівне фото)
Прем’єр Микола Азаров (праворуч) і президент Віктор Янукович (архівне фото)

На розвиток цієї Концепції в листопаді 2011 року прем’єр-міністр Микола Азаров подав у Верховну Раду законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про дошкільну освіту», яким передбачено «забезпечення права вільного вибору батьками мови виховання їхньої дитини». Крім того, в підготовленому документі зазначено: «Для задоволення національних, культурно-освітніх і мовних потреб громадян можуть створюватися дошкільні навчальні заклади, в яких виховання дітей здійснюється їхньою національною або іншою мовами. Право вибору мови виховання надається батькам. У разі потреби в дошкільних навчальних закладах можуть створюватись окремі групи, в яких виховання здійснюється іншою мовою, ніж у закладах в цілому».

2011 рік – це рік реєстрації законопроекту «Про засади державної мовної політики» і його наполегливого просування шляхом нагинання низки ректорів, коли народний депутат Вадим Колесніченко надсилав листи з проханням підписати експертний висновок на підтримку законопроекту. Таким способом була одержана «експертна підтримка» ректора Національного педагогічного університету імені Миколи Драгоманова Віктора Андрущенка, ректора Київського національного лінгвістичного університету Романа Васька, Одеського національному університетові імені Іллі Мечникова і навіть окремий власний висновок професора Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Людмили Вознюк.

До речі, у той самий день, 26 серпня 2011 року, коли автори зареєстрували законопроект «Про засади державної мовної політики», один із них, Вадим Колесніченко, поквапився зареєструвати ще один законопроект – «Про заборону звуження сфери застосування регіональних мов або мов меншин України».

Пікет Конституційного суду України. Київ, 13 грудня 2016 року
Пікет Конституційного суду України. Київ, 13 грудня 2016 року

13 грудня 2011 року Конституційний суд України допустив використання в судах, поряд із державною, регіональних мов або мов меншин, схваливши поправки до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», подані Віктором Януковичем у травні 2010 року.

У 2011 році були і «дрібніші» ініціативи. Перерахую деякі з них: спроби народного депутата від Партії регіонів Олени Бондаренко скасувати норму про 50-відсоткову квоту музичних творів українських авторів чи виконавців; ліквідацію мером Одеси від Партії регіонів Олександром Костусєвим українських шкіл в Одесі у зв’язку з ухваленням програми розвитку російської мови, відповідно до якої всі школи міста стали двомовними; спробами міністра освіти і науки заблокувати виконання трьох президентських указів про підтримку Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика шляхом скасування виплати президентських стипендій переможцям цього конкурсу і започаткування нового Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка, мета якого – «підвищення рівня знань із української мови і літератури, рідних мов і літератур…».

Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) і народний депутат України Сергій Ківалов, нагороджений російською медаллю імені Пушкіна. Москва, Кремль, 22 лютого 2013 року
Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) і народний депутат України Сергій Ківалов, нагороджений російською медаллю імені Пушкіна. Москва, Кремль, 22 лютого 2013 року

Вся кампанія, ініційована згаданими (і не згаданими тут) політиками, мала від самого початку явний політичний характер і сліди багаторазового втручання російських політиків і політтехнологів у весь цей процес. Як приклад, наведу слова з інтерв’ю головного співавтора закону «Про засади державної мовної політики», помічника Колесніченка Руслана Бортніка, які той сказав у березні 2011 року під час «круглого столу» в Державній думі Росії «Про російський і російськомовний рух України». Зокрема, він заявив, що російський рух може вижити в Україні лише завдяки великій російській партії, яку, хоч би як партію Олега Тягнибока ВО «Свобода», повинні підтримувати 3–5% населення, щоб вона пройшла до парламенту. Для цього потрібне достатнє фінансування, яке одержати в Україні, від українських бізнесменів, практично неможливо.

Тарас Марусик – заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

На цю ж тему:

Закон Ківалова-Колесніченка знищив більше українців, ніж війна

«Русский мир» і «мовний закон» Ківалова-Колесніченка. Як це сталося (хронологія)

«Мовний закон» Ківалова-Колесніченка і засідання КСУ, яке може стати історичним​

Справа у КСУ щодо «мовного закону» Ківалова-Колесніченка зрушила з місця

«Мовний закон» Ківалова-Колесніченка. Троянські коні Кремля

Війна між Україною і Росією. Мовно-культурний фронт

  • 16x9 Image

    Тарас Марусик

    Заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG