Доступність посилання

20 Жовтень 2017, Київ 19:42

По ДАП стріляли російські найманці – «кіборг» Олександр Басенко


«Кіборг» Олександр Басенко (в центрі) з товаришами, червень-серпень 2014 року. Фото Олександра Басенка

Київ – 16 січня 2017 року 72-а гвардійська бригада Сухопутних військ України відзначила 75-річний ювілей. За цей період бригада не тільки не втратила боєздатності, а модернізувалась, наростила потенціал і нині є однією з найпотужніших: лише за час бойових дій на Донбасі бійці бригади пройшли майже всі «гарячі точки» Донеччини, й одними з перших боронили Донецький аеропорт. Про це Радіо Свобода розповідає боєць третього батальйону 72-ї бригади Олександр Басенко з позивним «Високий».

На одному місці затримувались максимум на десять днів. Побули в одній «посадці», а потім нас перекидали в інше місце

– Я був мобілізований 28 березня 2014 року. Спершу мене хотіли мобілізувати 1 березня, але я був на роботі, працював охоронцем одного з підприємств за графіком «доба через три» і мене начальник не відпустив. Тоді військкомат забрав мого рідного брата, а вже 28 березня забрали і мене. Я відразу потрапив у 72-у бригаду, у склад третього батальйону. Спершу нас повезли на навчальний полігон у Житомир, «учебка» тривала понад місяць – з 29 березня аж до 4 травня. А після навчань нас у Житомирі посадили у потяг і відправили у Запорізьку область. Вже звідти, згідно з наказом, нас перевели на Донеччину і ми чи не всю ту область проїхали. На одному місці затримувались максимум на десять днів. Побули в одній «посадці», а потім нас перекидали в інше місце.

Які перші спогади з передової?

Ставлення до нас у Донецькій області було не дуже гарне, то ми вирішили не ризикувати і нікуди без зброї не виходити, навіть на президентські вибори

– 25 травня, коли в Україні проходили позачергові президентські вибори, я думав, що варто б проголосувати. Але проголосувати нашому батальйону так і не вдалось, тому що ми перебували за сім кілометрів від російського кордону. Коли ми поцікавились у командирів, як можна проголосувати – нам відповіли: «Питань немає, без проблем. Здавайте зброю, ось вам машини – сідайте і їдьте у будь-який населений пункт та голосуйте». Ставлення до нас у Донецькій області було не дуже гарне, то ми вирішили не ризикувати і нікуди без зброї не виходити, навіть на президентські вибори.

А коли потрапили у Донецький аеропорт?

– Ми з хлопцями потрапили туди в останній день травня 2014 року. Тоді активних бойових дій на території летовища не відбувалось. Тож ми облаштовували й укріплювали бойові позиції, нашими сусідами були бійці-«кривбасівці». З часом, коли бої пересунулись на територію аеропорту, наші «укріп-райони» допомогли тримати нашим військовим летовище.

Звідки і яким чином батальйон перебазували у ДАП?

У Донецький аеропорт ми прилетіли з Маріуполя о 6-й годині ранку 29 травня 2014 року, а виїхали звідти пів на першу дня 5 серпня

– У Донецький аеропорт ми прилетіли з Маріуполя о 6-й годині ранку 29 травня 2014 року, а виїхали звідти пів на першу дня 5 серпня. Виїжджали через піски і Карлівку. У моїх військових документах записано, що я – стрілець, помічник гранатометника. В аеропорту я фактично був командиром бойової машини і навідником-оператором. Свою БМП (бойова машина піхоти – ред.) я вперше побачив на полігоні 29 березня. Нашим бойовим завданням було оборона аеропорту, а особисто в мої обов’язки входила оборона диспетчерської вежі. Мої хлопці з батальйону сиділи у вежі, а ми з механіком-водієм, відповідно, їх прикривали з землі.

Маєте на увазі диспетчерську вежу аеропорту?

Я брав «Газель», завантажував туди крупи, м’ясо, сигарети, ну, тобто те, що було у холодильниках, і віз на диспетчерську вежу бійцям

– Так. Я туди хлопцям до початку бойових дій привозив харчі і воду. В основному всі припаси знаходились у старому терміналі аеропорту, де у нас був склад. Харчі зберігались у холодильниках, рефрижераторах на кухні, що у мирний час обслуговувала ресторан аеропорту. Я брав «Газель», завантажував туди крупи, м’ясо, сигарети, ну, тобто те, що було у холодильниках, і віз на диспетчерську вежу бійцям. Хлопці мені повідомляли, коли у них закінчувалась їжа. І я їхав до терміналу за новими припасами знову.

Коли Ви з побратимами вступили у бій, перебуваючи в аеропорту?

В аеропорту з нами були хлопці з третього полку кіровоградського спецназу та 25-а аеромобільна бригада

– В аеропорту з нами були хлопці з третього полку кіровоградського спецназу та 25-а аеромобільна бригада. Я собі знайшов вельми своєрідне місце – свою першу позицію в аеропорту, – де замаскував свою бойову машину. Отже, я там прилаштував БМП і знайшов маленьку лавочку на території летовища. Ми з механіком там розташувались і перші 10 днів перебування в ДАП там простояли. Але то була низина, яма, звідти нічого не видно. Тобто, якщо я буду бачити, звідки по мені ведуть вогонь, – то у відповідь мої постріли підуть вгору, я по прямій лінії з тієї позиції стріляти не міг.

Думаю, що нас влітку обстрілювали російські найманці

А стріляли по нас явно не донецькі шахтарі – шахтарі корегувати вогонь не вміють. Хоч я стріляв здебільшого «в зеленку», але, думаю, що нас влітку обстрілювали російські найманці.

Я взяв нашу стареньку «Газель», поїхав на стару позицію, забрав звідки всі ящики – повернувся «Під стовп», обклав БМП ящиками з усіх боків

Я десять днів був на першій позиції, а потім мене перевели на більш вигідну позицію. Ми з побратимами її назвали «Під стовпом», бо поруч електромережа проходила. Приїхали ми під той стовп – краса! Чиста, гарна площадка, мене на ній з усіх боків видно. То я взяв нашу стареньку «Газель», поїхав на стару позицію, забрав звідки всі ящики – повернувся «Під стовп», обклав БМП ящиками з усіх боків, але все одно такого маскування було недостатньо. Тоді хлопці знайшли старий вантажник, залили солярку і завезли піску. Хлопці з кіровоградського спецназу привезли три піддони бетонних бордюрів – ними викладають бровки на тротуарах – й допомогли обкласти пісок бетонними бордюрами. Хтось знайшов десь біля терміналів трактор, то ми ще і дерев наламали й обклали зеленню мою машину.

– Що пам’ятаєте з літніх боїв в аеропорту і довкола нього?

Бомбити нас почали влітку, а перший бій ми прийняли 10 липня

– Пам’ятаю, як нас бомбили. Бомбити нас почали влітку, а перший бій ми прийняли 10 липня, і я був змушений фактично втекти зі своєї другої позиції й «окопатись» на третій позиції у старому терміналі. Це сталось 11 липня і я там до 5 серпня перебував, на тій позиції. Ще пригадую, як 10 липня я ремонтував машину, у пушки проблеми були. Аж раптом поруч міна впала і у люк земля залетіла. Ми тоді з механіком просто від’їхали від позиції подалі, а потім повернулись. А наступного дня на цю позицію прилетіли чотири міни, ми якраз каву пили, аж раптом – міни. Зранку 5 серпня ми почали готуватись до виходу з аеропорту, хоча там лишались семеро наших зенітників і хлопці з 93-ї бригади. Моя машина завжди була готова до походів, з речей ми кинули у неї особисті речі, людей зверху посадили та поїхали.

Як далі Ваша служба склалась?

У мене після аеропорту був тривалий процес лікування, у грудні 2014 року мене комісували із Збройних сил України за станом здоров’я. А мої бойові побратими з боями пройшли чи не весь Донбас: воювали хлопці на Савур-Могилі, у Зеленопіллі, Амвросіївці і Краснодоні. Ми зустрічаємось, спілкуємось і разом з усією країною у ці дні вшановуємо захисників Донецького аеропорту.​

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG