Доступність посилання

20 Жовтень 2017, Київ 09:41

Агресори тиснуть на культурні інституції – Халіл Халілов, який поїхав з окупованого Криму


«Ввічливі люди» в Криму в 2014 році

Музичний менеджер Халіл Халілов покинув Крим у 2014 році – невдовзі після анексії Росією українського півострова. За його словами, нова «влада» чітко дала йому зрозуміти, що більше він не зможе займатися розвитком кримськотатарської культури і організовувати в Криму концерти. Халіл Халілов переселився до Львова, де став одним із співзасновників культурного центру «Кримський дім», мета якого – збереження і розвиток кримськотатарської культури та мови.

Про причини свого від’їзду і життя, розпочатої з чистого аркуша, Халіл Халілов розповів в інтерв'ю Радіо Свобода.

Халіл Халілов
Халіл Халілов

У Криму я дуже довго займався організацією різноманітних культурних подій. Це було пов'язано з кримськотатарської культурою. Після анексії Криму постало питання – як бути далі?

– У Криму я дуже довго займався організацією різноманітних культурних подій. Це було пов'язано з кримськотатарської культурою, зі всілякими цікавими сплавами кримськотатарської традиції із сучасними напрямками. Ми довго були в депортації і дуже багато з культури втратили. Тому, повернувшись до Криму, ми спробували все надолужити. Після анексії Криму постало питання – як бути далі? Спочатку ми не розуміли, що відбувається. Можливо, це якісь маневри, можливо, це блеф. Це був якийсь страшний і незрозумілий сон. Але коли ми зрозуміли, що все серйозно і, можливо, це надовго, ми стали думати, що ж робити далі. Я вирішив продовжувати займатися своєю діяльністю.

Вони сказали: «На ваших концертах дуже багато кримських татар. А вони зараз проукраїнськи налаштовані. Тому це небезпечно... Ваш концерт ми можемо заарештувати легко»

Із друзями ми хотіли організувати концерт, який називався б «За мир в Криму і у сусідів». Під «сусідами» ми, звичайно ж, мали на увазі Росію. Я пішов у новий «відділ управління культурою», який був сформований новою «владою». Вони мені сказали, що потрібен час на «узгодження» цього концерту. Трохи пізніше вони мене покликали і сказали, що не дають «дозволу» на його проведення. Ми хотіли зробити опен-ейр на площі, але його не погодили. Тоді я сказав: «Ок, я проведу концерт в залі Музичного театру. Тут ви мені заборонити не зможете. Я укладу контракт про оренду і проведу концерт». Вони сказали: «Ні! Ми вам будемо перешкоджати. Ми проти того, щоб ви займалися концертами. Тому що на ваших концертах дуже багато кримських татар. А вони зараз проукраїнськи налаштовані. Тому це небезпечно. Заборонити ми вам не можемо, але ми знаємо, що ви не отримали російські документи. Чи не перевели свої підприємства на російське законодавство. Ваш концерт ми можемо заарештувати легко». І тоді я зрозумів, що, напевно, треба їхати і займатися своєю справою вже за межами Криму.

Рано чи пізно агресори починають тиснути і на культурні інституції. На жаль, мої побоювання виправдалися

Із досвіду минулих років ми знаємо, що рано чи пізно агресори починають тиснути і на культурні інституції. На жаль, мої побоювання виправдалися. Ви знаєте історію з телеканалом АТР і іншими інституціями, які або закрили, або зробили угодними владі: поміняли репертуар, поміняли художніх керівників. Начебто інституція залишилася, але по суті стала вже чимось іншим. Я вирішив виїхати. Я написав друзям в Київ і до Львова, розповів про свою ситуацію. У Києві, на жаль, ніхто не зміг допомогти, а у Львові люб’язно погодилися. Мій друг Алім Алієв сказав: «Приїжджай, щось придумаємо». Він зв’язався з місцевими діячами культури, які теж сказали: «Приїжджай, ми будемо робити тут те, що ти робиш, разом. Ми будемо допомагати тобі». До цього дня ми з ними працюємо, створюємо багато нових цікавих проектів.

– Чи залишаються у Вас якісь контакти з тими, хто залишився в Криму? Чи змінилося якось їхнє життя культурно?

Я заглянув на сайт Кримськотатарського театру і побачив в його репертуарі «Хіти 70-80-х». Мені сказали: змушують керівників

– Так, у мене залишилися знайомі в Криму. Ми не говоримо багато по скайпу і не спілкуємося часто через соціальні мережі. Але бувають можливості зустрітися, коли вони приїжджають сюди. Нещодавно, після однієї з таких розмов я заглянув на сайт Кримськотатарського театру і побачив в його репертуарі «Хіти 70-80-х». Наскільки я знаю, подібні ретро-дискотеки дуже популярні в Росії. Я здивувався, чому це з'явилося в Кримськотатарському театрі?! Може, це гастролі якісь? Але ні. Я побачив, що з такою програмою трупа театру виступає. Мені сказали, що є певні вказівки: змушують керівників, щоб в програмі були і такі події.

Або на сайті бібліотеки імені Ісмаїла Гаспринського я побачив: «Творча зустріч російського солдата, який захищав Росію за межами Росії». Це теж відбувається через вказівки зверху

Або на сайті бібліотеки імені Ісмаїла Гаспринського я побачив: «Творча зустріч російського солдата, який захищав Росію за межами Росії». Для мене незрозуміло, чому в кримськотатарської бібліотеці відбуваються такі події. Але, наскільки я зрозумів з розмов, це теж відбувається через вказівки зверху.

– В одному інтерв’ю Ви говорили, що щось сталося з викладанням кримськотатарської мови в Криму.

Я чув про такі випадки, коли навіть ледь не вибирати треба було між математикою і кримськотатарською мовою

– Я не знаю останньої інформації, давно за цим не слідкував. Але дуже великі зміни відбулися. Змінилася кількість годин. Я чув про такі випадки, коли навіть ледь не вибирати треба було між математикою і кримськотатарською мовою. Я вважаю що це не правильно. Але гірше інше. Колись кримськотатарська писемність була на латиниці. Це полегшувало написання деяких слів. Ради ввели кирилицю. Тривалий час у нас була кирилиця. Повернувшись до Криму, ми підняли питання про те, щоб повернутися на латиницю. Було проведено багато роботи. Були спеціальні факультети, де це вивчалося, де це відновлювалося. Почали писати навіть якісь видання на латиниці. Телеканал АТР перейшов на латиницю. І ось зараз все назад. Знову нас повертають на кирилицю.

– А є зараз в Криму якась підтримка національної кримськотатарської культури?

– Це завжди було великою проблемою. Якщо щось і робилося в цьому плані, то, як правило, силами ентузіастів. Тільки недавно, перед анексією, почали ставити кримськотатарську культуру на якісь комерційні рейки. А зараз мало що відбувається. Зараз люди, особливо творчі, тільки-тільки починають виходити з депресії. У той же час я чую про те, що з’являються якісь альтернативні проекти. Нещодавно чув, ніби з'явився якийсь альтернативний кримськотатарський театр – молодь просто зібралася і щось намагається робити нове, якийсь кримськотатарський модерн. Але я поки не можу знайти з ними зв'язок.

– Ви – якраз один з тих ентузіастів, які займалися в Криму розвитком національної культури і постановкою її на сучасні рейки. А у Львові Ви стали одним із співзасновників кримськотатарського культурного центру. Розкажіть, чим займається ця організація.

Халіл Халілов з портретом Шевченка
Халіл Халілов з портретом Шевченка

В Криму творчі люди не можуть ні поділитися своєю культурою, ні набути чогось нового. Тому основне завдання наше тут – це збереження і розвиток культури, мови

– На жаль, наш народ має гіркий досвід. Коли ми потрапляли на чужу землю, коли були погрози нам, все це позначалося в першу чергу на культурі. В Узбекистані, в період депортації ми безслідно втратили цілі культурні пласти, які вже ніколи не відновимо, напевно. Тому ми вирішили потурбуватися за збереження і розвиток нашої культури тут, за межами Криму. Тому що в Криму зараз не проходять якісь фестивалі або культурні зустрічі. Творчі люди, які там перебувають, не можуть ні поділитися своєю культурою, ні набути чогось нового. Тому основне завдання наше тут – це збереження і розвиток культури, мови. Ми беремо участь у багатьох культурних великих подіях, в фестивалях не тільки у Львові, не тільки в Україні. Ми представляли свої проекти і в Польщі, і в Німеччині. Найближчим часом ми сподіваємося реалізувати один чудовий проект – серію майстер-класів. Ми будемо привозити з Криму діячів культури різних напрямків – кінематографістів, музикантів, співаків, художників, а також викладачів з найближчого зарубіжжя – Польщі, Німеччини, які будуть протягом тижня навчати кримчан чомусь новому, щоб продовжувався розвиток нашої національної культури. Потім вони повернуться до Криму і там будуть творити щось нове.

– Кілька років тому в одному інтерв’ю Ви говорили про існування інформаційної та культурної блокади Криму. Чи щось змінилося? І в чому ця блокада виявлялася?

– У мене був випадок – не буду називати ні прізвищ, ні імен – одна кримськотатарська група виступила на одному з фестивалів у Львові. Кілька учасників цього колективу живуть в Криму. І буквально на наступний день після виступу і інтерв’ю місцевим журналістам до учасників цієї групи додому прийшли співробітники ФСБ. Вони розцінили участь в цьому фестивалі як якусь форму сепаратизму або щось таке. Тому що частина програми фестивалю проходила на деокупованих територіях на сході України. Тож, є певний тиск на діячів культури.

– Я знаю, що Ви також читаєте лекції про кримськотатарську музику, причому не тільки традиційну – класичну, фольклорну, але і про сучасну. А які є цікаві проекти, які працюють на стику традиції і сучасності?

Один з найяскравіших проектів, напевно, у Усеіна Бекірова. Він зміг реанімувати музику ханського періоду і покласти її на джаз

– Я завжди вважав, що подібні проекти повинні існувати. Фольклор в чистому вигляді потрібен тільки нам, кримським татарам. Я думаю, що так в будь-якому народі. А якщо ти хочеш розмовляти зі світом, то треба говорити зрозумілою для неї мовою. І саме такі ф’южн дозволяють кримським татарам говорити про себе в світі все частіше і частіше. На сьогоднішній день один з найяскравіших проектів, напевно, у Усеіна Бекірова, який робить фантастичні речі, спираючись на кримськотатарську музику. Він зміг реанімувати музику ханського періоду і покласти її на джаз, і зробив це дуже грамотно, тож обидва стилі існують як одне ціле. Це дуже гарно. Усеін Бекіров для мене – це, напевно, номер один серед тих, хто робить зараз подібні проекти.

Ельвіра Сарихаліл, яка перебуває в Криму, примудряється організовувати фольклорні експедиції, знаходити пісні, мелодії яких вже ніхто не пам’ятає

Ельвіра Сарихаліл, яка перебуває в Криму, примудряється організовувати фольклорні експедиції, їздити до людей похилого віку, знаходити пісні. Причому вона знаходить навіть такі пісні, мелодії яких вже ніхто не пам’ятає. І вона теж намагається на сучасний лад щось робити. Теж виходять дуже цікаві речі. Ну, і Джамала, звичайно. Ще Енвер Ізмайлов, але останнім часом він все менше і менше щось робить. Напевно, вік позначається, він трохи втомився.

Усеін Бекіров і Джамала
Усеін Бекіров і Джамала

– Чи складно інтегрувати кримський фолк в гармонійні, мелодійні, ритмічні структури джазової музики? Органічно це виходить?

Кримськотатарська музика пізнавана в джазі

– Не у всіх. Чесно кажучи, більше невдалих спроб. Наша музика, напевно, як і будь-яка інша, унікальна. Вона має певні особливості. У нас є великі розміри, непарні розміри. Я одного разу розмовляв з музичним критиком Олексієм Коганом, і він сказав: «Ваша музика, коли лягає на джаз, набуває якогось свого акценту, кримськотатарського, цікавого». Тож кримськотатарська музика пізнавана в джазі.

– Що відрізняє кримськотатарську музику від іншої східної музики тюркського типу? Чи вплинула на неї музика сусідніх народів?

– Я б не сказав. Звичайно ж, Крим – це місце, де перетиналися торговельні шляхи. Той же Бахчисарай. Це був великий ринок, куди приїжджало безліч караванів. Звичайно ж, на цьому перехресті культур люди обмінювалися своїми культурними цінностями, в тому числі, напевно, і музикою. Якась музика впливала на нас, на якусь музику впливали і ми. Зараз дуже складно сказати. Якщо говорити про депортацію і наше перебування в Узбекистані, то я не думаю, що місцева музика якось вплинула серйозно на кримськотатарську. Змінилися музичні інструменти. У нас були втрачені навички гри на деяких музичних інструментах.

– А яка доля джазової школи, яку Ви відкрили у Львові у 2015 році?

– Джазова школа існує досі. Але я залишив цю ініціативу. Для мене джазова школа – це був такий драйв. Я завжди мріяв відкрити музичну школу. Але зараз я працюю над іншим музичним проектом. Це буде не тільки джаз, це будуть і інші напрямки, в тому числі буде і театральна майстерність.

– Як Ви вважаєте, те, що Джамала виграла «Євробачення», вплинуло на інтерес до кримськотатарської культури в Україні і в світі?

В проекті «Крим SOS» зараз працює волонтер зі Швейцарії. До виступу Джамали на «Євробаченні» він нічого не знав про кримських татар. Після «Євробачення» він почав цікавитися

– У нас в проекті «Крим SOS» зараз працює волонтер зі Швейцарії. До виступу Джамали на «Євробаченні» він нічого не знав про кримських татар. Чув про анексію, але не в подробицях. Після «Євробачення» він почав цікавитися. Уявляєте, наскільки на нього це вплинуло? Це один Із випадків.

Джамала зробила для кримських татар більше, ніж всі ті політики, які зараз говорять про Крим на світовій арені

Джамалу звинуватили в тому, що вона зайнялася політикою. Але вона заспівала не про політику, а про історію. І я думаю, що одна Джамала зробила для кримських татар більше, ніж всі ті політики, які зараз говорять про Крим на світовій арені.

– Чи сподіваєтеся ви коли-небудь повернутися в Крим?

– Так, дуже сподіваюся. Я розумію, що це станеться не сьогодні і не завтра, але це обов’язково станеться.

Оригінал публікації – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG