Доступність посилання

ТОП новини

«Марш рівності»: післяслово. Європейськість України і провокаційні гасла в інтересах Кремля


Марш рівності. Київ, 18 червня 2017 року
Марш рівності. Київ, 18 червня 2017 року

(Рубрика «Точка зору»)

Цьогорічний «Марш рівності» став подією, яка, на думку багатьох експертів і політиків, засвідчила європейськість України. Він був на порядок більш численним, аніж його попередники, й об’єднав у своїх лавах не лише ЛГБТ-активістів і їхніх симпатиків, а й великі групи вільнолюбного студентства, які надали маршу виразно українське забарвлення. Не в останню чергу такий успіх «Марш» мав унаслідок неймовірної політичної дурості певних ультрапатріотичних сил, які підштовхнули сотні молодих киянок і киян узяти участь в акції під правозахисними гаслами. Справді: невже ЛГБТ-спільноти і правозахисники, на колег яких у Росії та багатьох інших сучасних тоталітарних державах іде справжнє полювання, є, як дехто стверджує, загрозою існуванню України, сумірною з тією, яку створюють Путін і Ко?

Плакат на Марші рівності. Київ, 18 червня 2017 року
Плакат на Марші рівності. Київ, 18 червня 2017 року

Утім, ситуацію, як на мене, значною мірою зіпсували вже після «Маршу» його деякі організатори та симпатики, коли кинулися атакувати ту частину інтернет-спільноти, яка звернула увагу на декілька гасел, що фігурували на акції. Ідеться не про суто правозахисні і не про пов’язані з приватним життям гасла, а про суто політичні формулювання, винесені на плакати й розтяжки та скандовані частиною маніфестантів. При цьому з’ясувалася, як на мене, неприпустима річ: на думку зазначених організаторів й активістів, усе, що має стосунок до «Маршу рівності», апріорі перебуває поза зоною критики, а той, хто наважується критикувати хоч би які політичні гасла «Маршу» (ще раз підкреслю: суто політичні) – той гомофоб і фашист. Друга неприпустима річ, пов’язана з першою, – це категоричне наполягання, що на «Марш» кожен має право вийти саме з тим гаслом, яке йому до вподоби, – повна свобода (а відтак, додам як фаховий філософ, жодної відповідальності).

І хоча наразі йдеться не про щось остаточне, а про унаочнені на «Марші» певні тенденції, про них варто вести мову, щоб на їхній основі не виникли панівні тренди, – бо тоді виправляти ситуацію стане незрівнянно складніше.

Сумнівні політичні гасла

Найбільшу критику в інтернеті викликали три гасла, які фігурували в числі інших на «Марші»: «Make love, not civil war», «Смерть нації, квір ворогам», «К черту ваш патриотизм, наш выбор – феминизм» (два останні не тільки були написані на розтяжках, а й використовувалися як «кричалки»).

Щодо першого, то апологети-активісти справедливо вказували на його походження від «Make love, not war» – антивоєнного гасла західної молоді кінця 1960-х–початку 1980-х років. Здавалося б, гасло благородне, і боротьба під ним – також. Але погляньмо на той антивоєнний рух з позиції сьогодення, коли багато які таємниці стали відомими. Які цілі ставили перед собою антивоєнні рухи Заходу? Розпуск НАТО, однобічні скорочення військових бюджетів, припинення переозброєння західноєвропейських армій, кардинальне поліпшення відносин із Совєтським Союзом тощо. При цьому, як документально доведено, впливові сегменти та діячі цих рухів мали вигідні для них контакти з КҐБ, Штазі й Секурітате… Де би були зараз права ЛГБТ і взагалі права людини, якби тодішні західні лідери дослухалися до таких гасел? Я вже не кажу про те, що «civil war» – путінська ідеологема, покликана замаскувати російське вторгнення до України, і ніяк інакше ці слова широким загалом не сприймаються.

Гасло «Смерть нації, квір ворогам» узагалі якось важко коментувати. Бо ж чим воно відрізняється, скажімо, від гасла «Смерть жидам, квір ворогам»? Чи можна безкарно закликати тільки до смерті української нації? Якщо ж ідеться про всі нації, як зазначають деякі апологети «Маршу», то це взагалі якийсь заклик до всесвітнього геноциду… І, до речі, закиди, що, мовляв, гасло «Слава нації, смерть ворогам!», під яким билися та помирали під час Революції гідності й у війні з російськими агресорами, це щось нацистське, не мають під собою жодного підґрунтя. Адже у нацистів ішлося про расу (читайте «Майн кампф» і Нюрнберзькі расові закони), тоді як нація за своїм єством – це спільнота вільних людей, громадян і патріотів своєї Батьківщини.

Нарешті, гасло «К черту ваш патриотизм, наш выбор – феминизм» – це хамський плювок в лице реального українського фемінізму – від Софії Перовської та Софії Богомолець, Лесі Українки та Ольги Кобилянської, Софії Русової та Мілени Рудницької до Соломії Павличко та Ніли Зборовської, Оксани Пахльовської та Оксани Забужко. Це плювок у бік тих жінок, які загинули на війні та покалічені на ній, у бік волонтерок, які рятують українських бійців і всіляко допомагають фронту. І той, хто захищає таке гасло, однозначно виступає щонайменше «корисним ідіотом» Луб’янки.

І, щоб закінчити про «чисту» політику, зауважу, що всеїдність частини організаторів «Маршу» дуже вигідна провокаторам з усіх сторін. Вона дає можливість, скажімо, принести на наступну акцію портрети командира штурмових загонів NSDAP капітана Рема і сталінського «залізного наркома» Єжова, мотивуючи це їхніми сексуальними вподобаннями. А ототожнення опонентів ЛГБТ з фашистами фальшиве хоча би тому, що в фашистській Італії до 1938 року не було переслідувань ані геїв, ані євреїв. З іншого боку, у ФРН кримінальна відповідальність за гомосексуалізм була скасована лише 1969 року, а в Ізраїлі – 1981 року. Невже то були фашистські держави?

Бути відповідальними

Утім, і з деякими суто правозахисними гаслами не все так просто. Скажімо, було на «Марші» гасло «Права людини понад усе». Наче гарно звучить, чи не так? А тепер замислимося: як би таке гасло виглядало у Британії 1940 року, коли йшлося про саме існування незалежної держави?

Як на мене, таке гасло нормально звучить там, де ці права справді загрожені, скажімо, в Росії чи Ірані, КНДР чи Венесуелі. А чи є така проблема в Україні? Тут зовсім інша проблема, схожа на ту, що була у британців під час війни з нацизмом, а тому найактуальнішим є гасло: «Україна понад усе». Бо ж у разі, якщо на місці України постануть Малоросія і Новоросія, ніяких «Маршів рівності», ба, навіть правозахисних пікетів більше не буде.

Інше наче привабливе гасло, яке фігурувало на «Марші», це «Права меншин = права людини». Відразу постає запитання: права яких саме меншин? Існує меншина педофілів. Існує меншина наркоманів. Існує, врешті-решт, меншина запеклих гомофобів.… Як на мене, це гасло дещо схоже на більшовицьку демагогію сторічної давнини. «Вся власть совѣтам!» – і багатомільйонні маси, і не лише маси, а неабиякі інтелектуали купилися на це начебто гарне й демократичне гасло. Ті ж, хто його висував, чудово знали, що нікому всю владу давати в принципі не можна і що це – лише прикриття нової форми російського самодержавства у вигляді більшовицької диктатури. До речі, на єдиних у 1917 році демократичних виборах до Установчих зборів більшовики в українських губерніях здобули лише 10% голосів – теж меншина, чи не так? – але це не завадило їм через кілька років здобути 100% влади…

Іншими словами, організаторам «Маршів рівності», як на мене, слід поставитися до політичних вимірів своєї діяльності значно відповідальніше, чітко й однозначно формулюючи свої гасла і нікому не дозволяючи використовувати ці акції з провокаційними цілями.

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

  • Зображення 16x9

    Сергій Грабовський

    Публіцист, політолог, історик, член Асоціації українських письменників, член-засновник ГО «Київське братство», автор понад 20 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG