Доступність посилання

13 Грудень 2017, Київ 00:01

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Переговори з Києвом


Кримський похід Петра Болбочана 1918 року. Малюнок художника Юрія Журавля

(Рубрика «Точка зору»)

22 квітня 1918 року війська УНР під командуванням Петра Болбочана прорвали більшовицькі укріплення на Чонгарі і рушили на звільнення Криму. До 99-річчя однієї з найвидатніших кампаній Української революції 1917–1921 років до вашої уваги матеріали із циклу «Забута перемога». Цього разу йтиметься про переговори між Києвом і Сімферополем.

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим у 1918 році​ (перша частина)

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим у 1918 році (друга частина)​

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Чонгарський бліцкриг

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Марш на Сімферополь

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Північна Таврія​

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Повстання на Південному березі

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Чорноморський флот​

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Кримські більшовики

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Суперечка щодо півострова

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Повстання на сході

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Альма і Бахчисарай

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Конфлікт з німцями

Важкий бронеавтомобіль «Гайдамака», який армія УНР використала у поході на Крим весною 1918 року
Важкий бронеавтомобіль «Гайдамака», який армія УНР використала у поході на Крим весною 1918 року

Опівдні 26 квітня на вокзал Сімферополя прибула німецька делегація, яка від імені Роберта Коша висунула Петру Болбочану наступні вимоги: по-перше, здача зброї та всього військового майна, по-друге, вихід з Криму як цивільних інтернованих, і по-третє, розпуск усіх добровольців, набраних на території Криму. Свої вимоги німецька делегація обґрунтовувала тим, що український уряд не визнав півострів частиною Української Народної Республіки, а тому жодних українських частин там не повинно бути. Ці вимоги були для Кримської групи армії УНР абсолютно неприйнятними, про що Болбочан і повідомив делегатам, одночасно віддавши наказ готуватися до бою. Подальший діалог між ними, переданий Монкевичем, нагадував розмову глухих. Болбочан:

Тільки за згодою уряду, за його формальним наказом і зі зброєю в руках залишить моя група територію Криму
Петро Болбочан

«Я зі свого боку ставлю вимогу допустити мене до апарату, щоб зв'язатися з урядом, адже тільки за згодою уряду, за його формальним наказом і зі зброєю в руках залишить моя група територію Криму. Словам же вашим про позицію уряду в цій справі я не можу вірити і тому маю особисто з урядом переговорити. Окрім того, прошу ваші вимоги надати мені в письмовій формі».

Німецька делегація:

«Чому ви не хочете показати нам наказу, даного вам українським командуванням, на підставі якого ви проводили ці операції на території Криму? Українське військове міністерство заперечує надання вам такого наказу».

Німецька делегація дала Болбочану 6 годин на прийняття німецьких вимог, в іншому випадку прямо пообіцявши застосувати до українських частин силу

Наказ у Болбочана був, але не просто таємний, а й «написаний у таких висловлюваннях щодо німців, що він не міг його показати». Тому він знову підкреслив, що усне розпорядження йому віддав генерал Натієв і запропонував дочекатися приїзду останнього. На відміну від німців Болбочан знав, що той вранці вже виїхав з Джанкоя, але не розкрив усіх карт, непокоячись, щоб командира не затримали дорогою. Німецька делегація дала Болбочану 6 годин на прийняття німецьких вимог, в іншому випадку прямо пообіцявши застосувати до українських частин силу.

Український військовий діяч, полководець Армії УНР Петро Болбочан
Український військовий діяч, полководець Армії УНР Петро Болбочан

У свою чергу, Болбочан сформулював таке бачення українсько-німецької угоди: а) до наказу з Києва війська Кримської групи залишаються на своїх місцях, припиняється їхня ізоляція з боку німців, відновлюється телеграфний і телефонний зв'язок; б) пересування українських частин має відбуватися з відома і згоди штабу німців; в) в жодному разі не може бути й мови про здачу зброї; г) добровольці кримського походження звільняються з частин групи і надалі не приймаються.

Угода мала бути укладена письмово, з підписами обох командувачів, до 8-ї години вечора. Для досягнення прогресу німцям було запропоновано від обміну паперами перейти до особистих переговорів.

За Монкевичем, вони запитали Болбочана, чи погодиться він приїхати до Коша, якщо це буде потрібно? Той відповів:

«Бажаючи вирішити конфлікт мирним шляхом, поїду до генерала Коша, незважаючи на те, що ваш штаб так нетактовно поводиться як щодо мене, так і мого війська. Коли ж генерал Кош наполягатиме на своїх попередніх вимогах, то краще нам не зустрічатися і не говорити, тому що заздалегідь наголошую, що я цих вимог не можу прийняти».

Німецька карта України 1918 року. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. відкриється у новому вікні)
Німецька карта України 1918 року. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. відкриється у новому вікні)
Наші ряди зіткнулися з німецькими, готовими до бою. Чекали наказу
Никифор Авраменко

Поки всередині вокзалу відбувались напружені переговори, на пероні українці та німці готувалися до зіткнення. Окрім піхоти, кайзерівські війська направили на ешелони 4 кулемети, у відповідь сотня героя прориву на Чонгарі Петра Зілинського оточила німецькі кулеметні команди і змусила їх відступити, залишивши зброю. Також українці розвантажили бронемашини і розгорнули в бік противника. Як згадував Никифор Авраменко про цей день:

Петро Болбочан. Малюнок художника Юрія Журавля
Петро Болбочан. Малюнок художника Юрія Журавля

«Наші ряди зіткнулися з німецькими, готовими до бою. Чекали наказу і, здається, більшість з нас були не проти, щоб схопитися з «союзниками». Окопалися, приготувалися і чекаємо».

Втім, в той раз обійшлося без кровопролиття. А ось з німецькими кулеметами трапився казус, про який розповів Павло Шандрук:

«У цій плутанині ‒ і це не жарт ‒ наші козаки примудрилися поцупити казенні частини у двох німецьких кулеметів, але отаман Болбочан наказав мені повернути їм їх, коли з'ясувалося, що німецькі командири постануть перед військовим судом за недостатню сумлінність і будуть розстріляні».

О пів на четверту телеграфний зв'язок з Києвом, нарешті, був налагоджений. Болбочан передав доповідь про становище групи, згадав про слова німецького командування і просив розпорядження й вказівки. Із Києва відповіли, що о 7-й годині вечора на зв'язок з групою вийде військовий міністр або прем'єр. На зауваження Болбочана, що на той час скінчиться термін німецького ультиматуму і неможливо буде нічого змінити, там відповіли, що нічим не можуть допомогти.

Обмін офіційними ультиматумами знову нічого не дав: жодна зі сторін не бажала прийняти вимоги іншої

О 5-й вечора на вокзал прибув особисто Кош. Обмін офіційними ультиматумами знову нічого не дав: жодна зі сторін не бажала прийняти вимоги іншої. Тоді німецький командувач спробував переконати українців у приватній бесіді. Висловивши глибоку повагу до українських військ, Кош переклав відповідальність за поточний стан справ на український уряд, який так легко зрікається своїх наказів, і тим звільнив Болбочана від необхідності захищатися. У відповідь Болбочан просто запитав Коша, як би той вчинив на його місці в подібному випадку. Кош тоді сказав, що збройна боротьба згубить Кримську групу, і ця втрата буде для України набагато більшою, ніж розгром однієї дивізії для Німеччини.

Зрештою, певна користь від цієї розмови була ‒ термін дії ультиматуму, а також джентльменської угоди не переміщувати свої війська, був продовжений ще на добу. Втім, від затягування зрештою вигравали німці, постійно отримуючи поповнення, тоді як сили українців залишалися тими ж. Ну і свій шанс дійти до Альми, поки німці вирішували «українське питання», не втратили більшовики.

Незабаром після відходу німецької делегації звичайним товарним потягом до Сімферополя прибув сам Олександр Натієв. За спогадами Монкевича:

Втративши надію, що уряд щось зробить у цій справі, Натієв виїхав сам сюди, щоб на місці чимось допомогти і бути при групі в цей важкий час»
Борис Монкевич

«Всі дуже зраділи приїзду отамана Натієва, бо сподівалися, що він привіз із собою вирішення справи. Але Натієв відразу повідомив, що доповідь Болбочана він отримав і переслав її уряду, але переговорити по дроту з урядом йому не вдалося. На його запити невпинно відповідали, що або нікого немає, або саме в цей час триває велика і важлива нарада кабінету, мовляв, почекайте тощо. Втративши надію, що уряд щось зробить у цій справі, Натієв виїхав сам сюди, щоб на місці чимось допомогти і бути при групі в цей важкий час».

Тим часом ожив телеграфний зв'язок із Києвом, але й тут Болбочана чекало розчарування. За Монкевичем:

«До апарату підійшов якийсь отаман з військового міністерства, який, нічого не питаючи і не кажучи свого прізвища, почав розповідати про обов'язки запорожців перед «ненькою Україною», про те, що вся Україна тепер дивиться на запорожців і впевнена, що вони не осоромлять української армії. Одним словом, нічого конкретного. Все зводилося до того, що, мовляв, битися до останньої краплі крові. Ця розмова справила сумне і прикре на всіх враження».

Потім, після короткої паузи, на тому кінці дроту з'явився Олександр Блонський, на той час ‒ губернський комендант Таврії. Він в черговий раз вислухав доповідь про стан Кримської групи, але віддати будь-який наказ не мав повноважень, закликавши чекати розпоряджень біля апарату. На тому розмова й закінчилася.

Нарешті о 2-й годині ночі на зв'язок із Сімферополем вийшов військовий міністр Олександр Жуковський. Як писав Монкевич, він «почав цілу промову, зміст якої зводився до того, що, мовляв, Україна ніколи не забуде тієї жертви, яку принесуть їй запорожці тощо. Одним словом, треба було німців «провчити», але що потім мали робити запорожці, яка буде їхня доля, про це нічого не говорилося».

Болбочан перебив його, вимагаючи конкретної відповіді, що робити з німецьким ультиматумом, і чи правда, що уряд не визнає існування наказу зайняти Крим? Той спробував перевести розмову на інше, але коли Болбочан ще раз в лоба запитав про подальші дії, лаконічно відповів: «Прийняти вимоги німців».

Сергій Громенко – кримський історик і публіцист, кандидат історичних наук

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті ​Крим.Реалії

Крим на карті України 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)
Крим на карті України 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим у 1918 році​ (перша частина)

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим у 1918 році (друга частина)

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Чонгарський бліцкриг

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Марш на Сімферополь

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Північна Таврія​

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Повстання на Південному березі

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Чорноморський флот​

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Кримські більшовики

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Суперечка щодо півострова

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Повстання на сході

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Альма і Бахчисарай

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Конфлікт з німцями

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG