Доступність посилання

16 Грудень 2017, Київ 20:00

Сербія на перехресті: з Європою чи Росією?


Президент Сербії Александр Вучич (ліворуч) та президент Європейської Ради Дональд Туск під час зустрічі у Брюсселі. 14 липня 2017 року

Через понад два десятиліття суспільних змін Сербія і нині залишається на роздоріжжі між минулим та майбутнім – між Росією та Європою. На початку століття, коли у жовтні 2000 року було усунено від влади сербського президента Слободана Мілошевича, багато хто вважав це початком нової ери в Сербії та регіоні. Оптимістам здавалося, що з поваленням авторитарного режиму подолані всі наслідки минулого. Згодом виявилося, що перед країною й регіоном значно складніший процес, а минуле повертається у нових формах.

У червні цього року президент Сербії Александр Вучич доручив формування уряду молодому та енергійному політику Ані Брнабич, першій жінці, яка не приховувала своєї нетрадиційної сексуальної орієнтації. Такий сміливий крок в країні, де переважають традиційні погляди на сім’ю, здавалося б, засвідчив – певна символічна межа з минулим пройдена остаточно. Виглядало, що Сербія остаточно прийняла принципи толерантності та інші європейські цінності, які роблять її більше схожою на сучасну європейську державу, ніж на колишню союзницю «ретроградної» Москви.

Але минуло лише кілька тижнів, як нова прем’єр Ана Брнабич прийняла в Белграді російського посла Олександра Чепурина, щоби роз’яснити йому своє інтерв’ю американському агентству Блумберґ. У цьому інтерв’ю вона нібито сказала, що «в разі, якби Сербія мала вибирати між Євросоюзом і Москвою, то вона вибрала б Євросоюз». Що б не мала на увазі Брнабич у цій розмові, але її роз’яснення російському послові для багатьох оглядачів було сигналом, що Сербія далі перебуває під потужним російським впливом.

Держава не знає, в який бік повернутися – соціолог

Професор соціології університету в Новому Саді Алексей Кішюгас переконаний, що не лише прем’єр-міністр, але й усе суспільство далі не може визначитися зі своєю позицією.

Держава, влада, по суті, не знає, в який бік бажає повернутися, коли йдеться про основні питання
Алексей Кішюгас

«Мені не соромно через таку поведінку очільниці держави. Більш проблематичним вважаю факт, що держава, влада, по суті, не знає, в який бік бажає повернутися, коли йдеться про основні питання. І через це маємо такі дипломатичні ексцеси й так би мовити «скандальні речі», – каже Кішюгас.

Розгубленості сербів сприяють і засоби масової інформації. Телевізійні канали перебувають або в руках правлячих політиків, або наближених до них олігархів. Більшість видань так і не отримали незалежності після усунення від влади Слободана Мілошевича, хоч відтоді минуло 17 років. Так, з-поміж п’ятнадцяти щоденних газет відомі власники лише трьох: одну видає швейцарська компанія, іншу – група журналістів, третю – один з бізнесменів. Частковим власником двох газет є держава. На підставі змісту не важко впізнати правлячу Прогресивну партію та її лідера, нинішнього главу держави Александра Вучича. Проурядові ЗМІ продовжують ідеалізувати президента Росії Володимира Путіна та його політику.

Крім того, ці ЗМІ постійно наголошують, що Європа нині нестабільна та неспроможна врегулювати власні проблеми, не те, щоб ефективно допомагати іншим, – хто прагне приєднатися до ЄС.

Провладні медіа також постійно виступають за новий підхід до минулого, зокрема і до того, що іще пам’ятають нинішні покоління сербів, каже Кішюгас.

Алексей Кішюгас
Алексей Кішюгас

Змальовують таку ностальгійну картину симпатичного дідуся та його дружини, а «забувається», що за ним залишилося стільки загиблих
Алексей Кішюгас

«Йдеться про хвилю ревізій політики в час Другої світової війни й ревізію соціалістичної Югославії, а тепер, оскільки минуло чимало часу, на черзі й ревізія ери Мілошевича. Це жахливо, справді жахливо. Тут повертаємося до певного виду трагічної думки, згідно з якою, Мілошевич для більшості сербів був винним не в тому, що воював, а що зазнав поразки. Через це змальовують таку ностальгійну картину симпатичного дідуся та його дружини, а «забувається», що за ним залишилося стільки загиблих», – зазначає доктор соціологічних наук.

Понад два десятиліття суспільних змін у Сербії вказують – легше поміняти владу, аніж ментальність. Легше скинути авторитарний режим, аніж розбудувати демократичну систему, засновану на верховенстві права, незалежних політичних інституціях та свободі слова, вважає експерт.

Суспільством легко маніпулювати, як і в комуністичні часи

Політологи пояснюють, що проблеми, пов’язані передусім з відсутністю інституцій, через що сьогодні сербським суспільством так само легко маніпулювати, як і в комуністичні часи та у десятиліття війн.

Коли Мілошевич очолював режим, в його руках були всі важелі влади, але державний апарат складався з безлічі «малих Мілошевичів». Чимало громадян захоплювалися його великосербською ідеологією й політикою. Його режим провів масові чистки в судах, університетах, зокрема в органах внутрішніх справ. Йому були підпорядковані парламент й виконавча влада. Він одним наказом звільняв генералів й керівників Нацбанку, був єдиним переговорником з міжнародними посередниками.

Слободан Милошевич у Гаазі. Липень 2004 року
Слободан Милошевич у Гаазі. Липень 2004 року

Але в останні роки влади Мілошевича країна опинилася на межі виживання: не було достатньо палива, електрики, продовольчих товарів, ліків. Разом з воєнними поразками, це призвело до зростання незадоволення й до демократичного перевороту. Ті самі виборці, які упродовж десяти років підтримували антиєвропейську політику, нарешті проголосували за європейську коаліцію. Вони сподівалися, що Європа дасть Сербії належну винагороду за те, що та обрала шлях демократії.

Такою винагородою стало скасування міжнародних санкцій. Були відновлені політичні й економічні звʼязки з сусідами та іншими країнами. У магазинах побільшало товарів. Громадяни ототожнювали Європу з високим рівнем життя і цей рівень став помітно зростати. Разом з ним зростав євроентузіазм. Здавалося, що Сербія вже на порозі Європи. Європейські інституції організували безліч семінарів, курсів, круглих столів та інших видів навчань для юристів, вчителів, чиновників, промисловців, діячів культури. Все це створювало враження, що починається нова ера.

Парадокс: проєвропейська опозиція проти проєвропейської влади

Демократичні проєвропейські сили не були готові провести люстрацію й не мали необхідної кількості якісних кадрів для перебудови економіки, державної адміністрації, правосуддя, системи освіти й охорони здоровʼя, для подолання корупції та інших залишків однопартійної системи. Зрештою, в правлячій коаліції були й партії, які через суєту лідерів або через матеріальні інтереси, гальмували реформи, початі премʼєром Зораном Джинджичем. А коли прихильники Мілошевича, працівники нелюстрованої спецполіції, вбили першого демократичного главу уряду, то шлях до Європи був ще більш сповільнений. Приблизно в той час була скорочена гуманітарна та фінансова допомога Євросоюзу, яка в першій пʼятирічці століття вирішально сприяла відбудові сербської економіки.

Однак політичні сили більше боролися за владу, аніж за зміни, які б вели до добробуту громадян. Не було національного консенсусу щодо основних напрямків внутрішньої й зовнішньої політики. В процесі приватизації найбільше розбагатіли ті бізнесмени, які початкове майно здобули під владою Мілошевича, торгуючи зброєю, бензином, сигаретами та іншими товарами, популярними у воєнні роки. Нові багатії запровадили тісні контакти з партіями нової правлячої коаліції, стали їхніми спонсорами, отримавши натомість недоторканність.

Президент Сербії Александр Вучич (праворуч) під час зустрічі із президентом Росії Володимиром Путіним. Москва, жовтень 2015 року
Президент Сербії Александр Вучич (праворуч) під час зустрічі із президентом Росії Володимиром Путіним. Москва, жовтень 2015 року


Така політика демократичних сил призвела до їхньої поразки. Нині при владі перебувають партії, що керували країною в девʼяності роки. Єдина різниця в тому, що вони наразі називають себе європейськими й виступають за приєднання країни до Євросоюзу. Відтак склалася парадоксальна ситуація: проєвропейська опозиція проти проєвропейської влади.

Потрібні нові ідеї, які були б певним видом раціональних, чітко сформульованих і аргументованих дебатів про ключові політичні питання
Алексей Кішюгас

«На мою думку, йдеться про політичні баталії з девʼяностих років у зовсім новому політичному середовищі, так що наразі не достатньо бути «проти». Потрібні нові ідеї, які були б певним видом раціональних, чітко сформульованих і аргументованих дебатів про ключові політичні питання, не зважаючи на те, чи таким питанням є геополітична орієнтація Сербії чи відносно банальне, але важливе питання моделі приватизації», – пояснює Алексей Кішюгас.

Як виглядає, і через чверть століття після розвалу Югославії та десять років опісля відновлення незалежності Сербія ще перебуває на перехресті – з ким і куди рухатися вперед. Виникає питання – якщо за Європу, то за яку – Орбана й Качинського, чи – Меркель і Макрона? Та країна постає і перед питанням – навіщо в Європу, якщо найпопулярнішим закордонним політиком більшість сербів вважають Володимира Путіна?

  • 16x9 Image

    Михайло Рамач

    За освітою історик. Журналіст, поет, перекладач та сценарист. Автор шести поетичних книжок, трьох книг, політичних есе, про колишню Югославію й нинішню Сербію. Був головним редактором трьох сербських щоденних газет. Співробітник Радіо Свобода з 1998 року. В сербських ЗМІ надрукував чимало матеріалів про Україну.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG