Доступність посилання

18 Грудень 2017, Київ 19:31

Гетьман Іван Виговський – ініціатор і жертва спроби українсько-польського порозуміння


Гетьман Іван Виговський

360 років тому – у вересні 1657 року – Іван Виговський став гетьманом козацької держави. Насамперед він запам’ятався тим, що, розірвавши угоду з Московським царством, хотів повернути Україну в лоно Речі Посполитої. Проте Гадяцька унія, ініціатором якої він виступив, виявилася невдалою. Про цю історичну постать Радіо Свобода розмовляло із істориками-козакознавцями Тарасом Чухлібом та Олексієм Сокирком.

– Влітку 1657 року помер Богдан Хмельницький, який заповідав гетьманську булаву своєму сину Юрію. Але потім відбувається дві козацькі ради: у Чигирині та в Корсуні – і, в підсумку, гетьманом стає Іван Виговський. Чому так сталося?

Олексій Сокирко: Попервах Богдан Хмельницький хотів, щоб його спадкоємцем став старший син Тимофій, але той загинув. Ставка на Юрія була зроблена вже в останні роки, і навесні 1657 року, коли гетьман Хмельницький відчував, що в нього залишаються лічені дні, він вказав на сина Юрія як на свого спадкоємця. І тут Іван Виговський мав виступити в ролі своєрідного регента. Річ у тому, що Юрій був дуже молодим – йому ще 20 років не виповнилося. Крім того, близьке оточення знало, що за своїм характером він не був рішучою людиною й погано видавався на керівника козацької держави, яка переживала дуже складні часи. Тому роль порадника при керманичі козацької держави ввижалася Богданові абсолютно нормальною.

Але не треба забувати про те, що клан Хмельницьких – а це всі родини споріднені із родом Хмельницьких – виношували власні плани.

Олексій Сокирко (ліворуч) та Тарас Чухліб (праворуч)
Олексій Сокирко (ліворуч) та Тарас Чухліб (праворуч)

– Чому ж Виговський не захотів бути регентом при не надто ініціативному гетьмані, а захотів сам стати гетьманом?

Тарас Чухліб: Іван Виговський, по суті, був правою рукою Богдана Хмельницького. Він був керівником Генеральної канцелярії, відповідав за дипломатичні відносини. Іноземні посли, які прибували до Чигирина, називали Івана Виговського канцлером Війська Запорозького. Очевидно, Виговський керував більшістю старшини, навколо нього зібралася група, яка його підтримувала. Він тримав у своїх руках усі ті важелі влади, які Богдан Хмельницький вже підпустив через свою хворобу на початку зими 1657 року.

Тим часом навколо Юрія Хмельницького згрупувалося теж політичне угруповання, якщо можна так сказати, політичні сили. Але їх було замало для того, щоб перебороти групу Виговського.

– То Виговський боявся, що він не матиме вирішального впливу на Юрія Хмельницького в статусі регента?

Тарас Чухліб: Я б посперечався з твердженням, що Юрій Хмельницький був таким слабким, як це описав Самійло Величко, що це була маріонетка і що йому 16 років. Згадаймо, скільки було монархам у сусідніх державах, коли вони починали. Навколо них мусили бути сильні дорадники. Іван Виговський не справився з цією роллю, адже сам захотів бути гетьманом, і він таким чином зневажив ідею Богдана Хмельницького зробити гетьманську владу спадковою.

– Як виглядав цей механізм? Перша рада у вересні, друга в жовтні – ким він був на момент цих двох рад?

Тарас Чухліб: Остаточно його затвердили в жовтні 1657-го. Саме тоді до Виговського перейшла булава від Юрія Хмельницького. Адже Юрія обрали у квітні, ще за Богдана Хмельницького. Можна говорити про такий дуумвірат, хоча, звичайно, це умовно, бо Юрій Хмельницький не керував…

– То він певний час був співправителем батька?

Тарас Чухліб: Так, Богдан Хмельницький призначив його наказним гетьманом.

– Як тільки його обрали гетьманом, почались конфлікти з запорожцями, котрі заявили, що вони його не обирали. Чому Виговський одразу уникнув запорожців?

Проблема в тому, що процедура виборів не була врегульованою законодавчо. На відміну від Речі Посполитої, гетьманат не мав елекційних прописаних правил
Олексій Сокирко

Олексій Сокирко: Проблема в тому, що процедура виборів не була врегульованою законодавчо, писаним правом. На відміну від Речі Посполитої, гетьманат не мав елекційних прописаних правил. Це були перші вибори гетьмана як керівника козацької держави.

– Але хіба він не розумів, що запорожці – це така публіка, з якою треба рахуватися?

Політична верхівка Запорозької Січі до певної міри була ображеною через те, що її відсунули на другі ролі. Тим більше, що Запоріжжя мало за собою сакральний статус колиски українського козацтва
Олексій Сокирко

Олексій Сокирко: За правління Богдана Хмельницького, який, м’яко кажучи, був авторитарним політиком, Запорозька Січ не мала значного впливу – він зробив все для того, щоб його влада була практично одноосібною, хоча й не завжди. Але політична верхівка Запорозької Січі до певної міри була ображеною через те, що її відсунули на другі ролі. Тим більше, що Запоріжжя мало за собою сакральний статус колиски українського козацтва, і вони прагнули до певної міри політичного реваншу, щоб з ними не просто рахувалися, а щоб взяти до рук кермо козацької держави. Згодом обрання за їхньої підтримки гетьманом Івана Брюховецького стало ще однією спробою січовиків повернутися у велику політику.

У Виговського ж був свій погляд на речі – він хотів бути одноосібним гетьманом.

Якщо казати відверто, то Виговський усвідомлював себе керівником держави ще за Богдана Хмельницького. Хмельницький неодноразово йому на це вказував
Тарас Чухліб

Тарас Чухліб: Якщо казати відверто, то Виговський усвідомлював себе керівником держави ще за Богдана Хмельницького. Хмельницький неодноразово йому на це вказував, навіть приковував його до гармати – таке було покарання серед козаків. І Виговський вибачався, що він за спиною Хмельницького приймав іноземних послів, вів таємні переговори і так далі.

Щодо Запорозької Січі, то тут потрібно також врахувати ментальність – у запорозького і городового козацтва, у вихідців зі шляхти, яким був Виговський, були зовсім різні пріоритети, різна політична культура. Звичайно, Івана Виговського недолюблювали запорозькі козаки, а він недолюблював Запорозьку Січ.

– То це від початку закладений антагонізм, в якому він навіть не намагався знайти порозуміння?

Тарас Чухліб: Тоді Запорозька Січ чітко визначилась із зовнішньополітичним вектором на Московське царство. Натомість Іван Виговський був таким собі козацьким Макіавеллі. Він не тільки Гадяцьку угоду підписував, він посилав послів до османського султана, до австрійського цісаря, до шведського короля.

– Знана російська дослідниця українського козацтва Тетяна Таїрова-Яковлева у своїх працях доводить, що Виговський попервах був лояльним до московського царя – і за часів Хмельницького, і на початку власного правління.

Олексій Сокирко: Виговський був політиком. Він був лояльним до тих партнерів, які були для нього актуальними в конкретний момент. Але в цій своїй «лояльності» він ставив на перший план інтереси козацької держави – так само, як і його наступники.

В 1655-1657 роках перебування в партнерських стосунках із Москвою показало козацькому політикуму, що подальший союз є безперспективним, адже Москва дбає про свої інтереси, які інколи прямо суперечать інтересам гетьманату. Ще Хмельницький почав пошуки нового військово-політичного партнера, а Виговський цю справу продовжив
Олексій Сокирко

Між іншим, російська історіографія пише, що Іван Виговський – гетьман-зрадник. Звісно, не такий зрадник, як Мазепа, але він практично перекреслив отой курс на Москву, який обрав Богдан Хмельницький. Але нічого подібного! Виговський значною мірою був архітектором зовнішньої політики, ще будучи генеральним писарем. Але вже в 1655-1657 роках перебування в партнерських стосунках із Москвою показало козацькому політикуму, що подальший союз є безперспективним, адже Москва дбає про свої інтереси, які інколи прямо суперечать інтересам гетьманату. І ще Хмельницький почав пошуки нового військово-політичного партнера, а Виговський цю справу продовжив. Він взяв прагматичну лінію на пошуки нового зовнішньополітичного партнера. Москва була неактуальна – військової допомоги вона не надавала, а натомість почала втручатися у внутрішні справи гетьманату, збільшувала тут свою військову присутність замість того, щоб, як було домовлено в Переяславі, допомагати в боротьбі проти поляків. Тут поведінка Виговського абсолютно логічна, вона не оцінюється в параметрах лояльності чи нелояльності.

– Загальновідомо, що в таборі під Гадячем козаки домовились повернутись до складу Речі Посполитої як Великого князівства Руського. Але менш відомо, що, крім польського посла, в тому ж таборі був і московський посол. Виговський одночасно вів переговори з обома.

Тарас Чухліб: Справді, це так було. Тут ще можна сказати, що навіть у тексті Гадяцької угоди була така фраза, що козацькі війська будуть воювати разом із військами польськими, литовськими проти спільних ворогів, але не проти Московського царства. Виговський був дипломатом і розумів силу Московського царства.

Олексій Сокирко: Московські гарнізони стояли в нього там під боком – це теж потрібно враховувати.

Тарас Чухліб: Але навіть це положення все одно викликало у Московського царства спротив – і, звичайно, він був оголошений зрадником.

– То Виговський намагався дотриматись багатовекторності? Чи він взяв однозначний курс на Захід?

Тарас Чухліб: Він дотримувався балансу сил і чітко їх враховував. А на той час політика – так само, як і зараз – підтримувалась військовою силою. З одного боку, він намагався зіштовхнути інтереси Московського царства і Речі Посполитої, а з іншого – втрутилось у події ще Шведське королівство. Також не забуваймо про Кримське ханство та Османську імперію. Усі ці чотири складові Іван Виговський мусив врівноважити. До речі, в Гадяцькій угоді це було гарно прописано. Інша справа, що в тогочасній Польщі Гадяцька угода вважалася тимчасовою. Вони хотіли тільки забезпечити собі, щоб Військо Запорозьке не воювало проти них разом зі Шведським королівством – про це потім писав Міхал Корибут Вишневецький – польський король українського походження. Його й називали русином, до речі. Він чітко написав у своєму листі, що їм не потрібна була Гадяцька угода для того, щоб третім членом Речі Посполитої було Князівство Руське, а це була тимчасова військово-політична угода, щоб убезпечити себе від наступу з боку українських козаків.

–Та все ж, дійшло до конфлікту між козацькою державою і Московським царством. Влітку 1659 року - однозначна перемога козацько-кримськотатарського війська над московським – під Конотопом. Але буквально за декілька місяців Виговський втрачає булаву. Чому, здобувши військову перемогу, він не зміг її трансформувати в політичну? Дивно, але перемога у Конотопській битві не дала Виговському дивідендів. Чому?​

Величезна кількість населення, збурена козацькою революцією, не залишається в селянському стані, але й не приєднується до козацтва, бо козацький реєстр обмежений
Олексій Сокирко

Олексій Сокирко: Мені здається, не він один мав таке «щастя». Багато козацьких полководців не могли скористатись плодами своїх перемог як політики. Між іншим, Богдан Хмельницький – у тому ж числі. Тут дуже важливо пам’ятати, що в цей час надзвичайно серйозні зрушення відбуваються в самому українському суспільстві – воно ще не витворене як цілісність. Я не кажу вже про державні інститути – на це потрібні були роки. Але в самому суспільстві відбувається боротьба, так би мовити, різних політичних угруповань. Крім того, не усталилась соціальна структура, оскільки величезна кількість населення, збурена козацькою революцією, не залишається в селянському стані, але й не приєднується до козацтва, бо козацький реєстр обмежений. Середовище старшин також неоднорідне: частина із них – руська шляхта, а частина – козаки з діда-прадіда.

– Але чому програв опозиції переможець Виговський?

Тарас Чухліб: Тому що коли одні воювали, інші готували опозицію. Іван Брюховецький, який був вихователем Юрія Хмельницького і був наближеним до Богдана Хмельницького, поїхав на Запорозьку Січ як поважний генеральний старшина і підготував старшинську змову, після якої переобрали Івана Виговського.

– Відтак у 1659 році він втратив булаву і гетьманом став Юрій Хмельницький. Івану Виговському не вдалося козацьку державу приєднати до Речі Посполитої, але він сам перейшов до Речі Посполитої, де став шанованою людиною: воєводою Київським, сенатором. Але чи вдалось йому остаточно інтегруватись у структуру Речі Посполитої?

Поляки просто не розуміли, що це для Речі Посполитої є історичний шанс – переформатувати двоєдину федерацію в триєдину
Олексій Сокирко

Олексій Сокирко: Пан Чухліб правильно сказав, що поляки дивилися на Гадяцьку унію як на тимчасову тактичну угоду, яка забезпечить їм спокій і лояльність козаків, яких потім все одно треба повернути в підданство. Звичайно, це було неможливо. Вони просто не розуміли, що це для Речі Посполитої є історичний шанс – переформатувати двоєдину федерацію в триєдину. Поляки цей шанс втратили, і тому дивились скоса на Виговського – не як на повноцінного сенатора, а як на такого собі козацького сенатора і людину, яка всі ці титули й уряди посіла внаслідок політичного компромісу. Це було тимчасово і несправжньо. Тим більше, що Виговський не належав до кола руської аристократії.

– Ви ж казали, що він – руський шляхтич.

Олексій Сокирко: Шляхтичі й аристократи – це різні речі. Виговський походив зі шляхти середньої руки, м’яко кажучи. Той самий Юрій Немирич, який був його правою рукою, стояв вище на цій соціальній драбині.

– А сам Виговський, посівши значні посади в Речі Посполитій, став повністю лояльним чи він мав якісь власні плани?

Як свідчив на допиті один із полковників, взятий у полон поляками під час повстання 1664 року, Іван Виговський називав себе «отцем України» і хотів знову повернутись на гетьманство й керувати козацькою державою
Тарас Чухліб

Тарас Чухліб: Іван Виговський листувався з кримським ханом, і в нього була така собі таємна канцелярія. Він проводив власну політику. Як свідчив на допиті один із полковників, взятий у полон поляками під час повстання 1664 року, Іван Виговський називав себе «отцем України» й хотів знову повернутись на гетьманство й керувати козацькою державою.

– Тобто, став сенатором, але мав реваншистські плани. Ви згадали повстання Сулими – 1664 рік, який став фатальним для Івана Виговського. На цей час був гетьман правобережний Павло Тетеря, який разом із поляками й звинуватив Виговського, що той інспірував це повстання. Здається, це єдиний випадок в історії, коли без належного суду сенатора Речі Посполитої розстріляли. Чим Виговський так став упоперек планів правобережного гетьмана й тодішньої польської влади?

Олексій Сокирко: Безумовно, він хотів повернутися до влади. Треба ж брати до уваги мотивацію цих політиків зі шляхетським походженням. За часів Речі Посполитої вони не мали шансів зробити таку політичну кар’єру і мати такий вплив на величезній території. Тож, хоч би які високі посади Виговський обіймав у Речі Посполитій, він би все одно прагнув до створення оцього козацького Князівства Руського.

Тарас Чухліб: Іван Виговський загинув як герой – у боротьбі за незалежну Україну. Але в цьому був задіяний і гетьман Павло Тетеря, який також не хотів повернення Виговського до влади, щоб у нього не відібрали булаву.

  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    На Радіо Свобода – з 2008 року. Спеціалізуюсь на політиці та історії.Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG