Доступність посилання

20 Жовтень 2017, Київ 08:37

«Там величезні гроші крутяться»: як ПВК «Вагнера» з Росії воює в Сирії та Україні


Роман Заболотний

Після публікації інтерв’ю з Романом Цуркану, братом Григорія Цуркану, одного з «сирійських полонених» із Росії, до Російської редакції Радіо Свобода звернулася жінка, яка особисто знає іншого полоненого – Романа Заболотнього. Її розповідь – про те, як і навіщо жителі Ростовської області Росії відправляються служити до приватної військової компанії «Вагнера» і чому в разі загибелі найманців їхнім рідним залишається тільки сподіватися, що вони зможуть по-людськи поховати їхні тіла, які з великою затримкою привозять із Сирії в цинкових трунах.

Радіо Свобода змінило імена і прізвища в цьому інтерв’ю (крім імен Романа Заболотнього, Григорія Цуркану та загадкового «представника ПВК «Вагнера» Володимира Драчова), перевіривши, наскільки це можливо, достовірність повідомлених Іриною даних і отримавши підтвердження, що люди, про яких вона говорила, зокрема живі і загиблі бійці ПВК «Вагнера», існують насправді.

Григорій Цуркану (ліворуч) і Роман Заболотний в полоні угрупування «Ісламська держава»
Григорій Цуркану (ліворуч) і Роман Заболотний в полоні угрупування «Ісламська держава»

– У Вагнера (псевдо керівника приватної військової компанії, яку називають цим його іменем – ред.) база у Краснодарському краї, військова база Молькіно. Туди запрошують бійців, приваблюють дуже великими сумами. 240 тисяч на місяць вони обіцяють, а насправді платять 160 (нині ці суми в рублях – понад 110 тисяч гривень і майже 74 тисячі – ред.). За загиблого солдата вони дають від 1,3 мільйона до 3 мільйонів (від майже 600 тисяч до понад 1 мільйона 380 тисяч гривень – ред.). Залежно від його розряду і того, ким він був – командир чи звичайний солдат-найманець. Вони дійсно йдуть гинути. Я вам написала про Сергія Ковалевського (ім’я та прізвище змінені – ред.), він загинув від осколкового поранення в голову. Але у нас немає контактів Вагнера, на зв’язок він не виходить, нічого. Ми зателефонували в аеропорт Ростова-на-Дону, куди, за ідеєю, повинен надходити «вантаж-200». Вони повідомили, що 28 вересня якийсь Драчов Володимир, представник Вагнера, забирав «вантаж-200». Що 28 вересня прийшло 12 місць, ну ви розумієте, 12 трун. Де вони зараз, ми не знаємо. Ми обдзвонили всі морги, всі судмедекспертизи. Ніхто ніде не знає, де вони зберігаються, що з ними коїться і коли люди взагалі отримають похоронку. Вона приходить набагато пізніше після смерті – через місяць, два. Якщо солдат-найманець гине, підписується договір передачі тіла родичам, і цинкову труну заборонено відкривати. Де тіла, незрозуміло, мені здається, вони їх вивозять взагалі у Краснодарський край. Люди знають, що їхній син загинув, але не знають, коли чекати його тіла і чи буде воно взагалі. І в якому стані. При осколкових пораненнях у голову тіло можна впізнати. Я не розумію, чому вони тіло не дають впізнати родичам, чекають незрозуміло скільки часу. Тіло ж псується.

– А Сергій ким вам доводиться? Це ваш родич?

– Ні, він мій добрий знайомий, але родичі знаєте в якому стані…

– Коли вони дізналися про його загибель?

– 26 вересня.

– Як вони дізналися про його смерть? Їм зателефонували?

– Зв’язок… Взагалі, якщо почитати договір з Вагнером, у вас волосся дибки стане. Вони забирають всі мобільні телефони, вони забирають все. Зв’язок може бути тільки зі зв’язківцями і тільки через «ліві» джерела» – людей, які перебувають у Сирії і нам повідомляють.

– Тобто їм просто зателефонували?

– Так, із Сирії. Сергій востаннє відправляв повідомлення 13 вересня. Там було сказано: «Я ще живий, але ми не можемо вийти. Все заміновано».

– Скільки років Сергієві?

– Він 78-го року.

– Він колишній військовий?

– Так. Вони всі в шикарній формі, це дуже міцні фізично чоловіки. Вони 3 місяці проходять підготовку на базі цієї ПВК, в Молькіні, у Краснодарському краї. Їх тренують там, вони проходять суворий відбір. Якщо звичайних солдатів просто беруть і відправляють на війну, то ці підготовані «від і до». Вони вміють все. І знаєте, у вашій статті (інтерв’ю з Романом Цуркану – ред.) правильно написано: їх туди відправляють як м’ясо. Цей Рома Заболотній… його тато – відомий «казак», його всі знають. Рома був нормальний мужик, який щось вміє. І їх відправляють на загибель.

– Вони ж добровільно туди йдуть. Навіщо Заболотній поїхав до Сирії?

– Розумієте, президент говорить, що у нас у Ростовській області прожитковий мінімум 33 тисячі. Я держслужбовець і маю зарплату в 13 тисяч рублів (понад 15 тисяч гривень; майже 6 тисяч гривень – ред.). Як можна прожити на ці гроші? Звісно, нормальні чоловіки хочуть нормально заробляти.

…Ви знаєте, деякі найманці, які туди йшли, до Сирії, але не тільки туди, і в Україну теж (Сергій теж там був), самі інсценували свою смерть, щоб вийти з цієї ПВК живими і здоровими. (У профілі Сергія Ковалевського, як і в Романа Заболотнього, дійсно є фотографії із зони бойових дій в Україні, його ім’я і прізвище є також у базі даних українського сайту «Миротворець» – ред.)

– Про те, що вони інсценували смерть – це, мабуть, просто чутки?

– Ні, це розповідав знайомий, який воював із Ромою Заболотнім, і ще один, Олександр, він зараз там. Ми коли побачили відео з Ромою, стали намагатися на них виходити, там же є і ще наші друзі.

– Олександр – це хто?

– Олександр Тарасов (ім’я та прізвище змінені – ред.). Він теж зараз у Сирії, і у нас є питання, чи живі вони. Тому що Вагнер дивно поводиться: у нас немає на руках контракту, і ми не могли знайти, через кого щось дізнатися. Ми думали, що якось вийдуть на нас самі командири цієї ПВК. Хто такий цей Драчов Володимир? В аеропорту нам сказали, що це конфіденційна інформація, «вибачте», сказали тільки, що накладні забирає цей Драчов Володимир. Я запитала: «А де його хоча б шукати? Прізвище поширене, ім’я теж». Вона каже: «Я поняття не маю». Взагалі ніхто не хоче говорити. Я взагалі хочу, щоб усе це закрили. За ідеєю, як повинно все бути? Повинен бути командир, який повинен бодай повідомити родичам про загиблого, про поранення солдата там, тобто найманця. Вони нічого цього не роблять, знімають із себе всю відповідальність.

Дмитро Уткін, він же «Вагнер»
Дмитро Уткін, він же «Вагнер»

– Але ж вони їдуть добровільно, їх про все це попереджають.

– Так, але бодай поховати людину треба нормально. А якщо подивитися договір із ПВК «Вагнера», він є в інтернеті, то побачите, що вони не несуть відповідальності навіть за доставку тіла загиблого на батьківщину. Хоча вони це роблять. За ідеєю, вони повинні родичам повідомити і зробити так, щоб родичі могли поховати солдата. Вони, виходить, якось їх перевозять, кудись їх поміщають, тому що ні в одному морзі нічого немає.

– Ви кажете, «вантаж-200» прийшов 26 вересня. А багато таких «приходів» було?

– Постійно. Постійно. Востаннє вони пішли в травні, 58 осіб. За нашою інформацією, зараз там залишилося їх усього 11. Ми не можемо зрозуміти, хто їх туди відправляє і навіщо. Там величезні гроші крутяться. А в Міноборони вчора сказали, що «ми до «Вагнера» ніякого стосунку не маємо».

– Роман Заболотній, Сергій Ковалевський, Олександр Тарасов – як вони вийшли на «Вагнера»? Самі?

– Звичайно. В інтернеті є сайт. Набираєте «ПВК Вагнера» в інтернеті, знаходите сайт, там усе написано. Все це в загальному доступі.

– Тобто все дуже просто: знайшов сайт, написав, живеш поруч, поїхав у Молькіно, тренуєшся і їдеш у Сирію?

– Так, тренування 2–3 місяці. Але ті, які не склали іспит, – їх не беруть.

– Ви сказали, що Сергій Ковалевський воював і в Україні?

– Так. Та куди їх тільки не відправляли. Навіть у Пітер було відрядження, тільки я не розумію, для чого. Може, для підготовки. Вони постійно тренувалися, їх постійно ганяли як не знаю кого. Служба в армії – це квіточки порівняно з «Вагнером». Якщо він там командир, там надбавки йдуть. На бойові дії, коли наступ, там ще надбавки. Сергій за одне відрядження привозив близько двох «лямів» (2 мільйони рублів, нині це понад 920 тисяч гривень – ред.).

– Скільки за часом тривало таке відрядження?

– Місяців п’ять.

– Коли Сергій вперше поїхав до Сирії?

– Ой, він у «Вагнера» вже років 13 працює. Спочатку це була інша компанія, вона інакше називалася.

– 13 років? З 2004 року? Куди ж вони їздили у 2004 році?

– Не знаю, чесно. Мені набагато менше років, ніж йому, я його не знала тоді ще. Його друзі розповідали, що він там уже понад 10 років працює. Вищої освіти у нього не було, після школи він одразу до армії пішов, у 18 років.

– Рідні і близькі цих хлопців розуміють, на що вони йдуть, коли йдуть у ПВК?

– Розуміють. Перед кожним відрядженням вони прощаються. Вони розуміють, куди вони йдуть. Розумієте, ми всі трохи вражені. Ми не зрозуміємо, чи він точно загинув, чи не загинув, похоронки немає.

– Ви кажете, що про його смерть повідомили телефоном. Як це було? Телефонний дзвінок із Сирії батькам зі словами: «Ваш син загинув»?

– Так, але не батькам, а його знайомому, товаришеві, який у цю поїздку не пішов.

– А Олександр Тарасов теж із вашого міста?

– Так. Дивіться, він у мене у «друзях» (у соцмережі – ред.), тільки він там не під своїм іменем, а під «ніком». Вони всі зашифровані. Живуть одним днем начебто. Їх там так багато з Ростова, тому що там життя жахливе, насправді. Те, що говорить Кремль, – це одне. А насправді, коли Путін до нас приїжджає, у нас розстеляють асфальт такий, щоб він проїхав. Наступного дня знімають, і дірки залишаються. Ви знаєте, мені здається, що Роми [Заболотнього] вже немає серед живих. Скоро, мені здається, вже відео вийде його страти. І дуже багато там таких, там такі всі хлопці гарні, мужні, і просто йдуть на загибель. Дай Боже, щоб Сашко наш прийшов здоровий. Він наприкінці жовтня має вже повернутися з відрядження. 5 місяців – травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень. Напркінці травня він пішов. У них буває відрядження 3 місяці, 5 місяців і 9 місяців. У контракті це все написано. І вони летять знаєте як?

– Як?

– Дивно, насправді, летять вони до Сирії. Ростов, Владивосток, Сирія.

– Владивосток? Можливо, Владикавказ?

– Ні, Владивосток. Саша викладав фотографію, що він в аеропорту Владивостока. Я думаю, у «Вагнера» є літаки. Ми тут всі спілкуємося, їх ФСБ постачає. Насправді, ми дуже переймаємося. Дуже неприємна ситуація. І найголовніше, що держава нічим не може їх захистити. Я завжди говорила, Путін би краще навів порядок у Росії. А не там десь.

– Ви вважаєте, Росія повинна піти з Сирії?

– Я вважаю, що так. У нас що, мало роботи? У нас купа безхатченків, а він там витрачає величезні гроші, щоб бомбити «Ісламську державу».

– За Путіна ніколи не голосували?

– Ні. Ніколи. Тому що моя бабуся, яка пропрацювала десятки років на заводі, отримує пенсію 8300 (понад 3800 гривень – ред.). І як можна прожити на 8300? Це людина, яка пропрацювала все життя. І що, це нормально? А я з вищою освітою працюю за 13 тисяч? Це як узагалі?

***

Організація «Бойове братство», в якій перебував Григорій Цуркану, і прес-служба «Всевеликого війська Донського», членом якого був Роман Заболотній, випустили заяви, в яких висловлюють надію на звільнення своїх товаришів. Останньою офіційною реакцією російської влади на полон двох росіян у Сирії залишаються слова Дмитра Пєскова, прес-секретаря президента Росії. У четвер він ще раз сказав, що «відповідні відомства з’ясовують обставини їхнього полону».

Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG