Розстріли в Сандармосі та інші вже досліджені факти великого терору сталінського режиму – далеко не всі злочини влади СРСР, тож історикам ще є над чим працювати, впевнений журналіст та дослідник Сергій Шевченко. Водночас вказує на те, що влада сучасної Росії є духовною спадкоємицею радянської, котра розстрілювала українську інтелігенцію.
В Україні відзначають вісімдесяті роковини розстрілів в урочищі Сандармох, де 3 листопада 1937 року загинули зокрема 130 українських інтелектуалів. Дослідник, історик і публіцист, секретар Спілки журналістів України та член міжнародного об’єднання «Соловецьке братство» Сергій Шевченко в студії «Ранкової Свободи» розповів, чим були небезпечні українські письменники та науковці для радянської влади.
– Спершу нагадаймо про саме урочище Сандармох і про те, що там відбувалося 80 років тому?
– Це урочище стало відоме світові 1997 року, в липні. Спільна пітерська та карельська пошукова група виїхала на місце, де, вважалося, могло бути місце розстрілів, і за рахунок того, що були зібрані з документальних джерел відомості, як саме тогочасні чекісти вибирали місця розстрілів, локалізували на місцевості Сандармох.
Юрій Дмитрієв, житель Петрозаводська, пішов у найближчий лісок коло старого кар’єра разом із офіцером Андрієм Жданом. Приблизно за 900 метрів від шосе, обабіч путівця, знайшли просадки ґрунту, які можна ідентифікувати як можливі поховання людей. Коли почали шурфувати, побачили, що справді, на дні цих ям лежать шарами людські тіла із кульовими отворами у потилиці. Потім, коли розкопали ще кілька ям на великій площі, підрахували, що приблизно півтори сотні ям в цьому лісочку є.
Імена вже знали, бо були відомі документи на 1116 в’язнів. Реально розстріляли 1111Сергій Шевченко
Імена вже знали, бо були відомі документи на 1116 в’язнів, які мали бути там розстріляні. Реально розстріляли 1111, бо кілька людей за той період, доки документи ходили, було відправлено в інші місця.
Пізніше, 2004 року, було відкрито найвеличніший пам’ятник, який є, я вважаю, на території не тільки Росії, а й взагалі українцям-жертвам репресій. Це козацький хрест «Убієнним синам України» авторства Миколи Малишка і Назара Білика, київських скульпторів.
– Чим ці люди були такі небезпечні сталінському режиму, особисто Сталіну, що їх просто розстріляли, а не відправили на якісь каторжні роботи?
– В коріння треба глибше дивитись. І Голодомор – це теж була небезпека для тодішньої червоної армії від селянства, яке не хотіло тієї колективізації. Упокорити його можна було, певно, тільки отаким способом, вважало тоді кремлівське керівництво. А ця верхівка інтелектуальної еліти нації…
– Тобто їх можна назвати лідерами думок, як зараз кажуть?
Те, що вони орієнтувалися на Україну, а не були підспівувачами більшовицької політики – це зробило їх небезпечними ворогамиСергій Шевченко
– Звичайно, це були письменники, які писали твори, орієнтуючись на те, що вони сини свого народу, своєї нації. Вони, власне, були сіллю нашої землі, це був інтелект: двоє академіків, той же Матвій Яворський, Степан Рудницький, в якого цього року буде ювілей в грудні. Це були люди, які могли зробити для України ще дуже й дуже багато, але те, що вони орієнтувалися на Україну, а не були підспівувачами більшовицької політики – це, звичайно, зробило їх небезпечними ворогами.
– Який це мало вплив на подальший розвиток української нації і на нинішню українську сучасність?
– Це були національно свідомі люди, які були авторитетними в суспільстві, могли повести за собою не тільки тим, що писали відповідні твори чи робили дослідження не в угоду більшовицькій науці, а як справжні науковці – звичайно, вони могли зробити багато чого для того, щоб наблизити незалежність України ще раніше. Цього, звичайно, не хотів Кремль.
Вони (виконавці розстрілів – ред.) не могли мати розуміння, що роблять представники національних культур, для них це все було надзвичайно чуже. Більш того, вони були просто виконавцями наказів, які партія виробляла. І говорячи про те, що органи тодішньої державної безпеки чи внутрішніх справ були виконавцями… треба говорити про те, що провина лежить на комуністичній партії.
– Наскільки важлива ця колективна національна пам’ять і чому сучасна Росія так хоче позбутися цієї пам’яті?
Росія при тій владі, яка нині стоїть на чолі Кремля – це фактично колишня чекістська владаСергій Шевченко
– Звичайно, Росія при тій владі, яка нині стоїть на чолі Кремля – це фактично колишня чекістська влада. Це духовні нащадки тих, хто колись чинив отаке беззаконня, бо намагаються відбілювати Сталіна, вони намагаються навіть розділити пам’ять. У ці дні (у Москві – ред.) відкрито пам’ятник «Стіна скорботи». Так от, десятки колишніх політв’язнів, дисидентів, в тому числі багато людей з України, написали листа, в якому протестують проти того, що такий пам’ятник в цей час відкривається, тому що Росія з її авторитарною владою просто пробує розділити ту пам’ять, що, мовляв, про тих, які були колись давно репресовані, можна говорити, а про нинішні репресії політичні ніхто не хоче згадувати.
– Зараз українські дослідники мають змогу поїхати в Сандармох?
– До 2014 року, до розв’язаної агресії проти України Росією туди щороку їздили делегації української громадськості організовано. Колись їздили трохи й за державний кошт, ще за часів Ющенка.
Ми зараз як «Соловецьке братство» не рекомендуємо нашим людям їхати в цей час до Росії, бо знаємо приклади з нашими колегами-журналістами: Роман Сущенко, інші. За абсурдними звинуваченнями можуть бути схоплені – навіщо наражатися на таку небезпеку?
На території колишнього Радянського Союзу таких місць, як Сандармох дуже багатоСергій Шевченко
Звичайно, треба, щоб звучав голос протесту, інакше є небезпека повторень того, що відбувалося в 30-х роках, тому що не знищена, не розвалилася ота створена за імперськими лекалами Росія. Колись навіть соловчани там, в таборах, казали: це не Радянський Союз, а та сама імперська Росія.
– Чи всі вже злочини сталінського режиму відкриті, чи є ще що досліджувати?
– Відкрито дуже мало з того, що треба досліджувати і вивчати. На території колишнього Радянського Союзу таких місць, як Сандармох, трохи менших, можливо, але було дуже і дуже багато.
Ранковий ефір Радіо Свобода слухайте і дивіться на YouTube-каналі
