Доступність посилання

25 Листопад 2017, Київ 07:55

Історія України та її сусіди – Польща і Росія. «Волинь» vs «Катинь»


Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович у Галузевому державному архіві СБУ (архівне фото)

(Рубрика «Точка зору»)

Понад півстоліття головним історичним символом для поляків була Катинь. Підступний розстріл чекістами полонених офіцерів, військової еліти польської держави був під суворим табу комуністичного режиму. Проте про нього потай розповідали в сім’ях, писали в підпільному самвидаві. Тому «Катинь» стала однією з опор антикомуністичних, чи навіть ширше, антитоталітарних, настроїв у ПРЛ (Polska Rzeczpospolita Ludowa (Польська Народна Республіка) – ред.)

Боротьба за відкриття правди про «Катинь» була невід’ємнии елементом боротьби за іншу, демократичну, вільну від комуністичного диктату Польщу. «Катинь» нагадувала про одвічну підступність Росії, яка навіть після падіння комунізму приховує правду про трагедію 1940 року.

Здавалося, після пов’язаною з «Катинню» Смоленською трагедією 2010 вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент «Катинь» вже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – «Волинь».

Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули «Волинь-43») стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики. Саме їх висвітленню приділялися передовиці газет, репортажі на ТВ та фільми.

Вже перші появи нової теми в публічному просторі засвідчили її різницю з попередньою. Головним ворогом поляків тут ставали не совєти/комуністи/Росія, а українські націоналісти, а згодом просто українці. Головною втратою за якою були не люди (імена яких так дбайливо встановлювали у випадку Катині), а території (тому так легко розкидаються цифрами вбитих від 100 до 500 тисяч, тому часто на пам’ятниках не імена людей, а назви населених пунктів).

«Катинь» була відважним викликом сильній радянській чи потім російській владі. «Волинь» є спробою дошкульно вдарити слабшого сусіда, який воює з тим хто, ще недавно, вважався головним ворогом Польщі. «Катинь» пробуджувала прагнення свободи, «Волинь» – ксенофобні настрої.

«Волинь» стає інструментом зближення Польщі з Росією

Найразючіше різницю між символами «Катинь» і «Волинь» (в їхній етиці та естетиці) демонструють однойменні фільми Вайди і Смажовського. Перший трагічний, але світлий і життєствердний, показує негідників, але й героїв. Другий – похмурий, депресивний, злий і сповнений ненавистю.

«Волинь» витісняє із пам’яті польського суспільства «Катинь», представляється найстрашнішим злочином проти поляків саме тоді, коли в Росії знову не лише заперечують розстріл польських офіцерів, коли реабілітовують і реанімовують комуністичний режим в цілому. Коли ця реабілітація стає ідеологічною платформою для нової російської агресії проти сусідньої держави.

Тема «Волині» стає інструментом зближення Польщі з Росією. Риторика, яка починається із засудження українського націоналізму і переходить в засудження боротьби українців за свободу, починає звучати в унісон на схід і на захід від України.

Нинішні видання та заяви про УПА в Польщі нагадують те, що говорилося і писалося на цю тему в ПРЛ, і те, що говорить і пише Росія. Зрештою обидва сусіди України з однаковою наполегливістю вимагають від українців переглянути їхню історію, той самий період історії, та ще в тому ж напрямку. А пам’ять про «Катинь», яка була запобіжником від смертельних для Польщі марень про спільний кордон із Росією вивітрюється.

Володимир В’ятрович – директор Українського інституту національної пам’яті

Оригінал публікації

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Володимир В'ятрович

    Голова Українського інституту національної пам’яті, член наглядової ради Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». Голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху (2008–2014), директор Архіву Служби безпеки України (2008–2010), працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету (2010–2011), Українському католицькому університеті, Львівському національному університеті імені Івана Франка та Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Публіцист, громадський діяч. Кандидат історичних наук.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG