(Рубрика «Точка зору»)
Росія погрожує обмежити роботу українських ЗМІ на своїй території. Це сталося після того, як СБУ не пустила в країну співробітника «РИА Новости» Захара Виноградова. Після чого член Ради федерації Росії Олексій Пушков зажадав відповідних дій для українських журналістів.
І в цей момент хочеться запитати: а про які відповідні дії говорить Москва?
Майже всі українські канали давно закрили свої корпункти в Росії. Арешт кореспондента «Укрінформу» Романа Сущенка в черговий раз довів: медіастатус ніяк не захищає українського журналіста від свавілля.
Росія поводиться так, ніби стала жертвою української агресії. Ніби це Київ влаштовує дисбаланс у двосторонніх відносинах. Насправді перекіс у відносинах існував дуже давно й не на користь України. І тепер Київ лише вирівнює ситуацію.
Москва може скільки завгодно обурюватися українським законом про освіту. Тим самим, що закріплює державну мову в середній школі. Але відповісти їй просто нічим. Вона не може у відповідь «русифікувати» українські школи. Тому що українських шкіл у Росії не існує.
Москва може скільки завгодно обурюватися забороною російських телеканалів на території України. Але їй нема чим на це відповісти. Вона не може обмежити доступ до українських каналів, тому що вони давним-давно заборонені в російських кабельних мережах. За винятком, можливо, «Інтера», що саме по собі показово.
Москва може обурюватися українськими санкціями на російські товари. Але саме Кремль першим запровадив обмеження на українські товари, спровокувавши тим самим Київ на кроки у відповідь.
Поквитатися за обмеження прокату російських фільмів не вийде ‒ українські стрічки не отримують прокатні свідоцтва в Росії. Заборонити концерти українських зірок не вдасться ‒ після війни виступають у Росії лише ті, хто боїться назвати Москву агресором. Навіть авіасполучення між двома країнами припинилося лише після того, як російські авіакомпанії почали порушувати авіапростір України, здійснюючи рейси до Криму.
Ініціатором розлучення двох країн від самого початку була Москва. Саме вона здійснювала кроки, на які Київ змушений був відповідати симетрично. І тепер, коли Кремль погрожує «заходами», це виглядає смішно. Тому що всі «відповідні заходи» запроваджені ним давним-давно.
Москва в черговий раз намагається прикинутися жертвою. Тією самою, яка має моральне право на самозахист. Тією самою, що може претендувати на етичний пріоритет. А насправді саме Кремль щоразу виступає в ролі агресора, змушуючи сусідів лише вживати відповідні заходи.
Не було ніякого двостороннього балансу, який Київ тепер «порушує». Навпаки ‒ всі останні роки існував дисбаланс, який Україна тепер лише віддзеркалює. Київ не переходить жодних «червоних ліній», він лише завдає удару у відповідь.
Сила протидії дорівнює силі дії, так здається?
Павло Казарін – оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
