«Боротьба за Крим ‒ це боротьба проти свавілля» – Борис Захаров

Як українські правозахисники захищають права кримчан, куди жителям півострова звернутися за допомогою? Чим відповісти на пропаганду та скрєпи «русского мира»? Про це в ефірі «Денного шоу» на Радіо Крим.Реалії говоримо з керівником Української Гельсінської спілки з прав людини Борисом Захаровим.

‒ Борисе, розкажіть про діяльність Української Гельсінської спілки з прав людини. У яких напрямках вона працює?

‒ У Гельсінської спілки дуже широкий мандат ‒ є мережа приймалень у всіх областях України, серед них і кримська приймальня, яка працює в Києві. Туди можуть звертатися жителі окупованих територій і переселенці, зокрема й дистанційно, там надають первинну безоплатну правову допомогу. У нас також є центр стратегічних справ, аналітичний центр і адвокаційний центр, який займається просуванням законопроектів, написанням і просуванням стратегій, зокрема й Національної стратегії з прав людини. Також є освітній центр, який проводить тренінги для адвокатів, правозахисників, суддів.

‒ Одного разу ви зробили заяву щодо судового позову України проти Росії, в якому назвали виграш будь-якої подібної справи в суді «кроком до повернення Криму Україні». Прокоментуйте це.

‒ Боротьба за повернення Криму ‒ це боротьба проти свавілля. Крим був украдений Росією в України силовим шляхом. Його анексія ‒ перший прецедент у історії Європи з часів Другої світової війни. Тепер поля битв з Росією ‒ це дипломатичні майданчики, політика й право, різні міжнародні суди. Одним із найбільш дієвих механізмів є Європейський суд з прав людини. Україна подала п'ять міждержавних позовів проти Росії. А також у нас понад 200 справ у Європейському суді з Криму та Донбасу.

Є три рівні вирішення справ у Європейському суді. Перший рівень ‒ компенсація, якщо Росія її не виплачує, проти неї запроваджуються санкції. Другий рівень ‒ виконання конкретного рішення суду. Третій рівень ‒ зміна законодавства у зв'язку з цим прецедентом. У нас дуже сильні позиції в Європейському суді проти Росії у більшості кримських справ, це може привести до того, що Росії доведеться вибирати ‒ або стати країною-ізгоєм, або спробувати виправити ситуацію й таким чином «пом'якшити удар».

‒ Можете розповісти, про які позови кримчан проти Росії йдеться?

‒ Є скарги до Європейського суду про насильницьке зникнення, тортури та жорстоке поводження, про незаконні затримання, арешти, порушення права на справедливий суд. У Криму порушується абсолютно все. Є низка статей, які стосуються недоторканності приватного життя, дискримінації, масового порушення права власності. Це величезний спектр роботи для юристів, і ми впевнені в перемогах, хоча процес цей дуже нешвидкий.

‒ У Криму тривають обшуки й затримання. Російські силовики формують цілі пакети кримінальних справ: «справа 26 лютого», «справа Хізб ут-Тахрір», «справа кримських диверсантів» та інші. Чи можна протистояти цим репресіям?

‒ Є три способи, як протистояти репресіям. Перший ‒ це протистояння в сфері права, в судах. Другий ‒ дипломатичний тиск. У цьому випадку дуже успішно звільнили Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза. І третій спосіб ‒ це мирний протест. Я захоплююся мужністю українців, кримських татар у Криму, які мирно протистоять терору окупаційної влади. Тут дуже важливо не зірватися на насильство. Вони тільки цього й чекають. На Кавказі, коли почалося насильницьке протистояння, цим моментально скористалися спецслужби, і почалися жорстокі зачистки, масові вбивства. Це те, чого не можна допустити в Криму.

‒ Росія закликає кримчан до своїх збройних сил. Їх часто вивозять до військових частин, розташованих за межами Криму. Тисячам молодих людей, по суті, не пропонують вибору. Що говорить про це міжнародне право?

‒ Це порушення Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року. Держава-окупант не має права призивати до армії населення окупованої території. Але Росія порушує міжнародне право в усіх сферах і каже, що Крим «завжди був Росією». Це мені нагадує Джорджа Оруелла, його роман «1984» і слова «Океанія завжди воювала з Остазією». Але для всього світу Росія – це держава-окупант, а Крим ‒ окупована територія, й у Росії є обов'язки як у держави-окупанта.

‒ В Україні лунають закиди в бік влади з приводу відсутності програми зі звільнення Криму та реінтеграції півострова. На ваш погляд, наскільки справедливі ці закиди?

‒ Закиди справедливі, й це пов'язане не тільки з Україною, а й з міжнародною ситуацією. Справа в тому, що Крим виявився за дужками Мінських домовленостей. Також за дужками виявилося звільнення наших політв'язнів, які перебувають у Росії. Там йдеться тільки про схід (неконтрольовані Києвом території Донецької та Луганської областей ‒ ред.) і про звільнення військовополонених. При цьому в одному документі об'єднані гуманітарні питання й політичні, й цей документ Путін використовує для заручництва, що грубо порушує міжнародне гуманітарне право.

Для Криму є інші майданчики ‒ й ООН, й ОБСЄ, Європарламент, і всі західні держави, у першу чергу, США. Необхідно вже думати не про те, як ми звільнятимемо півострів, а про те, як ми реінтегруватимемо Крим після звільнення.

‒ А Україна готова реінтегрувати півострів?

‒ Я думаю, Україна більше готова реінтегрувати Крим, ніж Донбас. Тільки є проблема: Росія до цього зовсім не готова. Але мені не подобається риторика з приводу того, що Крим буде звільнений без військового втручання. Справа в тому, що звільнення окупованої території ‒ це військова операція, навіть якщо вона відбудеться без єдиного пострілу. Тому що там треба підняти прапор України, ввести війська й взяти під контроль територію. І тут ми можемо подивитися на історію: як звільняли окуповані території, в результаті яких подій ‒ і ми зрозуміємо, що без військової операції це взагалі неможливо. Просто потрібно це провести максимально безкровно й створити всі умови для дотримання прав людини.

‒ У березні 2016 року на третій сесії Комітету ООН з прав людини Європейського парламенту ви повідомили, що процес визнання Меджлісу кримськотатарського народу екстремістською організацією в Росії приведе до кримінального переслідування кримських татар. Минув рік ‒ і ми бачимо арешти, обшуки й затримання в будинках кримських татар на півострові. Що ви думаєте зараз: як розвиватимуться події в Криму?

‒ Коли ФСБ бере в розробку певну тему, далі вступає в силу «ефект виконавця». Щоб отримати зірочку на погонах, відкривають різні справи. Як, наприклад, брали в розробку «Правий сектор», нещодавно українця Павла Гриба виманили до Білорусі... Точно, так само може розвиватися ситуація з Меджлісом. Поки зусилля ФСБ спрямовані проти мусульман, друга категорія ‒ це «диверсанти». Але є велика небезпека, що вони переслідуватимуть всіх членів Меджлісу кримськотатарського народу, а не тільки керівників.

‒ У Криму триває суд у справі українця Володимира Балуха. За словами адвокатів, за російськими законами, Балуха не можна більше утримувати під вартою, але йому знову продовжили арешт. Чи можливо, щоб на окупованій території не виконували закони країни-окупанта? І чого нам чекати в справі Балуха?

‒ Відбувається свавілля, і в справі Балуха варто очікувати репресій проти нього. У перспективі ‒ виграш у Європейському суді у цій справі. Але на дипломатичних майданчиках можна буде домогтися його звільнення іншим шляхом.

‒ Ви не виключаєте обміну?

‒ Я не виключаю обміну. Але поки про обмін не йдеться. Тому що, як я вже говорив, політв'язні опинилися за дужками Мінського процесу, про цих людей взагалі не йдеться. Але прецеденти вже є: звільнення Геннадія Афанасьєва, Ахтема Чийгоза, Ільмі Умерова ‒ тому не можна втрачати надію. Я думаю, наші політв'язні будуть звільнені значно раніше, ніж закінчаться терміни їх ув'язнення.

‒ У лютому 2017 року ви розповіли у Верховній Раді про військові злочини Росії в Криму. Зокрема, про «підміну непорушних цінностей скрєпами «русского мира» і тотальну пропаганду». Що можна протиставити цьому?

‒ Правду. Вона в кінцевому підсумку завжди виграє. Ми можемо побачити це у Нюрнберзькому процесі.

Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії