Доступність посилання

ТОП новини
20 Червень 2018, Київ 03:32

Окупований Крим і Росія. Віра у світле завтра


Частина покинутого старого іржавого корабля

(Рубрика «Точка зору»)

Дві речі відрізняють сучасного адепта Кремля – це віра в західний занепад та російський розквіт.

Заходу пророкують мігрантські бунти. Економічний крах. Ісламський фундаменталізм. Євросоюзу обіцяють розпад. США ‒ китайську експансію. Демократії та лібералізму ‒ кризу та виродження.

І навпаки. У свідомості адепта Кремля на руїнах старого Вавилона виросте новий Рим. Який сьогодні лише накопичує сили для фінального ривка. А тому «треба лише трохи потерпіти».

Обидві позиції подібні в тому, що звернені до майбутнього. Для сьогодення в них немає місця. Воно ‒ лише плацдарм для світлого майбутнього, в якому одних чекає нагорода, а інших розплата.

Причому обидві формули так чи інакше пов'язані з Радянським Союзом. Вони прямо звідти ‒ з епохи п'ятирічок і держплану, гонки озброєнь і Холодної війни. Побутова ідея СРСР ‒ це вічне надзусилля заради світлого завтра. І цю ж ідею проповідники Москви намагаються знову піднімати на прапори.

А ідея «краху Заходу» ‒ народилася з травми 1991-го. Якщо точніше ‒ з невідрефлексованих причин цієї травми.

Адепт імперії частіше за все не хоче визнавати, що крах Радянського Союзу був неминучим. Що розпад «країни рад» був запрограмований неефективністю економічної моделі. Що «парад суверенітетів» ‒ це лише природний процес деколонізації. Тієї самої, через яку весь інший світ пройшов на кілька десятиліть раніше.

Це стара як світ історія про «нормування» себе. Мовляв, якщо у мене була травма, то й на інших вона теж чекає. Така позиція дозволяє зняти з себе відповідальність. Виходить, що не ти винен у тому, що з тобою сталося. Виходить, що це карма, яка катком має прокотитися по всьому. «Просто по мені вона прокотилася сьогодні, а по тобі прокотиться завтра».

Адепту імперії страшно думати, що на травму ніхто не приречений. Що травма ‒ це наслідок неправильних вчинків. Що вона трапляється з тими, хто не розуміє, як влаштований сучасний світ. З тими, хто не здатний прорахувати наслідки своїх дій.

Розмови про «крах Заходу» виконують роль терапії. Дарують відчуття, що час працює на тебе. Що завтрашній день буде кращим за сьогоднішній. І треба лише трохи потерпіти заради неминучого історичного тріумфу.

Але в тому й річ, що ніякого «загального» сценарію не існує. Він кожен раз власний ‒ і залежить від тисячі факторів. Криза може бути фатальною лише тоді, коли лікар помиляється з лікуванням. А може стати оновленням ‒ якщо діагност не дарма їсть свій хліб.

У Криму можуть вірити в «кримський міст», який вирішить усі проблеми. У Москві ‒ в подорожчання нафти, яке наповнить «засіки». У Кремлі ‒ в крах об'єднаної Європи, який поверне Росію до світової президії. Але в тому й річ, що історії немає ніякого діла до наших очікувань. Ціни на нафту та європейське майбутнє не залежать від російських бажань. А збудований міст не позбавить півострів статусу апендикса в тілі російського організму.

Тому що майбутнє належить тим, хто його створює, а не тим, хто його очікує.

Павло Казарін – оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Оригінал – на сайті Крим.Реалії

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG