Нині Російська православна церква є слухняним і впливовим інструментом «владної вертикалі» Росії, відповідальним за «скрєпи» держави. А її філія – УПЦ (Московського патріархату) в Україні є провідником ворожої ідеології, стверджує «Український тиждень». А вона, як нагадує видання, є другою за чисельністю конфесією в країні. Тож дивно – чому влада і суспільство мляво реагують на меседжі, які регулярно, системно, безперешкодно поширює в їхній країні згадана установа. Адже зміст проповідей, як і асортимент літератури, що видається (продається) в цій досконалій комерційній мережі, гідний «Союза русского народа» зразка 1914 року: тут і ностальгія за самодержцем, і прокльони «мазепинства», й інші агресивні для України месиджі. На цьому тижневик наголошує в матеріалі «Содом і гангрена».
А в статті «Необхідні кліматичні зміни» «Український тиждень» розповідає, чому олігархічний бізнес не стане локомотивом економічного розвитку України.
Чи встоїть Україна перед вибухонебезпечною сумішшю економічної кризи, політичної нестабільності та повної втрати довіри до всіх інститутів влади? Ситуацію досліджувало «Дзеркало тижня». Видання пише, що Україна проходить через революції й страшні жертви, але змінюються тільки обличчя в кабінетах, не змінюючи суті системи, яка знову призводить до падіння якості життя, загострення політичної нестабільності та загрози нових революцій. Як розірвати це порочне коло і вийти на принципово інший, успішний шлях розвитку? Тижневик переконує, – щоб модель розвитку економіки і всього суспільства якісно змінилася на позитивну, необхідно змінити екстрактивні політичні інститути на інклюзивні. Як це зробити, йдеться в публікації «Україна. Шлях до рабства».
Новий рік генпрокурор Юрій Луценко зустрів в епіцентрі кількох скандалів, а його активність проти діяльності НАБУ спричинили критику офіційних представників ЄС і США, констатує тижневик «Новое время». Видання досліджує – чому полум'яний трибун Юрій Луценко виявився, на думку видання, не вельми ефективним генпрокурором, зате став зручним для президента. Стаття називається «Генеральний імітатор».
Лінія фронту свого часу зникне. Але залишиться інша – невидима, однак болюча лінія – та, що ділить українців на тих, хто мав стосунок до війни, і тих, хто залишався в тилу. Про те, як стерти цю лінію, аналізує дописувач тижневика «Новое время» письменник Сергій Жадан. Заголовок статті – «Війна і мир».
«Український тиждень» розповідає, як працюють українські телевізійні ток-шоу. Видання констатує, що показувати ток-шоу вигідно, бо витрати на його виробництво мінімальні. Секрет політичних ток-шоу простий. Обиватель, який звик дивитися телевізор, сприймає щотижневі чвари політиків як телесеріал. У цій нескінченній політичній Санта-Барбарі є свої герої та лиходії, персонажі періодично сваряться і миряться, розходяться й утворюють союзи. Видання стверджує, що незалежного та об’єктивного політичного ток-шоу, на яке не могли б впливати олігархи чи влада, в Україні сьогодні не існує. Тому слід пам’ятати, що ток-шоу – це не журналістика в класичному розумінні, а насамперед саме шоу. І завдання його творців – не докопатися до істини, а зробити так, щоб канал дивилося якомога більше глядачів. Відтак висувати претензії щодо необ’єктивності таких програм безглуздо, наголошує тижневик у матеріалі «Магію в студію».
