Доступність посилання

ТОП новини

Що нам робити з «канонічним» Московським патріархатом?


Окупований Крим. Митрополит Української православної церкви (Московського патріархату) Платон благословляє російську зенітну ракетну систему великої і середньої дальності С-400 «Тріумф», розгорнуту в Феодосії, 14 січня 2017 року
Окупований Крим. Митрополит Української православної церкви (Московського патріархату) Платон благословляє російську зенітну ракетну систему великої і середньої дальності С-400 «Тріумф», розгорнуту в Феодосії, 14 січня 2017 року

(Рубрика «Точка зору»)

Випадок, який стався у Запоріжжі, коли священики УПЦ (Московського патріархату), фактично філії Російської православної церкви, відмовилися відспівувати трагічно загиблу дитину, викликав чималий резонанс у суспільстві.

Дитячі іграшки біля будівлі церкви УПЦ (Московського патріархату) на знак протесту проти відмови священиками цієї церкви відспівати загиблого дворічного хлопчика. Запоріжжя, 5 січня 2018 року. Фото Юрія Гудименка
Дитячі іграшки біля будівлі церкви УПЦ (Московського патріархату) на знак протесту проти відмови священиками цієї церкви відспівати загиблого дворічного хлопчика. Запоріжжя, 5 січня 2018 року. Фото Юрія Гудименка

​Хоча подібні діяння кліриків цієї начебто церковної структури давно вже стали нормою. Посилаючись на канони, вони відмовляли «розкольникам» у сповіді, в здійснення таїнства шлюбу. Відомі й випадки, коли ці священнослужителі демонстрували негативне ставлення до українських воїнів, що загинули на Сході України.

У День памʼяті та примирення, 8 травня 2015 року, у Верховній Раді відбулося урочисте засідання. Президент України оголосив прізвища 21 громадянина, яким присвоєно звання Героя України, 10 із них – посмертно. Під час оголошення прізвищ у залі встали всі присутні, у тому числі і священики низки інших церков, окрім представників УПЦ (Московського патріархату) – зокрема й самого предстоятеля, митрополита Онуфрія. (Фото LB.ua)
У День памʼяті та примирення, 8 травня 2015 року, у Верховній Раді відбулося урочисте засідання. Президент України оголосив прізвища 21 громадянина, яким присвоєно звання Героя України, 10 із них – посмертно. Під час оголошення прізвищ у залі встали всі присутні, у тому числі і священики низки інших церков, окрім представників УПЦ (Московського патріархату) – зокрема й самого предстоятеля, митрополита Онуфрія. (Фото LB.ua)

Канони й «канонічні»

Взагалі обговорювати питання канонів із представниками Московського патріархату – справа безнадійна. Чи канонічно, наприклад, став київським митрополитом у 1448 роцы Іона, який не жив у Києві, а в Москві? До того ж він так і не отримав благословіння в Константинополі. Саме за його часів православна церква в Московії стала автокефальною – без згоди на те Вселенського й інших східних патріархатів. Наскільки канонічним було створення Московського патріархату в 1589 році? Чи підпорядкування йому Київської митрополі в 1686 році? Або наскільки відповідала канонам ліквідація патріаршества в Російській імперії за часів Петра І й створення тут синодальної церкви? І чи канонічним було «відновлення» в СРСР у 1943 році Московського патріархату, здійснюване з санкції Йосифа Сталіна? Або візьмемо зовсім недавні приклади. Чи відповідало канонам проведення Харківського собору УПЦ в 1992 році. і обрання на ньому київським митрополитом Володимира Сабодана, який, власне, не належав до ієрархів УПЦ і взагалі на соборі був відсутнім? А що вже казати про більш «дрібні» приклади.

Історія Російської православної церкви – це постійне ігнорування й порушення православних канонів. Не в меншій мірі це стосується її філії – УПЦ (МП), яка зперебуває в підпорядкуванні Московського патріархату. Тим не менше клірики цих церковних структур постійно говорять про свою канонічність. Мовляв, лише вони є «правильно» й «визнаною» церквою, що лише їхня віра є істинною. На жаль, на цю дешеву пропаганду «купляється» чимало людей. Насправді канонічність Московського патріархату ситуативна. Коли треба, пригадується якийсь канон. Коли ж виникає інша ситуація, про нього забувають. А то й часто здійснюється довільне трактування канонів, їхнє домислення. Особливо цим грішать зараз нинішні клірики УПЦ (МП), які не відзначаються освіченістю, зокрема теологічною. Досить послухати мову її нинішнього предстоятеля, митрополита Онуфрія (Березовського), щоб зробити висновки.

Голова УПЦ (Московського патріархату), митрополит Онуфрій у своїй резиденції в Києво-Печерській лаврі. А на стіні – портрет Московського патріарха Кирила, глави Російської православної церкви. Київ, 4 січня 2017 року
Голова УПЦ (Московського патріархату), митрополит Онуфрій у своїй резиденції в Києво-Печерській лаврі. А на стіні – портрет Московського патріарха Кирила, глави Російської православної церкви. Київ, 4 січня 2017 року

Або чого вартує єпископ запорізький й мелітопольський Лука, в єпархії якого стався прикрий випадок із забороною відспівування дитини? Сей святитель, висловившись проти відзначення православними Різдва за новим стилем, поїхав відзначати його до Угорщини. Людям, які трохи розбираються в церковних канонах, просто дивно читати цинічні виправдання дій священика, що відмовився відспівувати дитину, котрі надаються офіційними структурами УПЦ (Московського патріархату), зокрема Запорізькою єпархією. До речі, остання належить до чи не до найбільших пропагандистів «русского мира» в Україні. І, певно, не даремно саме в ній стався цей резонансний випадок.

В принципі, зрозуміло, коли із санкції Московського патріархату на високі ієрархічні становища в Україні ставляться малоосвічені клірики. Такими легше керувати. І вони, не особливо замислюючись, виконуватимуть те, що їм кажуть у Москві.

Чи вистачить у влади політичної волі вирішити православне питання?

Певно, не треба особливо доводити, що УПЦ (МП) – це не тільки церковна, а й політична інституція. До того ж інституція, яка, виконуючи волю Москви, проводить деструктивну політику. Це яскраво видно у ставленні УПЦ (Московського патріархату) до подій на Сході України.

Зліва направо: Іоанникій (Кобзєв), митрополит Луганський і Алчевський Української православної церкви (Московського патріархату), й Ігор Плотницький, тодішній ватажок угруповання «ЛНР», що визнане в Україні терористичним. Окупований Луганськ, 4 листопада 2014 року
Зліва направо: Іоанникій (Кобзєв), митрополит Луганський і Алчевський Української православної церкви (Московського патріархату), й Ігор Плотницький, тодішній ватажок угруповання «ЛНР», що визнане в Україні терористичним. Окупований Луганськ, 4 листопада 2014 року

​Для керівництва УПЦ (МП) – це не агресія Росії, а громадянська війна (чисто російська позиція!). Додайте ще до цього пропаганду «русского мира». Але це далеко не все. Протягом багатьох років клірики УПЦ (МП) сіють розкол в українському суспільстві, культивуючи ненависть до іновірців, передусім прихильників УПЦ Київського патріархату. На цьому ґрунті навіть доходить до сімейних конфліктів. Деякі радикальні прихильники «канонічної» УПЦ (МП) закликають віруючих відмовлятися від щеплень, ідентифікаційних кодів тощо. Цікаво, де такі речі приписані в канонах?

УПЦ (МП) для українського суспільства стала проблемою. Але ця проблема значною мірою творилася руками української влади при мовчазному потуранні української спільноти. Бо хіба не без владного сприяння «ударними темпами» зростала кількість громад, монастирів, інших інституцій УПЦ (Московського патріархату) за часів незалежності України? Хіба не влада безпроблемно реєструвала ці структури, закривала очі на неправові моменти в їхній діяльності, надавала їм земельні ділянки, навіть кошти? Особливо це стосувалося періоду президенства Леоніда Кучми й Віктора Януковича. Зрештою, хіба мало прихожан і далі ходить у храми УПЦ (МП), а серед них відомі бізнесмени, котрі щедрою рукою відсипають гроші «канонічним» батюшкам?

Певно, нинішній владі пора подумати про вирішення православної проблеми в Україні. На жаль, у цьому плані не видно ні якихось здобутків, ні, зрештою, якогось чіткого плану. Звісно, в ідеалі було б створення єдиної Української незалежної православної церкви. Але це, радше, надзавдання. Хоча можна було б для початку поставити на місце кліриків УПЦ (МП), використовуючи правові механізми. Адже це реально. Була б лише на те політична воля.

Петро Кралюк – проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Петро Кралюк

    Український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор,​ голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія»

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG