Доступність посилання

ТОП новини
18 Жовтень 2018, Київ 17:29

Приватні армії для «русского мира»: чим загрожують ПВК?


Під час акції біля будівлі Європарламенту в Страсбурзі проти воєнних дій Росії в Сирії, 20 серпня 2017 року (ілюстраційне фото)

(Рубрика «Точка зору»)

Знищення бійців приватної військової компанії (ПВК) «Вагнер» 7 лютого 2018 року в околицях сирійського населеного пункту Хішам актуалізували цілу низку проблемних безпекових моментів.

Чи усі майбутні війни будуть вестися бійцями приватних армій? Чи відмовлятимуться держави від монополії на легітимне насильство? Що це означатиме для національної безпеки окремих країн і системи міжнародної безпеки?

Приватний сектор + держава: початок взаємин

Найпоказовішим, і відповідно, найбагатшим практичним досвідом використання приватного сектора в системі забезпечення власної безпеки є, безумовно, США.

Вирішального поштовху масштабному використанню приватних компаній в безпековій сфері країні надали сумнозвісні події 11 вересня 2001 року, вивівши на перші позиції необхідність боротьби із зовсім несхожим на традиційні, неповороткі держави часів Холодної війни, супротивником – терористичною організацією «Аль-Каїда».

Ці нові умови вимагали нових підходів у безпековій політиці, тоді як часу на осмислення їх й практичне випробування катастрофічно не вистачало.

І тут на допомогу Білому дому й Пентагону прийшли гравці приватного сектора, запропонувавши державі ту мобільність, ефективність та ресурси, якими «приватники» завжди обходили «бюджетників».

Приватні компанії не були новачками на державному «безпековому ринку», пропонуючи свої послуги в сфері технологічних розробок та логістики. Однак нові умови дозволили їм значно розширити спектр діяльності.

На сторожі нацбезпеки

Однією з перших сфер, на яку звернули увагу «приватники», стала діяльність спецслужб – спочатку аналітична (підготовка аналітичних документів для високопосадовців), а згодом і оперативна (добування інформації).

Вже на початку 2000-х із 854 000 осіб, які мали допуск до цілком таємної інформації у США, близько 265 000 не були держслужбовцями, а репрезентували приватний сектор. Це – лише один із результатів політики тодішньої (і, зрештою, усіх наступних, оскільки в подальшому ці цифри тільки зростали) президентської адміністрації.

В такий спосіб держава могла приховувати реальну чисельність власних спецслужб, збільшуючи їхній штат за рахунок контрактників. І хоча офіційно вони не можуть виконувати «виключно державні функції», реальна практика засвідчила протилежне…

Лакмусовий папірець Blackwater

Найкращим прикладом згаданих тенденцій служить відома (насправді – одна з багатьох) американська приватна військова компанія Blackwater. Це – потужна організація, що налічує понад 2 500 бійців, має власний парк військової авіації і бронетехніки, оперує базою даних на більш ніж 21 000 колишніх офіцерів та ветеранів американських спецпідрозділів.

Компанія, чиї тільки офіційні річні бюджети перевищують півмільярда доларів, була заснована у 1996 році Еріком Принсом, чиє радикальне християнське виховання стало вельми співзвучним мілітарно-християнській риториці ініціатора «Глобальної війни з міжнародним тероризмом», американського президента Дж. Буша-молодшого. Відтак, пік активності компанії співпав з війною проти «Аль-Каїди» спочатку в Афганістані, а потім в Іраку.

Виконання її бійцями чисто військових та розвідувальних завдань стало віхою в еволюції американської політики безпеки, покликавши до життя кілька вкрай небезпечних прецедентів.

По-перше, стала очевидною невизначеність правового статусу бійців приватних армій, які виконують бойові завдання. Афганський та іракський досвід показали, що, згідно з діючим законодавством США, бійці ПВК, з одного боку, не є військовослужбовцями (а відтак мають статус цивільних осіб), тому не можуть бути притягнені до відповідальності, згідно з Військовим кодексом (Uniform Code of Military Justice). З іншого, вони також не підпадають під дію цивільного законодавства, оскільки, згідно з укладеними з державою контрактів, формально є елементом так званих. Загальних сил США (U.S. Total Force), які беруть участь в бойових діях. Іншими словами, вони можуть діяти фактично безкарно, що спричинило цілу низку прикрих інцидентів. До сьогодні єдиного підходу до вирішення цієї проблеми в США не існує.

По-друге, використання контрактників для проведення розвідувальних операцій в таких умовах спричиняє не просто провали в цій надважливій та надчутливій сфері, а й провокує політичні суперечки з іншими державами.

Найвідоміший приклад – інцидент із Реймондом Девісом, офіційно – співробітником консульства США в Пакистані, а насправді – контрактником Blackwater. Його завданням був збір розвідувальної інформації для рейдів, що готувалися З’єднаним командуванням спеціальних операцій США (Joint Special Operations Command – JSOC), а точніше, цілком конкретної операції по знищенню лідера «Аль-Каїди» бін Ладена, який на той час переховувався в цій країні. Девіс був заарештований пакистанською поліцією після здійснення збройного нападу і вбивства пакистанських громадян. Його визволення з-під арешту коштувало Вашингтону чимало політичних і фінансових зусиль.

Російська практика

Все це зі зрозумілих причин дуже цікавило Кремль. Криваві чеченські кампанії, загарбницькі воєнні вилазки проти сусідніх держав, захоплення чужих територій, створення штучних конфліктів та постійне роздмухування їх – сама новітня російська політична стратегія була ніби створена для невловимих бойовиків приватних армій.

Ще навесні 2014-го російські ЗМІ повідомляли про те, що низка депутатів Держдуми спільно з Міноборони Росії почали роботу над законопроектом про приватні військові компанії. Обговорення тексту мало початися вже восени, однак логіка протистояння на українському Донбасі сплутала російські плани – необхідність масштабного використання регулярних підрозділів ЗС РФ звели на той момент нанівець переваги від ПВК.

Однак озвучена тоді ідея використання Кремлем приватних армій залишилась без змін: ПВК будуть йти в бій, коли використання російської армії «буде ускладнене політичними та/або юридичними моментами».

Очевидно, більшість таких моментів зводилася до логіки «гібридної» стратегії, яка також еволюціонувала, відсунувши військовий компонент на другий план.

Так чи інакше, Україні слід бути готовою – і юридично, і політично, і мілітарно – до повторення успіху американських військ у розгромі російських ПВК на своїй території.

Сирійська авантюра «Вагнера» стала для Росії сумнозвісним двосічним мечем: американці, чиїм досвідом так прагнули скористатися росіяни, переграли їх у їхній же грі.

Деталі Хішамського інциденту, про які написано вже багато, свідчать – простота і елегантність безкарного використання приватних армій є не більше, ніж ілюзією, яка приховує необхідність стратегічного мислення і обережності, якостей, яких, на щастя, дуже бракує сучасній, жадібній до влади та примарної могутності російській «еліті».

Тарас Жовтенко – експерт з проблем національної безпеки, кандидат політичних наук

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Політична карикатура

«Це безправне м'ясо»: що роблять бійці «ПВК Вагнера» у Сирії?

Загибель найманців з групи «Вагнера» в Сирії. Як там опинився українець

Що відомо про загибель бійців «ПВК Вагнера» у Сирії?

  • 16x9 Image

    Тарас Жовтенко

    Директор Центру досліджень проблем національної безпеки Національного університету «Острозька академія».  Кандидат політичних наук.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG