Доступність посилання

ТОП новини
23 Липень 2018, Київ 09:27

Міністр культури України намагається пересидіти мовні виклики в кущах


Міністр культури України Євген Нищук

(Рубрика «Точка зору»)

Мене нерідко просять не нагнітати ситуацію, казати більше позитиву. Проти цього загалом не маю заперечень. І справді, мовна ситуація в нинішній Україні далеко не безнадійна. Рухається вперед, хоча й зі швидкістю черепахи, тому що доводиться долати нашвидкуруч зведені мури, якими органи державної влади намагаються загальмувати поступ суспільства, його найактивніших громадян. Фактично держава протистоїть суспільству. Тому буду трохи нагнітати.

Недавно відзначений День рідної мови для української влади вже перетворився в мало помітний ритуал. Та все ж, прем’єр-міністр спромігся «розставити акценти» в привітанні 21 лютого, наголосивши на мовно-культурному розмаїтті України і зазначивши, що Україна – багатонаціональна країна. При цьому йому вдалося ні разу не згадати про українську як державну мову. Зазначу, що я не знайшов в українському законодавстві терміну «багатонаціональна країна».

Все більше стає очевидним, що українську мову та її статус треба боронити не лише від зовнішніх захисників так званого «рускоязичного насєлєнія», не лише від п’ятої колони в самій Україні, але й іноді від української політичної верхівки та їхніх маріонеток у міністерствах.

Міністерство культури України

Відповідно до «Положення про Міністерство культури України» Мінкультури є головним центральним органом виконавчої влади, який «забезпечує формування та реалізує державну політику» в мовній сфері. Мушу з прикрістю констатувати, що це міністерство не виконує покладених на нього завдань із забезпечення конституційного поширення української мови і не виправдало надій українського суспільства після Революції гідності.

І в цьому я не самотній. «Думав, тут у нас майданне міністерство культури, – сказав днями український політик Микола Томенко. – А виявилося, що це «Міністерство забудовників України», де працює «або забудовна мафія, або люди Черновецького, або люди Януковича».

На особистому досвіді можу показати, як діють міністерські чиновники і яким дрібним виявився Євген Нищук як міністр і політик. Зрештою, можете самі зробити висновок, якою мірою міністерство переймається розширенням функціонування української мови як державної.

Координаційна рада з питань застосування української мови

Мовна Координаційна рада при Мінкультури, створення якої я ініціював у червні 2016 року, мала б підставити плече нечисленному мовному відділу, допомогти міністерству і міністрові вийти із замороженого стану після поширення кремлівського міфу про мовну причину російської агресії в Україні. Принаймні такою була наша з однодумцями мета, яку я озвучив на зустрічі ініціативної групи з міністром у травні 2016 року.

Невдовзі Коордрада може бути «закрита». Переоблік, образно кажучи. Це випливає з наказу №549 від 23 червня 2017 року: «Строк повноважень Ради становить 2 роки», тобто, до червня 2018 року. У цьому наказі – й інші зміни, внесені в попередній наказ №404 від 8 червня 2016 року. До речі, цих наказів на міністерському сайті не знайти.

Але ще одну, дуже важливу з погляду чиновників Мінкульту, зміну не вдалося внести. Один із членів Коордради на засіданні 1 червня 2017 року запропонував не голосувати за таку зміну за моєї відсутності. Мова – про запровадження ще одного (чи кількох) заступників голови Коордради. У такий спосіб було вирішено нейтралізувати мене на посаді єдиного заступника. Про перипетії довкола діяльності Коордради, яку Мінкультури не скликає вже 5 місяців, я розповів у заяві від 26 вересня 2017 року, яку опублікував 19 лютого цього року.

Попри це, на сайті Мінкульту висить «Положення про Координаційну раду з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя України при Міністерстві культури України», в пункті 8 якого фігурують «заступники» з чомусь підкресленою знизу літерою «и». Винахідливо і, як любить говорити міністр, креативно.

А почалася «креативність» з того, щоб провести засідання Коордради 1 червня 2017 року без мене. Для цього в моєму і-мейлі секретар Коордради від Мінкульту єдиний раз за всю історію електронних повідомлень зробила «невелику» помилку: в написанні англійською marusyk замість s поставила z: maruzyk. Про це я випадково дізнався від Олексія Курінного, який мені подзвонив за 2 дні до засідання в іншій справі.

На перший погляд, це якісь дріб’язки. Але якщо спробувати проаналізувати ситуацію глибше, то виявиться, що окремі співробітники Міністерства культури почувають себе вільно в мовному плані, з їхніх вуст нерідко лунає російська. А декотрі нацгвардійці на вході не бажають переходити на українську.

Щоб якось урегулювати подібні ситуації, я ініціював проект наказу міністра «Щодо обов’язкового застосування державної мови працівниками Міністерства». Пропонував я такий документ двічі, але тодішня голова Коордради, перший заступник міністра Світлана Фоменко не підтримала цю ініціативу. Аргументованих пояснень відмови від такого наказу я так і не одержав. Пізніше, перетнувшись в її кабінеті з тоді новою радницею міністра Іриною Френкель, яка раніше працювала у Вінницькій міськраді («я работала с Владіміром Барісавічєм Гройсманам»), зрозумів, чому мовний наказ саботується. До речі, в грудні 2017 року її призначили директором науково-дослідної установи міністерства, Українського центру культурних досліджень.

Ще одним неприємним дзвіночком стала фактична відмова міністра надіслати лист на ім’я голови Конституційного суду України з проханням долучити мене до розгляду закону «Про засади державної мовної політики» в листопаді 2016 року. Таке побажання озвучив суддя-доповідач КСУ Ігор Сліденко, який запросив на ті засідання трьох експертів з мовних питань: Сергія Головатого, Павла Гриценка і мене.

І, звичайно, поза межами здорового глузду – саботаж чиновників Мінкульту, які від 7 лютого 2017 року не надали мені на підпис протокол дуже важливого засідання, на якому розглядався і був підтриманий законопроект «Про державну мову». Те засідання проводити змушений був я, бо Світлана Фоменко затягувала скликання дорадчого органу впродовж двох тижнів.

Директорат державної мовної політики

Не можу не сказати і про те, як Мінкультури утаємничено повелося з конкурсом на посаду генерального директора Директорату державної мовної політики. Інформацію про конкурс ховали від більшості членів Коордради і від суспільства. Можна порівняти скрін-шоти сайтів Мінкульту та Мінохоронздоров’я, зроблені в один і той самий день: інформацію про конкурс на сайті Мінкульту відразу не знайти, її заховано глибоко, а на сайті МОЗ – на першій сторінці вгорі, до того ж, і через два тижні після завершення конкурсу.

Більше того, станом на 6 листопада 2017 року за результатами конкурсу у п’ять різних Директоратів МОЗ нікого не обрали. А в Мінкульті перший конкурс дав результат відразу. Нову посаду генерального директора Директорату державної мовної політики обійняла начальник Управління мови і книги, причому відразу після завершення непрозорої процедури закупівлі книжок українською мовою для публічних бібліотек, за яку відповідала ця чиновниця.

Дещо про перебіг конкурсу і своє фіаско на самому початку написала власниця червоного диплому в статті «Ще раз про мову, культуру і життєвий сюрреалізм».

Звідки в структурі центральних органів виконавчої влади взялися директорати і гроші на їхнє функціонування, адже на зарплати керівникам цих нових органів закладено 70 тисяч гривень?

Минулого року Кабінет міністрів України створив директорати як самостійні структурні підрозділи міністерств. А Євросоюз виділив для реорганізації 10 пілотних міністерств 100 мільйонів євро.

Міністр

У підсумковому інтерв’ю за минулий рік Євген Нищук до своїх успіхів зарахував створення Українського інституту книги, Українського культурного фонду, на який виділено 200 мільйонів гривень, та започаткування креативних індустрій у межах цих 200 мільйонів. Але, як відомо, Тетяна Терен подала у відставку з посади директора Українського інституту книги, навівши низку аргументів, які спростовують слова міністра про успіх. Тож навряд чи будуть використані цього року 125 мільйонів гривень на випуск книжкової продукції українською мовою за програмою «Українська книга».

Закон «Про Український культурний фонд» визначає, що його головою «призначається особа, яка є фахівцем у сфері культури». Мабуть, саме цим критерієм користувався міністр, призначаючи дружину президента України Марину Порошенко. Чи успіх це? Безумовно, але для кого?

Як ви думаєте, на що можуть бути використані 325 мільйонів гривень? Я здогадуюся. А ви?

До речі, згадуючи про успіхи, міністр не сказав жодного слова про створення Директорату державної мовної політики. А це ж нова структура, покликана успішно реформувати державне управління в мовній сфері.

Й остання ложка: міністр розповів про ініційований ним указ, яким 2018 рік оголошено роком охорони культурної спадщини. Потрібний указ. Та разом з тим керівник Мінкультури не доклав ніяких зусиль для того, щоб цей рік став роком української мови, про що його просила велика кількість поважних людей та офіційних установ.

Тарас Марусик – заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Тарас Марусик

    Заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG