Доступність посилання

ТОП новини
19 Жовтень 2018, Київ 21:27

Новий мовний закон – запорука збереження цілісності Української держави


Президент України Петро Порошенко під час церемонії вручення Національних премій України імені Тараса Шевченка діячам культури та мистецтва. Київ, 9 березня 2018 року

(Рубрика «Точка зору»)

Промова Петра Порошенка на церемонії вручення Шевченківської премії продемонструвала зміни у ставленні президента до мовних проблем країни. Він схвалив нещодавнє скасування в Конституційному суді Закону «Про засади державної мовної політики» (так званий «мовний закон Ківалова-Колесніченка»).

«За потаємним задумом його авторів, явних і залаштункових, Закон мав довершити чорну справу Валуєвського циркуляру та Емського едикту. – сказав Порошенко. – Суд лише виписав свідоцтво про смерть цього злочинного акта, де-факто ж кінець його настав кілька років тому».

Хоча ще на початку свого президентства Петро Порошенко негативно оцінював рішення Верховної Ради про визнання цього закону нечинним.

Порошенко про статус української мови

Наступні слова президента мали підтвердити його відмову від толерування двомовного розвитку країни і посилення уваги до державного статусу української мови. У відповідь на звернення відомих діячів науки і культури з вимогою оголосити 2018 рік роком української мови він заявив, що «року замало, щоб надолужити все те, що внаслідок колоніальної політики втратила українська мова».

«Хотів би повідомити, – сказав президент, – що найближчим часом підпишу указ про розробку можливо десятирічної програми укорінення та зміцнення державного статусу рідної української мови… Бо попереду – десятиліття української мови в Україні. Протягом цих десятиліть позитивні незворотні зміни мають відбутися. І ключове слово – незворотні».

Таким чином, президент задекларував добрі наміри зміцнити позиції державної мови. Запитання, однак, виникають стосовно заходів їхньої реалізації.

Історія урядових програм з функціонування і розвитку української мови

Річ у тім, що починаючи з 1991 року в Україні було ухвалено чимало урядових програм, призначених для впровадження української мови як державної. Перша з них була утверджена Постановою Ради міністрів УРСР 12 лютого 1991 року, ще перед розпадом Радянського Союзу. Вона мала назву «Державна програма розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 року» і, як бачимо, також була розрахована на десятиліття. Програма була ухвалена «з метою забезпечення послідовної реалізації Закону УРСР «Про мови в Українській РСР», створення необхідних умов для всебічного розвитку та функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя, розвитку й використання мов інших національностей у республіці».

У 1997 році була ухвалена програма «Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови», постановою від 2 жовтня 2000 року затверджено «Державну програму розвитку і функціонування української мови на 2004–2010 роки», де було сформульовано багато правильних завдань, в тім числі й «зміцнення статусу української мови як державної». Ухвалювали й інші програми з тією ж метою, проте жодна з них виконана не була.

Все це свідчить про те, що для державного захисту й підтримки національної мови потрібні не програми, які, на жаль, лишаються переважно деклараціями, не обов’язковими до виконання, а закони, аналогічні тим, які в 1990-х роках ухвалили країни Балтії і Центрально-Східної Європи.

З історії кремлівського проекту демонтажу Української держави

Небезпеки, пов’язані з відсутністю ефективного мовного законодавства, вже засвідчила окупація Росією українських територій. Адже ще задовго до цих подій Путін переконував західних лідерів у нелегітимності Української держави, обґрунтовуючи свої плани її демонтажу безпардонним викривленням історичних фактів та брехливою інформацією про її демографічний та мовно-етнічний склад. Територіальні претензії до України Путін обґрунтовував необхідністю захищати права російськомовного населення і росіян, чисельну присутність яких в Україні маніпулятивно перебільшив у кілька разів.

Варто нагадати фрагмент зі стенограми його виступу на саміті НАТО в Бухаресті 4 квітня 2008 року: «Украина в том виде, в котором она существует, была создана в советское время: она получила территории от Польши после Второй мировой войны, от Чехословакии, от Румынии. Значит, от России огромные территории получила на востоке и на юге страны. Это сложное государственное образование… Ну, семнадцать миллионов русских на Украине живет. Кто нам может сказать, что у нас там нет никаких интересов? Юг, юг Украины полностью, там только одни русские».

Не виключено, що такі заяви очільника Кремля, а ще більше – їхня нинішня реалізація в Криму і на Донбасі, заохотила й декого з наших західних сусідів. Чи не стоять за нинішнім агресивним неприйняттям з боку керівництва Угорщини мовної статі Закону України «Про освіту» потаємні наміри відірвати в майбутньому від Закарпаття територію компактного проживання угорської меншини? Виховання молодшого покоління угорською мовою зі слабким володінням українською сприятиме інтеграції регіону в мовно-культурний простір сусідньої Угорщини з одночасним створенням мовного бар’єру з Україною. І що тоді убезпечить нашу країну від повторення на Закарпатті російського сценарію загарбання Криму?

Наслідки проросійської діяльності Партії регіонів

Уже чимало сказано й написано про згубність недалекоглядної тактики невтручання у мовні проблеми України, властиву керівникам держави впродовж усіх років незалежності, що призвело до інерційного постколоніального продовження процесів русифікації українців. Збереження домінантних позицій російської мови на значній частині українських територій дає можливість Кремлю використовувати її як інструмент неоімперських планів знищення нашої держави.

Неспроможність протистояти російській експансії в наш мовно-культурний та інформаційний простір упродовж попередніх років уможливили прихід до влади Януковича і проросійської Партії регіонів, чиїм завданням був демонтаж Української держави. Наслідки діяльності цих політичних сил, присутність їхніх представників в органах місцевої влади і сьогодні становлять велику загрозу для збереження цілісності держави. У частині південних і східних регіонів державну мову відверто ігнорують навіть у ключових для її функціонування сферах – адміністративно-управлінській та освітній.

Так, фіксація відповідей на телефонний дзвінок українською мовою до приймальні голів облдержадміністрацій, здійснена в травні 2017 року, показала, що в адміністраціях Дніпропетровської, Миколаївської, Луганської і Донецької областей на дзвінок відповідають російською, хоча в розмові з українськомовним додзвонювачем все ж переходять на його мову. Водночас в адміністраціях Запорізької та Одеської областей навіть не вважають за потрібне перемикати мовний код з російського на український.

Донецьк, 19 червня 2012 року. Юна вболівальниця за Національну збірну України з футболу під час «Євро-2012 » на стадіоні «Донбас Арена»
Донецьк, 19 червня 2012 року. Юна вболівальниця за Національну збірну України з футболу під час «Євро-2012 » на стадіоні «Донбас Арена»

Не кращою є ситуація в освітній сфері, що зазнала розкладового впливу закону Ківалова-Колесніченка. У багатьох вишах, особливо технічних, значну частину лекцій і семінарів проводять російською мовою. З повідомлень у мережі інтернету можна дізнатися, що в містах Сходу й Півдня чимало шкіл з українською мовою навчання є такими лише номінально. Насправді ж викладання у них вчителі проводять російською мовою, а протести батьків з цього приводу місцеві керівники ігнорують, передусім у тих населених пунктах, де у владі перебувають колишні регіонали.

Новий мовний закон як запорука збереження цілісності держави

Все це говорить про необхідність ухвалення мовного закону, призначеного зупинити процеси зросійщення українського населення. Відповідний законопроект «Про державну мову», підготовлений групою науковців і громадських активістів під керівництвом доктора юридичних наук Володимира Василенка, зареєстрований у Верховній Раді 19 січня 2017 року. Після розгляду в профільному комітеті законопроект отримав назву «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (5670-д). Його ухвалення у Верховній Раді стане передумовою зміцнення позицій державної мови, а вже на його основі можуть бути створені відповідні програми. Лише Закон, який захищатиме державний статус української мови, інституції, що контролюватимуть виконання Закону і накладатимуть санкції за його порушення, здатні зробити незворотними зміни в мовній ситуації країни на користь державної мови. А це є однією з головних умов збереження держави і майбутнього повернення на сьогодні втрачених територій.

Лариса Масенко – доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

«Принципово не спілкуюся російською». Єгор Гуськов про досвід переходу на українську мову

Японський дипломат говорить українською, бо «аналізувати Україну треба не через Росію»

«Треба усвідомити: якщо хочеш Україну, треба вивчати українську мову» – Емма Андієвська

Добре жити в Україні. Культура і мова – запорука успіху

Тест на державність для політиків. Битва за українську мову

  • 16x9 Image

    Лариса Масенко

    Доктор філологічних наук, академік АН ВШ України. Професор кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія» і провідний науковий співробітник Інституту української мови НАН України. Фахівець у галузі соціолінгвістики, історії української літературної мови, стилістики, ономастики.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG