Доступність посилання

ТОП новини
18 Червень 2018, Київ 22:56

Ігор Малицький – в'язень чотирьох концтаборів, піддослідний лікаря Менгеле


Ольга Каленіченко

Ігор Малицький – єдиний в'язень чотирьох концтаборів, що дожив до наших днів. Зараз він живе у звичайній п'ятиповерхівці в спальному районі Харкова. У свої 93 роки Малицький, як і раніше, викладає в університеті. Коли почалася війна проти СРСР, йому було 16. Він вів щоденник.

«Почалася евакуація Харкова. Але ми не змогли евакуюватися, так як захворіла мати на крупозне запалення легенів. Бомбардування тривають щодня. Мати лежить без свідомості, а я весь час біля неї», – записав Малицький тоді.

Малицький рік переховувався від фашистів, які зайняли Харків: ховався в лісах, уникаючи арешту і примусового відправлення на роботи до Німеччини. Але його родичів вистежили і пригрозили розправою, якщо той не здасться добровільно. У 17 років Ігор потрапив у перший концтабір – Терезін.

«Наша камера. А поруч інша камера, там чехи, третя камера – австрійці. Там далі ще чиясь, камери не за національністю, а за країнами – звідки ти. Це – пересильний табір і переважно для страт», – розповідає Малицький.

У цьому таборі Ігор зустрів уже знайомих офіцерів Червоної армії, до яких ледь не потрапив на службу. У концтаборі їх відправили на роботи – будувати залізницю.

Їх не просто розстрілювали, над ними знущалися

«Раптом під'їжджає чорна машина, забирає цих чотирьох офіцерів і відвозить. Повертаємося ми в табір, і нам розповідають – ті, хто залишився. Їх не просто розстрілювали, над ними знущалися. Стріляли в руки, ноги, і вони падали, кров тече», – згадує колишній в'язень.

Тоді Ігор подумав, що на нього чекає така ж доля. Через якийсь час їх разом з сусідом по камері підняли рано-вранці і перевезли в інший табір, на воротах якого красувався напис «Праця звільняє» – в Освенцим.

Попереду йшов Менгеле

«Нас вишикували. Йде кавалькада офіцерів, ось в такій формі. Першого я запам'ятав на все життя. Не з першого разу, а з третього. Це був, виявляється, попереду йшов Менгеле», – говорить Малицький.

Ігор, як і багато інших, став піддослідним «Доктора смерті», як його прозвали згодом. Всіх привезених розділили на дві колони, першу відразу відправили в камери смерті, а другу колону – на роботи.

Він бачив все: як німці тиснули на ув'язнених, як вбивали немовлят, які дивом вціліли в газовій камері, тортури, побиття і досліди. Деякі випробував на собі.

Руки, ноги, голову зафіксували, прив'язали. Без наркозу. Кліщами раз. Один або два, або три зуби вирвав. Через три дні знову приводить. Я втрачав свідомість. Біль страшний був

«Крісло. Руки, ноги, голову зафіксували, прив'язали. Без наркозу. Кліщами раз. Один або два, або три зуби вирвав. Це був жах. І через три дні знову приводить і знову в це крісло. Що він там робив? Що він туди вставляв? Мої зуби чи ні, я не знаю. Я втрачав свідомість. Біль страшний був», – згадує Малицький.

У серпні 1944 року Червона армія вже підходила до Освенциму, і Гітлер вирішив евакуювати табір. Всіх перевезли в Маутхаузен. Ігорю і його другові Анатолію вдалося уникнути знаменитої «стіни парашутистів». Їх переправили в інший блок, вони працювали на заводі. Але коли почала підходити Червона армія, німці терміново почали знищувати в'язнів. Всіх заганяли в штольні і розстрілювали. І в'язні повстали.

«Раптом хтось дав команду: «До бою! Бий!». Затисли охорону на мосту. А нас же маса людей. Затисли охорону, перебили. Я вихопив автомат, кручу-верчу, а користуватися не вмію. І тут мені чи то француз, чи то хто, каже – віддай мені, і віддає мені кинджал есесівський», – розповідає Малицький.

Тоді 500 осіб з блоку смертників вибили своє право на життя. Серед них і Ігор. Кинджал, яким відбивався Малицький, досі зберігається в музеї в Харківській області. Тут же зберігається і альбом з малюнками друга Ігоря – Анатолія. Він був художником і відразу після звільнення зробив безліч замальовок звірств.

Оригінал – на сайті спецпроекту «Настоящее время»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG