Міжнародні гуманітарні програми на Донбасі забезпечені лише на 4% – Ніл Вокер в ексклюзивному інтерв'ю

Конфлікт на Донбасі призводить до найбільшої кількості жертв від протитранспортних мін у світі. Тут відбувається 40 тисяч порушень режиму припинення вогню кожного місяця. Що означає загострення конфлікту для гуманітарної ситуації в Україні і яких дій вживають міжнародні організації, щоб допомогти в подоланні цих проблем? Про це розповів керівник гуманітарної місії ООН в Україні Ніл Вокер в ексклюзивному інтерв'ю Українській службі «Голосу Америки».

​– Як ви оцінюєте поточну гуманітарну ситуацію на Донбасі?

– По-перше, ситуація насправді набагато похмуріша, ніж це визнають у світі. В середньому кожного місяця 40 тисяч порушень режиму припинення вогню. Як ви розумієте, це не справжнє припинення вогню. Це – конфлікт в гарячій стадії. І він надзвичайно впливає на життя людей. 3,5 мільйони людей потребують гуманітарної допомоги, приблизно півтора мільйона – внутрішньо переміщені. Потреба найбільш нагальна в районах, які перебувають поза урядовим контролем і вздовж контактної лінії. Загальна ситуація досить погана.

– Які найбільші проблеми постають перед людьми?

– Я б сказав, що першим і головним є захист. І тут дві категорії. По-перше, це захист від збройного конфлікту, від мін та боєприпасів, що не вибухнули. Рівень жертв від протитранспортних мін є найвищим у світі. Кожного дня ведуться обстріли в районі контактної лінії. Лише на контрольованій урядом стороні близько 200 тисяч людей страждають від десятків обстрілів кожного дня, тому потреба захисту від конфлікту є критично важливою. Потрібно поважати припинення вогню.

Друге – це потреба в так званому правовому захисті. Люди не можуть зареєструвати народження дитини, якщо вона народилась на неконтрольованій урядом території. Фактично такі діти не мають держави. Люди, які мають право не пенсію, насправді не можуть забрати свою пенсію, незважаючи на рішення суддів, що підтвердили їхнє право на отримання пенсії. Людям складно підтвердити свій статус з метою голосування і роботи. Такими є проблемні питання в сфері захисту від конфлікту та в правовій сфері.

Я б також наголосив на критичній важливості гуманітарної підтримки. Тут можна говорити про медичні аспекти, відсутність доступу до харчів. В цих питаннях люди потребують допомоги. Проблеми з доступом до харчів зросли вдвічі з 2016-го до 2017 року. На тепер 1 мільйон 200 тисяч українців на сході мають проблеми з харчами.

Питання охорони здоров’я пов’язані з мультирезистентним туберкульозом, стрімким поширенням ВІЛ/СНІДу, що розповсюджується серед широких верств населення більш, ніж раніше, навіть рівень вакцинації проти поліомієліту є четвертим серед найгірших у світі.

Тому серед критично важливих гуманітарних потреб є як потреби в гуманітарній допомозі, так і в прямому захисті від конфлікту і захисті прав громадян.

– Чи може уряд України сам вирішити ці питання, чи він потребує значної підтримки міжнародної спільноти?

– Що стосується спроможності уряду України на підконтрольній йому території, то вони мають потужні можливості, і ми тісно з ними співпрацюємо над покращенням рівня життя і вирішенням найбільш нагальних гуманітарних потреб. Вважаю, що в регіонах, які уряд не контролює, звичайно, вони не можуть це робити власноруч. Вони можуть багато робити для громадян навіть з боку контрольованих урядом територій, враховуючи водопостачання, постачання електроенергії, забезпечення свободи пересування. Все це допомагає людям – громадянам України, які живуть на неконтрольованій урядом території, але потребують допомоги.

​– Чи мають міжнародні організації ресурси, щоб відповісти на ці виклики?

– Ми зіткнулись з надзвичайними фінансовими обмеженнями. Я тут вже чотири роки. І протягом мого першого року ми отримали 100 відсотків фінансування, наступного року – 65%, минулого року ми отримали 35%, цього року ми отримали 4% того, що просимо на гуманітарну допомогу. Критично важливо для нас отримати більше коштів від міжнародної спільноти і також кращий доступ в районі контактної лінії та на неконтрольованій урядом території.

– Що може зробити керівництво, щоб підтримати вашу роботу, адже 4% звучить замало?

– Я повністю згоден, 4 відсотки – це абсолютно неприйнятно. Саме тому я тут. Ми були в Женеві, ми були в Брюсселі, ми були в Вашингтоні і тепер в Нью-Йорку. Мої колеги також подорожували до інших столиць, ми спілкуємось з журналістами і намагаємось інформувати про цей конфлікт. І, справді, важко повірити, наскільки небагато людей знають про те, що тут найбільші жертви від протитранспортних мін у світі, що цей конфлікт має 40 тисяч порушень режиму припинення вогню кожного місяця. І надзвичайно важко цю обізнаність збільшувати, так як після чотирьох років увага людей відволікається, але ми намагаємось це робити.