Доступність посилання

ТОП новини
13 Листопад 2018, Київ 03:21

«Не відповідати»: чи залишив СРСР напризволяще своїх полонених Другої світової?


На цьому фото 1941 року радянські військовополонені копають собі могили під наглядом німецьких солдатів

Роберт Коалсон, Дмитро Волчек

У той час, як влада Росії з усім завзяттям кинулася святкувати радянську перемогу над нацистською Німеччиною і згадувати про 25 мільйонів, за оцінками, радянських громадян, загиблих у Другій світовій війні, російський історик Костянтин Богуславський продовжував працювати над висвітленням долі радянських військовополонених, «полишених напризволяще» своєю країною.

Жорстокість війни Гітлера проти Радянського Союзу добре задокументована, але щодо страждань полонених солдатів Червоної армії досі відомі далеко не всі подробиці.

Їхнє точне число ніколи не буде відоме напевне, але, за оцінками, в час Другої світової в полон потрапили від 4 до 6 мільйонів червоноармійців. Близько двох третин із тих, кого полонили німці, ‒ понад 3 мільйони, ‒ загинули до того часу, як їхні товариші взяли Берлін у травні 1945 року.

Архіви радянського Наркомату закордонних справ були недавно оцифровані, і Богуславський почав вивчати листування воєнних часів між радянським урядом і Міжнародним комітетом Червоного Хреста в Женеві, який намагався в часи війни допомагати військовополоненим, пораненим і біженцям.

«Уже 23 червня 1941 року Червоний Хрест надіслав телеграму (міністрові закордонних справ СРСР В’ячеславу) Молотову з пропозицією допомагати Радянському Союзові під час війни, ‒ сказав Богуславський Радіо Свобода. ‒ Молотов підтвердив зацікавленість у цьому».

Протягом перших тижнів німецько-радянського конфлікту обидві країни підтвердили, що будуть дотримуватися міжнародних конвенцій про поводження з полоненими. Але дуже скоро стало ясно, що жодна зі сторін не має наміру дотримуватися свого зобов’язання.

За перші шість місяців війни, коли німці переможним кроком дійшли до околиць Москви, військовополоненими стали понад 3 мільйони червоноармійців. Часто це ставалося тому, що військові потрапляли в оточення після того, як командування не дозволяло їм відступати чи й узагалі не віддавало ніяких наказів.

За даними архівних матеріалів, каже Богуславський, держави «Вісі» пропонували СРСР обмінятися списками полонених у грудні 1941 року. Заступник Молотова Андрій Вишинський написав тоді своєму шефові, що список полонених німців уже складений, і порекомендував оприлюднити його, щоб уникнути шкоди репутації СРСР.

«Але Молотов написав резолюцію: «Не треба посилати списків (німці порушують правові та інші норми»), ‒ розповів Богуславський. ‒ І після цього майже всі листи і телеграми від Червоного Хреста Молотов візував словами «Не відповідати».

Запит від Червоного Хреста з пропозицією допомоги радянським військовополоненим із візою «Не відповідати» рукою Молотова
Запит від Червоного Хреста з пропозицією допомоги радянським військовополоненим із візою «Не відповідати» рукою Молотова

​Радянська влада пішла на цю політику через холодний розрахунок.

«До кінця 1941 року військовополоненими стали понад 3 мільйони людей, і однією з цілей радянського керівництва стало взяти цю лавину під контроль, ‒ каже Богуславський. ‒ Радянський солдат мусив знати, що, якщо він потрапить у полон, він не отримає від Червоного Хреста ніяких посилок і не зможе послати своїм родичам ніяких листівок. Він мусив знати, що єдине, що чекає на нього в полоні, ‒ неминуча смерть».

В одному з радянських документів за підписом Сталіна, зазначив історик, стверджувалося, що «панікер, боягуз і дезертир гірші за ворога».

Крім того, радянська влада не допускала нікого з представників Червоного Хреста до своїх сумнозвісних таборів, де ті могли б виявити таємниці довоєнних сталінських репресій.

«Розподіл їжі й ліків серед військовополонених здійснювали представники Червоного Хреста, але для цього їх треба було допустити до таборів у Радянському Союзі, ‒ каже Богуславський. ‒ Радянське керівництво було категорично проти цього. Попри численні запити, представникам Червоного Хреста так і не дали віз для в’їзду до СРСР».

«Звичайно, вся відповідальність за масові смерті радянських військовополонених має лягти на керівництво Третього рейху, ‒ додав учений. ‒ Але уряд Сталіна, на мою думку, винен у тому, що не надавав моральної підтримки чи матеріальної допомоги своїм власним солдатам, яких просто залишили напризволяще».

У березні 1943 року Молотов написав листа послові США в СРСР Вільямові Стендлі, який передав пропозицію Ватикану полегшити обмін інформацією про радянських полонених, утримуваних Німеччиною.

«Маю честь повідомити, що на теперішній час це питання не цікавить радянський уряд, ‒ писав Молотов. ‒ Висловлюючи урядові США вдячність за увагу до радянських військовополонених, прошу Вас, пане посол, прийняти запевнення в моїй дуже високій до Вас повазі».

Лист Молотова послові США в СРСР Вільямові Стендлі
Лист Молотова послові США в СРСР Вільямові Стендлі

​У перебігу війни радянський уряд також відмовлявся співпрацювати з урядами союзників Німеччини ‒ Фінляндії й Румунії ‒ у питанні полонених. У Фінляндії радянські полонені таки отримували пакунки від Червоного Хреста, які організовувала доброчинна організація у Швейцарії ‒ їх розподіляли у Фінляндії в односторонньому порядку.

Румунія 1942 року погодилася звільнити 1018 радянських полонених, які були в найгіршому стані, попросивши в обмін лише список румун, яких утримував Радянський Союз. «Радянське керівництво просто проігнорувало цю пропозицію», ‒ каже Богуславський.

«Радянський Союз був єдиною країною, яка відмовилася співпрацювати з Червоним Хрестом і навіть не допускала делегації Червоного Хреста на свою територію, ‒ додав він. ‒ Німеччина не співпрацювала з Червоним Хрестом стосовно радянських військовополонених, але таки співпрацювала у справі полонених своїх західних противників ‒ американців, британців, французів».

Нещастя багатьох радянських полонених не закінчилися й тоді, коли гармати змовкли.

«Існує міф, що всі, хто повертався з таборів військовополонених, потрапили в «ГУЛАГ», ‒ каже Богуславський. ‒ НКВС створив спеціальні табори для перевірки і фільтрації полонених, що поверталися. За даними історика Віктора Земскова, через процес фільтрації пройшло близько 1,5 мільйона колишніх полонених. Із них близько 245 тисяч були репресовані».

Розширена версія матеріалу ‒ на сайті Російської служби Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG