Хто та яким чином може допомогти людям, які опинились у зоні бойових дій та були змушені залишити рідні домівки? Наскільки унікальним є досвід українських волонтерів у цій царині? Як українські волонтери можуть передати свій досвід іншим країнам? Відповіді на ці запитання шукали учасники міжнародної акції «Містечко толерантності», яка зібрала у польському Любліні громадських активістів, церковних діячів, студентів з різних куточків світу. Україну представляли, серед інших, студенти Київської православної богословської академії (при Українській православній церкві Київського патріархату). Першокурсник Макарій Дадак розповів Радіо Свобод про акцію і про те, що запам’ятав найбільше.
– «Містечко толерантності» – це понад 200 учасників із Польщі, України, Білорусі, Казахстану, були й біженці з Чечні. Були хлопці з Мозамбіку і Тайваню. Але ми всі якось швидко познайомились, порозумілись. Власне, це і було завданням заходів у «Містечку толерантності»: за 5 днів роботи «містечка» вислухати і почути одне одного, знайти порозуміння поміж собою, разом поміркувати над проблемами війни і миру, соціальної несправедливості, міграції тощо – бо це кризові теми для багатьох держав і спільнот.
– Які проблеми обговорювали, яким питанням приділили більшу увагу?
– Ми зосередили увагу на трьох важливих та актуальних не тільки для України проблемах, які поляки називають так: свобода, милість (чи то милосердя) і толерантність. Якщо у суспільстві будуть дотримуватись цих принципів, у цього суспільства більше можливостей жити без конфліктів і розвиватись, тоді всередині спільноти люди будуть з більшою повагою ставитись одне до одного, а держава захищатиме права своїх громадян.
– Чи говорили у «Містечку толерантності» про події в Україні? Чи взагалі люди обізнані з тим, що відбувається в Україні?
– Європейці орієнтуються у тому, що відбувається. А тим, хто перед зустріччю у Любліні про «українське питання» не знав, ми розповідали, що до чого: нашу делегацію очолив капелан отець Сергій (Дмитрієв, також він є керівником служби соціального служіння УПЦ КП та неурядової благодійної організації ELEOS-Ukraine – ред.), який розповідав про війну на сході України, про переселенців та підтримку їх з боку релігійних і волонтерських організацій.
Читайте також: Отець Сергій: «У Кенії я чи не вперше збагнув, що історія людства у віддалені від нас часи починалася в Африці»
– А які теми зацікавили семінаристів з України, зокрема вас?
– Крім того, як зменшити вплив бойових дій на людей, які живуть на території, де ці дії відбуваються, та як підтримати «усім світом» переселенців, я зацікавився таким питанням: якщо не вдалось уникнути проблеми або конфлікту, як вийти з нього мирно?
Не можна проходити байдуже повз чиюсь біду
Ще мене турбує те, що не завжди людина, яка має змогу допомогти іншому або підтримати іншу людину, котра опинилась у скруті, цю допомогу надасть. І як такій людині пояснити, що не можна проходити байдуже повз чиюсь біду?
Ми з іншими учасниками «Містечка толерантності» про це говорили, що мають бути якісь суспільні впливи, щоб людина, здатна допомогти іншій людині, це справді зробила. Тобто, щоб ті, хто має ресурс і може допомогти, розуміли, що це добре – допомагати тим, хто не в змозі забезпечити собі більш-менш нормальне життя.
– Тобто, мова іде про те, щоб ті, хто має ресурси, підтримували тих, хто у скруті?
– Так: ті, хто перебуває у добрих мовах, повинні відчувати потребу допомогти тим, хто у складних життєвих умовах опинився. Як на мене, люди не повинні відсторонюватись одне від одного, вони мають бути разом, підтримуючи одне одного.
– Чи потрібні заходи, подібні до «Містечка толерантності»?
– Так, звісно! У Любліні зібралися люди з різних країн. Ми почули історії цих людей та їхні розповіді про те, що у них відбувається, які є проблеми у тій чи іншій країні та як їх можна розв’язувати. Ми обмінювались думками, ідеями і досвідом, бо в України досвід волонтерський і капеланський унікальний на сьогодні, так багато хто з учасників говорив. Тож ми готові поділитися ним з іншими і в інших взяти якийсь інший досвід, розробки з інших сфер, важливих для нас.
