Доступність посилання

ТОП новини
20 Вересень 2018, Київ 22:13

Російська футбольна збірна опирається багатоетнічності, яку має Швейцарія й інші команди


Збірна Росії перед відбірковим матчем зі збірноюю Чорногорії у Москві на Євро-2016 (архівне фото).

В той час як багатоетнічність складу притаманна майже всім збірним, які витупають на Чемпіонаті світу з футболу 2018 року в Росії, багато хто вказує на швейцарську команду як таку, яка задає тон багатокультурності.

В команді Швейцарії 14 гравців з 23 або народилися за межами країни або є «secondos» – тобто, дітьми іммігрантів, як їх називають швейцарці.

Швейцарія не єдина, що виступає на Мундіалі і має значну частину гравців, які представляють етнічні меншину або іммігрантів.

Франція на понад три чверті (18 футболістів) представлена різними іммігрантськими громадами, в той час як Бельгія має 11 таких гравців, Англія – десятьох, а Німеччина – шістьох.

Іноземці не потрібні

Але незважаючи на те, що Росія має мільйони мігрантів – переважно з центральноазійських країн (Узбекистану, Таджикистану та Киргизстану), але також і велику кількість іммігрантів з України та Молдови, збірна Росії на Чемпіонаті світумайже цілковито сформована з етнічних росіян і кількох титульних етнічних груп на кшталт осетинів, незважаючи на пістрявість етнічного складу Російської Федерації.

Окрім натуралізованого бразильця Маріо Фернандеса і кількох гравців, батьки яких походять з України та Білорусі коли вони були у складі СРСР, російська збірна майже не має гравців-неросіян.

«Росія, звичайно, не є магнітом для іммігрантів з-поза меж колишнього Радянського Союзу і має серйозні проблеми з інтеграцією (мігрантів з колишніх радянських республік) в мейнстрім суспільства», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Слава Маламуд, базований у США кореспондент московської газети «Советский спорт».

«Відтак, не дивина, що російська національна збріна є менш поліетнічною аніж більшість європейських команд», –– додає він.

Маламуд зауважив, що Пітер Одемвінгіє – син іммігрантів з Нігерії, який народився і виростав в Росії – відмовився виступати за Росію кілька років тому, вибравши натомість збірну Нігерії.

Пітер Одемвінгіє (ліворуч).
Пітер Одемвінгіє (ліворуч).

Кілька мільйонів мігрантів, які живуть у Росії, мають соціальні та економічні перешкоди, які заважають їм реалізуватися у спорті, каже Маламуд. Багато хто працює на низькооплачуваних будівельних роботах і не вважаються повноцінними членами російського суспільства.

«Вони живуть на периферії, їх насправді не приймають і в кращому випадку просто терплять. Їхня соціоекономічна ситуація не дає їм можливості спрямувати дітей на системне заняття спортом і багато хто з них не зможе мати російського громадянства», – каже Маламуд.

Він припускає, що расизм, можливо, теж відіграє роль в тому:, що представники етнічних меншин не присутні в складі збірної Росії.

«Багато росіян схиляються до того, що розглядають європейські збірні на кшталт Франції, Німеччини, Англії та Швейцарії й їхні етнічне розмаїття як вияв слабкості та виродження традиційної культури», – додає Маламуд.

Він вказує на загальне сприйняття в Росії: «Європа вмирає під ордами варварів-завойовників».

«Власне, це і є офіційною ідеологією країни», – зауважує спортивний оглядач.

Наприклад, команда «Зеніт» (Санкт-Петербург) – донедавна одна з провідник футбольних команд Росії – мала неофіційну політику «не брати до складу темношкірих гравців бо фани клубу рішуче проти цього», – каже він.

«Якийсь час навіть був банер на стадіоні «Зеніту» – «Чорний – не з наших кольорів», – каже Маламуд.

В 2012 році найбільший фан-клуб «Зеніту» висунув вимогу, щоб в складі команди були лише білі, гетеросексуальні гравці.

Європейська спілка футбольних асоціацій (УЄФА) недавно накладала на «Зеніт» штрафи за те, що фани клубу викрикували расистські гасла під час матчу в Лізі Європи проти німецького «Лейпцига» і співали пісню, в якій, як виглядало, є рядок «Вбивай (чорних)» під час матчу, що відбувся у березні.

Фани «Зеніту» на трибуні. Лютий 2017 року.
Фани «Зеніту» на трибуні. Лютий 2017 року.

Але Росія не єдина, кому бракує багатоетнічності: Південна Корея, Японія, та, ймовірно, Іран також майже не мають етнічного розмаїття. Так само і збірні з країн, що постали на теренах колишньої Югославії – Сербія та Хорватія на цьому Чемпіонаті світу – цілковито складаються з сербів і хорватів відповідно.

Феномен Швейцарії

В той сам час найкращі гравці швейцарської збірної також з колишньої Югославії: Джердан Шакірі, який народився в Косово, та Граніть Джака, батьки якого є етнічними албанцями. Обидва ці футболісти забили голи у ворота збірної Сербії, яку Швейцарія перемогла з рахунком 2:1 22 червня.

Але обидва також відзначили свої голи жестом «двоголового орла», складеного з двох долоней, який нагадує орла з албанського прапора.

Граніт Джака (ліворуч) та Джердан Шакірі відзначили забиті ними голи збірній Сербії жестом у вигляді двоголового албанського орла.
Граніт Джака (ліворуч) та Джердан Шакірі відзначили забиті ними голи збірній Сербії жестом у вигляді двоголового албанського орла.

І хоча 25 відсотків людей, які живуть у Швейцарії, народились поза її межами, не всім швейцарцям до вподоби багатоетнічність їхньої команди, а дехто навіть вважає збірну «недостатньо швейцарською».

Роджер Коппел, член крайньої правої Швейцарської народної партії, назвав вихідців з Югославії «відданими військом іноземних найманців з балканським акцентом».

Він також назвав шістьох гравців збірної Швейцарії, які є вихідцями з Африки, «недошвейцарцями», ставлячи під сумнів таким чином їхню лояльність до Швейцарії.

Ця партія має найбільше місць в швейцарському парламенті.

Інший член цієї парті був розчарований жестами у вигляді двоголових орлів, що їх показали Шакірі та Джака.

«Ці голи були забити за Косово, а не за Швейцарію», – сказала у Твіттері Наталі Ріклі, член швейцарського парламенту від Народної партії.

Але міністр закордонних справ Швейцарії Ігнасіо Кассіс, який недавно відмовився від громадянства Італії, став на захист гравців, сказавши, що це «нормально мати патріотичні почуття до країни, яку обрав, і не забувати країну свого походження».

Суспільні дебати

За дивним поворотом подій, 17 з 23 гравців збірної Марокко та 11 у складі команди Тунісу народилися у Європі – переважно у Франції та Нідерландах. Вони вибрали виступи за команду своїх батьків та дідів, а не ту, в якій народилися і живуть.

«Багато гравців нині обирають виступи за Марокко замість Нідерландів», – каже Френк ван Еекерен, професор та дослідник Університету Утрехта в Нідерландах.

«Відбувається зміна – я не певен, що це зміна цілого суспільства чи лише конкретної групи, яка відчуває інший зв’язок з нашою країною. Це може бути ознакою того, що гравці не почуваються вдома в країні, в якій вони народилися», – додає науковець.

Голландці, каже він, питають: «Що ми за суспільство насправді? Ми щось не так робимо? Люди не почуваються як вдома – чи щось змінилося за останні кілька років?»

Маламуд вважає, що етнічна розмаїтість переважно пішла на користь заможнішим країнам: Франції, Німеччині, Бельгії та Нідерландам.

«І коли ми дивуємося Швейцарії, то не можу не думати якою б неперевершеною командою була б збірна Албанії якби всі ці кращі гравці не виступали б де-інде», – каже він.

Також можна лише здогадуватись чи Бразилія та Аргентина мали би великі успіхи у футболі якби в їхніх збірних не були представлені розмаїті суспільства, каже Маламуд. Від цього одного дня може виграти збірна США, яка не потрапила на Чемпіонат світу з футболу у Росії.

«Головна причина чому можна вірити у майбутнє футболу у США є етнічна та культурна розмаїтість», – зауважує Маламуд, який сам є натуралізованим американським громадянином.

(Над матеріалом працював кореспондент Радіо Свобода Pete Baumgartner)

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG