Доступність посилання

ТОП новини
14 Серпень 2018, Київ 23:21

Україна і її північний сусід. На черзі у Кремля – аншлюс Білорусі?


Президент України Петро Порошенко і президент Білорусі Олександр Лукашенко (зліва направо). Київ 21 липня 2017 року

(Рубрика «Точка зору»)

За останні роки на цю тему написано не так мало. Різними авторами з різних країн. От і зараз: соціолог Ігор Ейдман, який змушений жити та працювати в Німеччині (не лише через свої власні різко опозиційні погляди, а й через те, що є двоюрідним братом Бориса Нємцова; бути близьким родичем ворога режиму в нинішній Росії, як і за сталінських часів, небезпечно), опублікував у Facebook статтю на цю тему з підзаголовком «версія».

Ось що пише Ейдман: «Рейтинг Путіна рекордно знизився (на 12% за даними «Левада-центру»). Цей режим може існувати лише в режимі військової параної, коли навкруги вороги і єдиний захисник від них – «сильна влада». Як тільки градус урапатріотичної істерії падає, люди починають замислюватися над причинами своєї бідності і безправ’я… Найшвидше, Кремль буде змушений здійснити новий агресивний демарш на міжнародній арені, щоб послабити невдоволення громадян своєю внутрішньою політикою. Найбільш безпечна і вигідна ціль – Білорусь. Є дуже великий ризик, що Путін спробує організувати аншлюс цієї країни… «Лука» місцевій еліті і населенню смертельно набрид. При цьому в перспективи білоруської опозиції ніхто не вірить. Всі надії пов’язують з Путіним, реальний рейтинг якого в Білорусі набагато вищий, аніж у президента країни. За Лукашенка не заступиться ніхто: ані населення, ані власні, інфільтровані російськими агентами силові структури, ані Захід (для якого він – «останній диктатор Європи»)… Як кажуть добре поінформовані люди, у російської влади є компромат на Лукашенка, який містить у тому числі докази його персональної відповідальності за викрадення і вбивства білоруських опозиціонерів… Сценарій може бути приблизно таким. Путін, як він часто робить, використає досвід Гітлера (ультиматум Емілю Гахі перед захопленням Чехії). Він викличе Лукашенка на переговори і, потрясаючи компроматом, поставить йому ультиматум з вимогою підписати договір про аншлюс із Росією. Якщо «Батька» упреться, його просто інтернують у Москві, а путінська агентура в білоруських силових і держструктурах за цей час за допомогою російських «зелених чоловічків» здійснить переворот. Потім стандартний «референдум» і договір про вступ Білорусі в Російську Федерацію на правах суб’єкта з особливим статусом (Конституцію РФ змінити недовго). А далі – нова урапатріотична вакханалія… Путін – знову герой, переможець, «який об’єднав два братні народи і відродив Росію в історичних кордонах».

Що ж, це – справді версія. Проте версія, яка варта серйозного сприйняття.

Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) і президент Білорусі Олександр Лукашенко. Мінськ, 11 лютого 2015 року
Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) і президент Білорусі Олександр Лукашенко. Мінськ, 11 лютого 2015 року

Ненадійний «бацька»

Попри начебто дружні відносини між режимами Путіна та Лукашенка (ба більше – попри членство Росії й Білорусі у так званій «союзній державі»), насправді Кремль здійснює постійний, часом значний тиск на свого «союзника», а той намагається дистанціюватися та вести відносно незалежну зовнішню політику. А ще «бацька» не надто охоче допускає російських олігархів на білоруський ринок, знаючи їхні апетити, і не лише фінансово-економічні. І наче свій для Кремля той капосний «Лука», як зве його багато хто, але і не свій. Наче і надійний союзник, а водночас і не завжди.

Єдине, що для російської влади справді добре – те, що два десятиліття «бацька» дозволяв російським мас-медіа та церкві вільно «перековувати» багато в чому ще совєтську за ментальністю і способом життя Білорусь на ланку будованого Путіним «русского мира», ще й допомагав цьому. Нині на постсовєтських просторах Республіка Білорусь – єдина, чий прапор є ледь модифікованим республіканським стягом ще сталінських часів і де діє спецслужба під сумнозвісною назвою КҐБ. А разом із тим «русский мир» там прагне вгніздитися у кожній щілині; і хіба КҐБ – то щось чуже йому?

Щоправда, в останні роки Лукашенко похопився, прагнучи створити якусь білоруську тожсамість, але на основі совєтських традицій і російської мови, навіть із власним аналогом «колорадської стрічки» кольорів сталінського прапора – але, що показово, деякі міністри демонстративно чіпляють на себе заборонені «колорадські стрічки», і «бацька» змушений мовчати, що наочно ілюструє слушність міркувань Ігоря Ейдмана…

У прицілі – Україна

Російський соціолог слушно нагадує історію з перетворенням чеських земель незалежної, хоч і обкраяної в Мюнхені Чехословаччини, на нацистський протекторат Богемія та Моравія. Справді, Гітлер викликав чехословацького президента Еміля Гаху до Берліна та виставив йому ультиматум: або негайне «добровільне» приєднання до Райху, або насильницьке. Гаха капітулював, і це надало видимість законності німецькій анексії чеських земель.

Але, видається, один до одного Кремль цей сценарій не копіюватиме. Путіну, щоб отримати чергову «всесвітньо-історичну перемогу», вкрай важливо не порушити формальності. Тож слід виключити і переворот, і появу «зелених чоловічків», й інші подібні речі. Натомість може бути обраний алгоритм, який матиме всі ознаки конституційності: під час візиту до Москви президент Лукашенко підписує указ про проведення референдуму щодо «возз’єднання», а сам «добровільно» залишається там на «довготривале лікування». Через три місяці референдум під контролем лояльної до Кремля частини білоруських силових структур проводиться і дає потрібний Путіну результат (нехай 20-25% білорусів і дозволять проголосувати «проти»), затим глава держави на лікарняному ліжку затверджує результати референдуму – і чи «добровільно» піде «на заслужений відпочинок», чи буде у повній відповідності до Конституції Республіки Білорусь «достроково звільнений від посади при стійкій нездатності за станом здоров’я здійснювати обов’язки президента» 2/3 голосів депутатів Національних зборів. А ці 2/3 знайдуться – Путін добре вміє «працювати» з депутатами і в своїй державі, і за її межами.

Не забуваймо: однією з головних причин того, чому західні демократії так довго панькалися з Гітлером, було те, що фюрер став канцлером у цілковито конституційний спосіб, а далі понад п’ять років кожен свій важливий крок підкріплював усенародними плебісцитами. Відтак Путін може сподіватися, що Захід і нині віддасть перевагу формі, а не змісту політичних процесів.

Але головною ціллю у разі здійснення такого варіанту все одно залишиться Україна, де 2019 року мають відбутися президентські і парламентські вибори. Бо ж Кремль здатен після аншлюсу не лише зберегти, а й піднести у перші роки рівень добробуту білорусів – хоча б тому, що запровадить для них внутрішні російські ціни на енергоносії. Це у порівнянні з реаліями України дозволить «правильним» кандидатам обіцяти українцям (за згодою Москви) такі самі вигоди у разі «правильних» результатів виборів. Ба більше, навіть якщо після цих виборів до влади в Україні і не прийдуть промосковські політики, все одно істотно зросте призовний ресурс Росії і потенціал її ВПК, а на додачу російські війська нависнуть над Києвом, Житомиром, Рівним і Луцьком з півночі. Сама лише спокуса цього може спонукати Путіна реалізувати окреслений Ігорем Ейдманом сценарій.

І слід поспішати: за вступ до ЄС нині вже виступає третина білорусів…

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Публіцист, політолог, історик, член Асоціації українських письменників, член-засновник ГО «Київське братство», автор понад 20 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG