Доступність посилання

ТОП новини
15 Листопад 2018, Київ 02:14

Як 100 років тому у Москві створили КП(б)У


Поштова листівка із зображенням карти України «Carte de L’Ukraine». Червоним кольором позначено територію, яка потрапила до складу СРСР. Цю листівку було видано у Бельгії у 1930-х роках

Сто років тому, влітку 1918 року, було створено Комуністичну партію (більшовиків) України. Впродовж ХХ століття саме ця політична сила найдовше була керівною на території України. Про те, як починали українські більшовики, Радіо Свобода поговорило з істориком Геннадієм Єфіменком.

Сканована ілюстрація з видання 1927 року
Сканована ілюстрація з видання 1927 року

– Коли більшовики захоплювали владу в Україні на межі 1917–1918 років, то місцеві більшовики були лише регіональною організацією загальноросійської більшовицької партії. Потім більшовики в 1918 році залишили Україну і навіть розпустили український радянський уряд, бо він уже став не потрібен – і це зрозуміло. Але навіщо їм стала потрібна окрема українська партія, якщо вони не контролювали Україну? Навіщо було в Москві створювати окрему від російської українську партію?

Спочатку Центральна Рада, а потім і Радянська Україна проголосила свою незалежність у березні 1918 року

– Ще у грудні 1917 року більшовики дали згоду на створення загальноукраїнської партійної організації. Її не було створено, але настанову таку дали у зв’язку зі створенням Української Народної Республіки. Це було зумовлено саме державним становленням України: спочатку як складової Російської Республіки, адже УНР попервах проголосила себе її складовою, а згодом спочатку Центральна Рада, а потім і Радянська Україна проголосила свою незалежність у березні 1918 року.

Геннадій Єфіменко
Геннадій Єфіменко

– Ще коли більшовики були у Києві?

Більшовики проголосили незалежність у Катеринославі, і після цього проголошення постало питання: якщо це незалежна держава, то вона має мати свою партію

– Ні, з 1 березня їх вже не було у Києві – прийшли німецькі та українські війська. Більшовики проголосили незалежність у Катеринославі, тепер Дніпро, і після цього проголошення постало питання: якщо це незалежна держава, то вона має мати свою партію. Більшовики були дуже нечисленні, але мали союзників – лівих українських соціал-демократів. Вони працювали на пару, і завдяки цьому тандемові вони перемогли на Другому Всеукраїнському з’їзді рад.

У Таганрозі, тодішній столиці Радянської України – тепер це Російська Федерація, до якої місто остаточно передали в 1925 році – відбулася нарада, і там були суперечки. Ті більшовицькі діячі, які не вірили у потенціал України, були проти того, щоб у нової партії була українська назва. Вони хотіли, щоб вона називалася «Російська комуністична партія на Україні».

– Що мене здивувало: ви кажете, у грудні вирішили створити окрему організацію. Але у грудні це мало сенс, позаяк вони змагались за владу в Україні. А тут вони повністю втратили Україну.

– Вони втратили Україну. Але більшовики розраховували на подальший розвиток подій. Вони добре розуміли свій козир – те, що вони проголосили «землю селянам», і не просто проголосили, а видали відповідні укази й декрети, й почали ту землю ділити.

Більшовики вирішили поєднати національний і соціальний чинники для того, щоб захопити владу у межах усієї України

Національний чинник був так само дуже важливим для українців, і більшовики вирішили поєднати національний і соціальний чинники для того, щоб захопити владу у межах усієї України. Народний секретаріат, уряд Радянської України, а далі КП(б)У претендували на всю територію України у межах Третього Універсалу, а це означає, що мала бути одна організація.

– Чому установчий з’їзд відбувся в Москві?

– Бо більшовики не були легальною партією в Україні, особливо після гетьманського перевороту. До речі, до гетьманського перевороту така можливість розглядалася, певний період дискутувалося: чи вони мають працювати легально чи підпільно?

Була така настанова: оскільки Україна незалежна, то КП(б)У має бути організаційно відокремленою від російської Комуністичної партії

– Але чому з’їзд відбувся не ближче до кордону з Україною, чому ж у Москві?

– Це одне з питань, яке в Таганрозі було вирішено – створити КП(б)У. Було створено організаційне бюро зі створення партії, і була така настанова: оскільки Україна незалежна, то КП(б)У має бути організаційно відокремленою від російської Комуністичної партії та координувати свою роботу з нею тільки через майбутній Третій інтернаціонал. І це вкрай занепокоїло Леніна. Адже, якби КП(б)У була організаційно відокремлена, то він би з часом втратив на неї будь-який вплив.

Було видано дві настанови. Одна публічна, а друга – таємна

Відтак у Москві відбулася зустріч із комуністичними емігрантами з України. Було видано дві настанови. Одна публічна, щоб німців не дражнити, бо вони з німцями уклали договір, – мовляв, ми не маємо нічого проти створення в Україні окремої комуністичної партії. А друга – таємна, якою вже оперували на цьому з’їзді у Москві, що ця партія має мати просто окрему назву, а насправді має бути обласною організацією РКП(б). Це було реалізовано у Москві – щоб контролювати.

Георгій П’ятаков
Георгій П’ятаков

На той час склалася парадоксальна ситуація. Були так звані ліві та праві у КП(б)У. Або, як їх ще називали, кияни – ліві, а праві – катеринославці. Вони між собою сперечались, по-різному бачили майбутнє.

Ватажком лівих був Георгій П’ятаков, який нігілістично ставився до національного питання. Ще з 1917 року і далі він доводив шкідливість гасла про право націй на самовизначення. Але при цьому він був прихильником створення КП(б)У, яка організаційно пов’язана лише через Інтернаціонал, тобто окремої партії. Тому що, власне кажучи, він інакше бачив тактику дій комуністів в Україні, ніж це диктували у Москві.

Такий парадокс, що людина, яка була, мабуть, найбільшим нігілістом стосовно прав українців, була прихильником створення КП(б)У. І врешті-решт Микола Скрипник, який був прихильним до національно-культурних прав, зняв свою пропозицію про те, щоб КП(б)У була відокремленою, саме тому, що боявся перемоги позиції П’ятакова.

– І в підсумку перемогла централізаторська позиція?

– Вони перед початком з’їзду зустрічалися усі з Леніним – відбулася триденна політична нарада, де все вирішували саме у цьому руслі.

– Кого українські більшовики, які організувалися у Москві, в умовно окрему партію, обрали своїм очільником і які вони обрали головні настанови?

При створенні КП(б)У об’єдналися ліві українські соціал-демократи з більшовиками. І ці ліві українські соціал-демократи й надали партії певного українського обличчя, і згодом відіграли вирішальну роль у тому, що більшовикам вдалося втриматися в Україні

– Тут є дуже важлива деталь у тому, що це не були лише російські більшовики. При створенні КП(б)У об’єдналися ліві українські соціал-демократи з більшовиками. І ці ліві українські соціал-демократи й надали партії певного українського обличчя, і згодом відіграли, я вважаю, вирішальну роль у тому, що більшовикам вдалося втриматися в Україні, але це вже пізніше. А тоді двоє їхніх представників увійшло до керівництва ЦК КП(б)У. Одного з них обрали кандидатом до ЦК КП(б)У, а іншого членом ЦК КП(б)У. Оскільки більшість становили ліві – п’ятаківці, то партійним головою вибрали саме Георгія П’ятакова. А їхня настанова була якомога швидше почати повстання проти гетьманату, бо Україна настільки революційна, що може вибухнути й прогнати німецьких посіпак, як вони казали.

– Мабуть, небезпідставно так вважали, бо на початку літа в Україні відбулося кілька потужних селянських повстань.

– Небезпідставно вони вважали високим український потенціал. Але про те, що вони можуть цим потенціалом керувати, тим більше при такому нігілізмі до національного питання, бо в резолюції Першого з’їзду було заявлено, що вони за злиття України з Росією, то вони не змогли опанувати того повстанського руху в Україні.

– А була спроба?

– У серпні була спроба, але вона, як пізніше говорили, закінчилась пшиком. Вона була передчасна, і за цю невдалу спробу П’ятакова вже у вересні зняли з посади першого секретаря ЦК КП(б)У.

– І хто прийшов на його місце?

– Там була тимчасовою виконувачкою обов’язків Серафима Гопнер, а у жовтні обрали Еммануїла Квірінга – це лідер правих катеринославців, німець за походженням. Більшовики віддали перевагу правим. Це все відбувалося під патронатом Леніна, Сталіна, Раковського.

– Християн Раковський – це один з найближчих спільників Леніна?

– Так. Він у 1918 році від імені радянської Росії вів перемови з Українською Державою про кордон, був очільником цієї делегації.

– Тоді уклали мирну угоду й узгоджували кордон.

Сталіна навіть обрали у ЦК КП(б)У у жовтні 1918 році, коли Квірінга обрали першим секретарем

– Так і не узгодили. А Сталіна навіть обрали у ЦК КП(б)У у жовтні 1918 році, коли Квірінга обрали першим секретарем.

– Сталін був українським комуністом?

– Виходить, що так. Центральним комуністом – у ЦК.

– «Кадри вирішують усе», – казав товариш Сталін. Першим очільником КП(б)У був росіянин П’ятаков…

– Він росіянин, але виходець з України, він київський (із тодішньої Київської губернії.

– Київський росіянин. Потім катеринославський німець Квірінг очолює партію. А чому для української партії не могли знайти українського ватажка? Чому того ж Скрипника не розглядали?

Микола Скрипник
Микола Скрипник

– У 1918–1919 роках, коли сперечалися оці ліві й праві, то Скрипник був, так би мовити, центром. Але у цьому центрі, окрім Скрипника, нікого й не було. Він намагався щось робити, але підтримкою на той час не користувався. Квірінг і П’ятаков до Жовтневого перевороту працювали в Україні, мали вплив і мали своїх прихильників, а Скрипник приїхав до України лише у січні 1918 року. Він не мав такого впливу, як ці два діячі.

Я б не акцентував увагу на національності, бо тоді доведеться згадати Дмитра Мануїльського, який вказував, що він українець, але навіть Сталін назвав його «липовим українцем». Тобто людина, яка ніколи ніде не захищала українські інтереси, але він казав, що є етнічним українцем.

– Здається, Мануїльський також із Раковським їздив на ці переговори щодо кордону між Україною і Росією.

– Він був заступником Раковського.

До речі, така деталь. Коли я дивився виступи на засіданнях Всеукраїнського центрального виконавчого комітету, то там один Мануїльський говорив українською мовою.

– Навіщо цим людям, які лише територіально відчували свою прив’язку до України, але не національно, була потрібна українська партія? Тим більше, територію вони втратили.

За допомогою національної форми вони намагалися здобути авторитет і справді його здобули, вона допомогла більшовикам відновити владу

– А вони ж хотіли цю територію відвоювати. Саме за допомогою національної форми вони намагалися здобути авторитет і справді його здобули, вона допомогла більшовикам відновити владу.

– У цей самий час у Києві, в Україні загалом гуртувалася антигетьманська опозиція, яка створила Український національний союз. Як у них із більшовиками складалися відносини?

– З українськими більшовиками, мається на увазі, які працювали в Україні, власне кажучи, ніяк. А з Раковським і Мануїльським перемови тривали в Українського національного союзу.

Коли в листопаді 1918-го почалося антигетьманське повстання Директорії, то Сталін прямо говорив, що Петлюра грає нам на руку: він зараз випускає більшовиків із в’язниці й розв’яже стихію, а потім піде зі сцени, й ми переможемо. Врешті, так і сталося

Коли в листопаді 1918-го почалося антигетьманське повстання Директорії, то Сталін прямо говорив, що Петлюра грає нам на руку: він зараз випускає більшовиків із в’язниці й розв’яже стихію, а потім піде зі сцени, й ми переможемо. Врешті, так і сталося.

– А для чого більшовики були потрібні Українському національному союзові? Вони вже обпеклися на більшовиках на початку 1918 року.

– Навіть такі люди, як відмий український діяч Євген Чикаленко, який далекий від соціалізму, був дуже проукраїнським діячем, у серпні писав, що «як загине Московська держава, то загине й Україна». Вони думали, що завдяки більшовикам, можливо, у боротьбі із ними, була проголошена незалежність України. Бо попервах мало хто думав, що це станеться. І саме більшовики були єдині з загальноросійських партій, які формально оголошували, що українці мають право на незалежність, інші це заперечували.

Той же Муравйов, який витворяв усяке – він був не більшовиком, а лівим есером. І потім навіть над ним був суд, щоправда, його виправдали.

А головне, що тоді в Україні на місця повернулися ті ж самі поміщики, які були до революції, які часто взагалі не визнавали будь-яких прав українських.

– Виходить, що на початку осені 1918 року для антигетьманської опозиції більшовики були меншим злом, ніж гетьман?

– Виходить, що так.

  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG