Доступність посилання

ТОП новини
17 Червень 2019, Київ 10:40

Нотатки «спеца». Розповідь спецпризначенця про виконання завдань на Донбасі


Бійці Центру спеціальних операцій «А» СБУ на сході України (архівне фото)

Радіо Свобода продовжує цикл інтерв’ю із спецпризначенцем, який брав участь у стримуванні російської агресії, а до цього фактично пройшов усі етапи становлення українських спеціальних підрозділів у незалежній Україні. Цього разу – про систему відстежування українських підрозділів, яка на думку оповідача, була створена задовго до спецоперації проти суверенітету України, що увійшла в історію під назвою «русская весна»​. Як у тих умовах спецпідрозділ СБУ виконував свої завдання?

– Наша «непрофільна» участь у розвідувальній діяльності мала свої обмеження. У нас не було достатньої кількості спеціалістів та відповідної бази на створення повноцінного агентурного апарату.

Якщо оперувати оперативно-бюрократичною термінологією, то наші добровільні помічники радше відповідали функціоналові довірених осіб (ДО). Агент для отримання докладає зусилля, намагається щось дізнатися, а «ДО» що побачила і почула, те і передала. По суті, це просто такий собі сторонній спостерігач.

Більшість наших таких спостерігачів були «агентуристами»: їздили, дивились, розмовляли і, якщо була можливість, проводили відео-, фотофіксацію. Потім через зв’язківців передавали нам отриману інформацію.

Використовували старі, перевірені способи зв’язку. Мобільний зв'язок використовувався тільки у виняткових випадках і за особливим порядком. Ми не знали нічого про контррозвідувальні можливості противника, тому не хотіли ризикувати.

Жителі Донецька і Луганська чекають на проходження контролю на блокпостах на дорозі Горлівка-Артемівськ, червень 2014 року
Жителі Донецька і Луганська чекають на проходження контролю на блокпостах на дорозі Горлівка-Артемівськ, червень 2014 року

­­– А мобільний інтернет, його можна було використовувати?

– Є така собі програма, онлайн-рація Zello. Дізналися ми про неї так.

Десь у кінці квітня 2014 року один з наших спеціальних підрозділів на БТРах здійснював рейд у тилу противника. Цей рейд був спонтанний, тобто незапланований, і до нього спеціально не готувалися. Це до того, що противник просто не міг знати заздалегідь про цей рейд.

І ось хлопці летять десь у полях на неконтрольованих територіях, регулярно сповіщаючи штаб про місце свого перебування через захищені радіоканали. Аж поки не вийшли за межі дії радіоретрансляторів.

Сидимо як на голках, чекаючи на їхнє повернення. Звичайно, є резервний мобільний зв’язок. Але краще хай та мобілка мовчить. Адже, якщо вже дзвонять з мобільного, то це значить, що щось пішло не так і потрапили в якусь халепу.

Спецзв’язківець, побачивши наше напруження, із поблажливим виглядом суперпрофесіонала, поколупався у налаштуваннях своєї апаратури і тут... через динаміки чуємо: «Укри на БТРах проскочили такий-то населений пункт. Двигаются по такой-то дороге в такую-то сторону». І інші голоси чуємо: «Мы их ждем тут», «А мы их тут попробуем перехватить».

Ми розуміємо, що мова про нашу групу, і перше бажання – попередити хлопців. Але…кінцева надважлива ціль рейду і брак часу на зміну плану операції.

​(спікер уточнив, що на відео спецпідрозділ Нацгвардії України «Вега»)

Зважуємо усі «за і проти». З одного боку, була надія, що це просто перемовляються в ефірі спостерігачі супротивника, а наша група, відповідно до карти, дуже швидко наближається до відмітки, де їх чекають. Знаючи приблизно про розташування противника у тому районі, розуміємо, що вони не встигнуть стягнути необхідні сили та засоби і підготувати засідку.

Є такий термін – «незначні втрати», хоча хіба може втрата людей бути незначною?

З іншого боку, а раптом ми чогось не знаємо і випадково на тій дорозі перебуває потужний ворожий підрозділ супротивника? За інших обставин ми б завернули хлопців назад. Але, кінцева ціль рейду – порятунок нашої ДРГ (диверсійно-розвідувальної групи – ред.), що потрапила у засідку, – не дає нам цього зробити.

З одного боку, броньована чисельна група і невизначені загрози, а там – десяток легко озброєних розвідників, яких ворог «кришить у дрібний вінегрет». Броньована група має усі шанси за будь-яких обставин відбитися, можливо, із незначними втратами. Є такий термін – «незначні втрати», хоча хіба може втрата людей бути незначною? Але нашим розвідникам загрожує повна ліквідація.

Сидимо, слухаємо, чекаємо, надіємося. Розумію, що спецзв’язківцю треба дякувати, а насправді хочеться його «прибити», бо внаслідок його потрібної і важливої роботи, ми опинилися перед необхідністю ухвалювати непросте рішення щодо життя інших. Навіть якщо все добре закінчиться, вже відчуваєш себе винуватим, бо знали про можливу небезпеку і ніяких дій не вжили.

Командир відповідальний за своїх підлеглих. За неохайний вигляд, за бійку у генделику та навіть за чиряк на м’якому місці. А за життя і мови немає. І навіть якщо за законом поранення чи смерть бійця буде виправданим, воно залишиться на совісті командира.

Українські спецпризначенці
Українські спецпризначенці

– Командир, окрім статуту, інструкцій і правил, ще має послуговуватися совістю?

– Який то командир, якщо у нього немає совісті?

Той рейд тоді закінчився більш-менш вдало. Групу на маршруті декілька разів обстріляли, але без втрат. Хлопців з ДРГ витягнули. У них було п’ятеро легко поранених. Поверталися не поспіхом нерівною місцевістю, поза населеними пунктами. Так, що навіть кляті «зелісти» їх втратили на радарах.

Групу на маршруті декілька разів обстріляли, але без втрат. Хлопців з ДРГ витягнули.

Так ми в перший раз почули про це Zello. В подальшому стало відомо, що цю програму противник широко використовував для онлайн-контролю за переміщеннями наших підрозділів. А також, у деяких випадках, для координації своїх.

В історії з рейдом нас вразило те, що, попри несподіваний вихід групи на БТРах у невизначеному напрямку, противник зміг контролювати її переміщення на всьому маршруті. Це свідчило, що агентурна мережа противника мала тотальний територіальний контроль. І це після двох тижнів ведення бойових дій.

– Про що це свідчить?

– Скажу так, за такий короткий проміжок часу неможливо було створити таку мережу. Отже, все це готувалося задовго до квітня 2014 року.

Ще слід врахувати те, що літні люди, як правило, не вміють користуватися мобільним інтернетом. З огляду на це, можемо ще подовжити час створення цієї мережі відстежування.

Загалом, масштаб підготовки «русской весны» і усього, що було після неї, вражає.

Як «русская весна» чотири роки тому захоплювала міста України
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:03:38 0:00

Звичайно, у нас таких можливостей не було ні за часом, ні у людях. Що б там не казали наші «ура-патріоти», а проросійські настрої домінували у тих східних регіонах. Проте для багатьох війна стала каталізатором визначення своєї позиції, і ці наші добровільні помічники вразили своєю патріотичністю. У мирний час багато хто з них відразливо поставився б до самої можливості вербовки.

Для багатьох війна стала каталізатором визначення своєї позиції і ці наші добровільні помічники вразили своєю патріотичністю

Звичайно, є таке оперативне визначення, як вербування на патріотичній основі. Але до війни самі оперативники сприймали це як виняток, або, радше, такий собі чисто теоретичний (науковий) спосіб. А тут на тобі…

Тож, з огляду на те, як все розвивалося, незважаючи на відсутність таких можливостей, як у противника, ми вирішили формувати агентурний апарат екстенсивним шляхом. У нас й іншого способу не було.

Спецпризначенець СБУ. Донбас
Спецпризначенець СБУ. Донбас

– Ви можете розповісти, як ви це робили?

– Спробую конкретизувати, наскільки це можливо.

Нас не цікавили всі підконтрольні противнику території, а тільки ті, що належали до нашої зони бойових дій. Наприклад, керівництво ставить завдання на проведення заходу (операції) щодо певного об’єкта противника. Перше, що робимо, – вивчаємо, яка у нас є інформація щодо цього об’єкта і які противник має там, або ж на підходах, сили та засоби.

Навіть якщо ми володіємо повною інформацією (а такого ніколи не було), все одно необхідно ще все перевірити, доповнити.

Як правило, при плануванні заходу виникають ще додаткові питання щодо об’єкта, які потребують агентурного уточнення. Дивимося свої агентурні можливості біля об’єкта. Як завжди, їх мало. Вивчаємо можливість додаткового залучення агентури з інших місць. Основна складність такого залучення – «легендованість» та сама можливість потрапляння агента на об’єкт.

Розподіляємо між агентами зони відповідальності та (або) часові відрізки присутності на об’єкті. Той вивчає те, той крутиться там. Той першим відвідує об’єкт, той – другим. А ще краще, коли є можливість незалежно залучити декількох агентів на паралельне виконання одних і тих же завдань. Ну, це в ідеалі. За принципом – чим більше джерел інформації, тим вірогідніша сама інформація.

Українські військові поблизу Слов'янська. Донецька область, Слов'янськ. 9 квітня, 2014 року
Українські військові поблизу Слов'янська. Донецька область, Слов'янськ. 9 квітня, 2014 року

Загалом, це має такий вигляд: у певний проміжок часу ворожий об’єкт просто кишить нашою агентурою. Як собака блохами. Такий режим агентурного насичення при необхідності міг підтримуватися декілька діб. Аж до підходу спеціального підрозділу до об’єкту.

У певний проміжок часу ворожий об’єкт просто кишів нашою агентурою

Інформація, що отримувалась на об’єкті, регулярно передавалась до нашого штабу. Інтенсивність передавання, як правило, була декілька разів на добу. Цього вистачало.

При отриманні надважливої інформації перед самим початком заходу була передбачена і передача інформації технічними засобами зв’язку. Але практично ми це не застосовували.

На час проведення операції агентура розставлялася на підходах до об’єкта, щоб попередити, якщо наближатиметься підмога ворожих сил.

Таку схему роботи ми використовували тільки на початку АТО, в період слабкості контррозвідувального забезпечення.

Паралельно до залучення агентури вивчалася можливість і за необхідності проводилась розвідка власними силами. Деякі речі могли побачити та «винюхати» тільки специ.

Крім того, було приємно порадувати противника «сюрпризами», що спрацьовували у визначений час або за певних умов. А ще ми йшли до оперативних та розвідувальних підрозділів. Розуміючи, що «ворог не спить, і треба бути пильними», перемови вели тільки із офіцерами, яким довіряли. Інколи отримували від них інформацію, яку за нашою схемою просто неможливо було надибати. Ця інформація надходила від «впровадженої» агентури.

Стихійно виник такий собі майданчик (біржа) з обміну розвідінформацією, і почали узгоджувати об’єкти, щодо яких проводили заходи. Сталося це через випадок, над яким зараз можна вже посміятися, а тоді було не до сміху, бо все могло закінчитися трагічно.

Боєць спецпідрозділу Альфа у засідці
Боєць спецпідрозділу Альфа у засідці

– А що сталося?

– Отримали інформацію, що противник здійснює об’їзд наших блокпостів другорядними дорогами. Одну таку перспективну доріжку взяли в розробку. Найбільшою складністю при плануванні було питання ідентифікації автотранспорту противника, бо цією доріжкою користувалися і цивільні. Ми вирішили цю проблему.

Перестраховуючись від витоку інформації, про проведення засідки повідомили тільки безпосереднього керівника. І навіть він не знав точного часу виходу ДРГ.

Група хвацько під’їхала до самого місця, де планувалася засідка. При висадці групи старший якимось «шостим чуттям» відчув небезпеку з боку невеликого пагорба. Миттєво загнав всю групу у якійсь рівчак і там вже почав розбиратися зі своїми чуттями.

В цей час мені телефонує один із командирів спецназу «сусіднього» відомства і запитує чи є у моїх підрозділах машина з характерними ознаками. І тут я розумію, що мова йде про автотранспорт, що повіз нашу ДРГ. Тут уже у мене шосте чуття заграло десь нижче спини.

Кажу: «Таки є! А шо такоє?». Відповідь того командира в перекладі на літературну мову може мати приблизно такий вигляд: «Вельмишановний колего! Не будете ви такі ласкаві уточнити – де саме цей автомобіль висадив своїх пасажирів?»

Я знову: «А шо такоє?», а він мені: «Шотакоє, шотакоє?! А такоє, що здається мені – твої тут повзають у рівчаку по вуха у багнюці. А мої засіли на пагорбі і тримають твоїх на прицілі».

Бійці Центру спеціальним операцій «A»у зоні бойових дій на Донбасі
Бійці Центру спеціальним операцій «A»у зоні бойових дій на Донбасі

Після «нетривалих дружніх» перемов, де ми дізналися один про одного та про свої підрозділи багато нового та збагатили свої словникові запаси великою кількістю нових слів, які навіть вимовити важко, вдалося встановити деякі неприємні моменти.

Та другорядна доріжка (щоб її…) запала до душі не тільки нам, а і «сусідам». І вони теж вирішили влаштувати там засідку. І так само, як і ми, «сусіди» нікого не сповістили про від’їзд «на природу з метою активного відпочинку». Вони, як і ми, боялися ворожих вух, які, зі слів контррозвідників настільки великі, що навіть Чебурашка нервово курить десь під штахетником.

Те, що мислимо ми синхронно, проявилося навіть у виборі місця засідки. Це ж треба було на десяток кілометрів тої дороги вподобати одне й те саме місце! Різниця між ними була лише в тому, що мої, не заморочуючись, приїхали до самого місця, а «сусіди» повзли туди цілу ніч на пузі і добралися трохи раніше. Ну, загалом ситуацію розрулили.

Під час «нетривалих дружніх» перемов ми збагатили свої словникові запаси великою кількістю нових слів, які навіть вимовити важко

Коли групи повернулися на базу, стали відомі подробиці. ДРГ «сусідів», побачивши нахабну висадку майже в них під носом, вирішили, що вони виграли джекпот (призовий фонд в деяких гральних автоматах, лотереях та інших азартних іграх - ред.). Свято трохи затьмарилося швидким переміщенням «призу» до рівчака.

«Сусіди» вирішили трохи почекати, поки вороженьки не вилізуть з того рівчака на «блюдце з блакитною облямівкою». Слава Богу, що в той момент у когось з них закралась підозра щодо машини. Її характерні прикмети викликали сумніви, що й призвели до тієї незабутньої телефонної розмови. Загалом, з джекпотом таки склалося, бо всі повернулися живими.

– Думаю, «сусіди» були трохи ображені, вони ж туди приповзли, а ваші приїхали на машині.

– Зазвичай, це не за правилами – приїжджати на місце засідки на машині. Але на війні є таке поняття, як везіння. Дісталися б мої того місця, як і «сусіди», то, напевне, перестріляли б один одного.

Та й не автомобіль врятував ситуацію, а «лінь» командира групи. От тільки це не лінь, а дещо інше.

У підрозділах спеціального призначення існує професійна градація у часі. Індивідуально вона може трохи різнитися, але загалом має такий вигляд: за три роки служби боєць досягає рівня, коли він вже все знає та вміє. Після п’яти років – всі свої знання та навички боєць виконує «на автоматі» (в автоматичному режимі - ред.). Після семи – виробляється психологічна стійкість. Тобто переляк бійця неможливий, або він настає після ризикової для життя ситуації. Як казала Скарлетт О’Хара у «Віднесених вітром»: «Я подумаю про це потім».

Український спецпризначенець у зоні бойових дій на Донбасі
Український спецпризначенець у зоні бойових дій на Донбасі

Бійці після десяти років служби належать до категорії «пофігістів». На підставі свого досвіду вони можуть у конкретній ситуації міняти непорушні правила.

Старший групи ДРГ з рівчака належав до категорії «профі-пофігістів»

Наприклад, при навчанні кожному бійцю в голову вбивається правило про неможливість ведення стрільби, якщо на лінії прицілювання, крім противника, є стороння людина.

«​Профі-пофігісти»​ в певній ситуації можуть знехтувати цим правилом, противник буде нейтралізований, а стороння людина обмежиться переляком.

Старший групи ДРГ з рівчака належить до останньої категорії. Його «пофігізм» вилився у те, що його група не була стомлена значним пішим переходом по нерівній місцевості. Увага бійців не була вимотана багатогодинним напруженням від можливості бути розкритими. Зброя не зазнала забруднення, що гарантувало її безвідмовну роботу. Пересування на неконтрольованій території на автомобілі, який за своїм виглядом нічим не відрізнявся від цивільного транспорту, унеможливлювало розкриття групи. На відміну від пересування пішки.

На тій дорозі пересувався транспорт лише цивільних та противника. Наші там не з’являлися взагалі. Сенсу прихованого перебування ворожого підрозділу в місці висадки просто неможливо придумати.

Але, як виявилося, замаскований підрозділ там таки був – наш. Якби не надмірні перестороги щодо можливого витоку інформації, цієї ситуації просто не могло б бути. Але тоді остерігатися було чого. Приклади тому були.

Далі буде...

Інші історії циклу «Нотатки спеца» читайте тут:

Нотатки «спеца». Про участь спецпризначенців у стримуванні агресії навесні 2014 року

Нотатки «спеца». Як велася розвідувальна робота на початку АТО?​

  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG