Доступність посилання

ТОП новини
19 травня 2019, Київ 20:07

Автокефальна діагностика українців: по Росії завдано потужного удару (огляд преси)


Стенд біля собору Святої Софії, де проходив Об’єднавчий собор, на якому було створено єдину Православну церкву України (ПЦУ). Київ, 15 грудня 2018 року

Епопея зі створенням єдиної православної церкви добре протестувала українське суспільство. І не лише на наявність ворожих агентів, дурнів та корисних ідіотів. Як переконує «Український тиждень», куди важливіше те, що Собор став справжнім лакмусом і рентгеном, через який довелося пройти майже всім. Або доведеться. Й усі розмови про передвиборчий піар президента, про те, що створення церкви й томос не додадуть йому рейтингів, про те, що народ більше цікавлять економіка й шлунок, ведуть здебільшого ті, хто не вхопив своїх п’яти хвилин слави в цьому процесі. Якщо хтось досі не зрозумів, про що йдеться, це сумно, зазначає автор статті. Адже утворення єдиної церкви та відрив її від РПЦ, а отже, ФСБ і Путіна – політика й питання національної безпеки. Московській імперії завдано найжахливішого удару, на який можна було сподіватися. І неважливо, зросте від цього рейтинг президента чи ні. Бо йдеться про чи не найважливіший після проголошення незалежності держави крок, стверджує дописувач. Адже незалежність легко перетворити на ніщо, коли уми й серця людей забиті ворожою пропагандою. Лише відсікши її та заповнивши пустоти справжніми цінностями, незалежність можна вберегти й наповнити сенсом. На цьому наголошується в статті «Автокефальна діагностика».

Будуючи український світ, варто пам’ятати, що небезпека відтворення «русского мира» в Україні не минула, наголошує «Український тиждень». Адже відтворювати «русский мир» можна й спілкуючись українською та вдягаючись у вишиванку, якщо транспонувати ідеологію нетерпимості, вибіркових і подвійних стандартів, обмеження прав і свобод, підміняти народовладдя сурогатами на кшталт «суверенної демократії». Будуючи український світ, важливо не «дзеркалити» «русский мир», а будувати свій – український, ґрунтований на непорушності прав людини і базових принципів демократії. Лише вийшовши за межі формату російсько­-українського імперсько­колоніального дискурсу, можна буде вести розмову про справжній суверенітет і сподіватися на гідне майбутнє. Заголовок публікації – «Втекти з «русского мира».

Чому погіршується соціально­-економічна ситуація на окупованому Донбасі, аналізує дописувач «Українського тижня» журналіст Денис Казанський. Він стверджує, що «віджим» українських промислових підприємств, відсутність законів і судів, розрив економічних зв’язків з іншими регіонами України, безправ’я місцевого населення, насильство проти всіх, хто висловлює незгоду з тим, що відбувається, прирекли ОРДіЛО на поступове вмирання. Якщо у 2019 році жодного прогресу в питанні його реінтеграції в Україну не буде (а це залежить від результатів українських виборів і низки інших зовнішньополітичних чинників), занурення тимчасово окупованих територій Донбасу в безодню занепаду та зубожіння триватиме, переконує автор. Стаття називається «Ще один втрачений рік».

Кілька зухвалих реформаторів у чиновницьких кріслах не можуть зламати і модернізувати систему – це доведено Україною, стверджує тижневик «Новое время». Видання переконує, що зараз в країні не знайдеться і десяти осіб серед топових державних діячів, яких можна назвати успішними реформаторами. А ще в 2014 році, коли президент Петро Порошенко і голова його адміністрації Борис Ложкін особисто вербували в органи влади людей з корпоративного сектора з досвідом і бажанням працювати на країну, здавалося, що в Україні ось-ось почнеться модернізаторськими бум. За час, що минув кабінети влади накривало хвилями грузинських та польських агентів змін, туди заходили успішні українські бізнесмени і топ-менеджери. Але, як пише видання, українська бюрократична машина довела, що вона в змозі перемелювати будь-яких реформаторів. Бюрократизм, низькі зарплати –до подібного більшість реформаторів були готові. Але мало хто з них усвідомлював, що доведеться ще й долати опір представників влади та їхнього близького оточення. Історії Абромавічуса або Данилюка доводять ще й те, що реформатори, як правило, виявляються один на один зі своїми опонентами і системою чиновницьких зв'язків. І лише там, де їм вистачає сил і повноважень, вони проштовхують зміни. Про це, як зазначає видання, знає Вікторія Гонтарева, яка за три роки роботи на посаді глави НБУ зуміла повністю реформувати банківський сектор країни, вичистивши з нього майже сотню недієздатних або кишенькових банків олігархів. При цьому вона нарікала на недостатню підтримку від президента та від правоохоронних органів, які мали б оперативніше реагувати на відмивання капіталів банками-зомбі. Наслідок – в Україні кадрової революції не відбулося, радше йдеться про якусь еволюцію. Відтак, як стверджують експерти тижневика, зник запит на глибокі реформи: на носі вибори, і владі потрібні слухняні лояльні виконавці. Хоча запитують з них як із незалежних і ефективних менеджерів.

Кабмін ухвалив рішення про реорганізацію Державної фіскальної служби країни у два окремі центральні органи влади – Державну податкову та Державну митну служби. Про те, що з цього може вийти, розповідає «Дзеркало тижня». Намірів в урядовців було кілька. Кінцева та найбажаніша мета – об'єднання аудиту і постаудиту в єдиний процес. Міжнародна просунута практика – митний постаудит інтегрується в податкову перевірку, з одного боку, скорочується тиск на бізнес, тому що перевірок буде в рази менше, з іншого – підвищується рівень контролю, бо тепер уже податкова точно знає, звідки підприємець одержав товар, за якою вартістю, де та як його збував. Усе чудово в цій моделі, але, як зазначає тижневик, за роки реформи на нормативному рівні навіть спроб не було ці перевірки інтегрувати. Чому позитивний західний досвід в Україні не спрацював, і як реформувати фіскальну службу, йдеться в матеріалі «Чергове розлучення».

Українці з року в рік продовжують втрачати інтерес до читання. 2018-й не став винятком. 36% дорослих українців не прочитали за рік жодної книги. В цифрах це мільйони людей, яких в школі навчили читати, але не навчили проводити за читанням дозвілля. Свій вільний час українці здебільшого продовжують просиджувати біля телевізора. Про наслідки і про те, як можна виправити ситуацію, в тижневику «Новое время» розповідає письменник Андрій Кокотюха.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG