Доступність посилання

ТОП новини
18 Жовтень 2019, Київ 17:07

Без радянських і російських міфів. Володимир В'ятрович – про історичну пам'ять Криму


Ельзара Галімова

Вже чотири роки Крим живе за законами Росії. Діти вчаться за новими підручниками, мешканці звикають до іншої реальності. Яких помилок припустилася українська влада за часи незалежності, та що ще можна зробити, щоб зберегти історичну пам’ять, говоримо з істориком Володимиром В’ятровичем, який з 2014 року очолює Український інститут національної пам’яті.

– Чого бракувало в гуманітарній політиці України, щоб краще інтегрувати Крим?

Напевно російська окупація Криму, та російсько-українська війна стали одними з тих чинників, які спонукали до реінтеграції кримської історії в загальнонаціональну

– Бракувало історичної політики, як такої, у державі за 23 роки, за невеличким періодом 2006-2010 рік. Тоді була спроба розгорнути діяльність Інституту національної пам’яті, який серйозно взявся за питання Голодомору 1932-33 років. До неї належали ухвалення спеціального закону, опублікування різних документів, міжнародне лобіювання, щоб визнати Голодомор геноцидом, створення меморіалу. За винятком цього невеликого періоду і цієї теми історичної політики, на жаль, не здійснювалося. Нема чого дивуватися, відповідно, що елементом цієї національної політики не став Крим. Як і в інших питаннях не достатньої інтеграції Криму у суспільно-політичні процеси, це стосується й історичної політики. Системно ми почали займатися історичною політикою після Майдану 2014 року. Напевно російська окупація Криму, та російсько-українська війна стали одними з тих чинників, які спонукали до реінтеграції кримської історії в загальнонаціональну.

Володимир В’ятрович
Володимир В’ятрович

– Як зберегти ідентичність кримських дітей, які вчаться в Криму за російськими підручниками?

– Вочевидь, величезну роль тут відіграє сім’я. У цій ситуації немає нічого нового. Вона нагадує мені радянські часи, коли одне нам розповідали у підручниках та з екранів телевізорів, а зовсім інше говорилося в сім’ях. Тоді також була небезпека того, щоб те, що говорилося у сім’ях, залишалося у сім’ях. Винесення цього поза домівку могло стати причиною репресій. Зараз фактично те саме переживають мешканці Криму і зокрема, кримські татари, які перебувають під особливим наглядом, як «особливо неблагонадійні» для сучасної російської влади. Я думаю, що цей негативний радянський досвід може послужити позитивну роль для мешканців Криму, щоб пережити ці безперечні важкі часи.

Події, які зараз переживають мешканці Криму, для когось стають забороненою історією

У майбутньому після звільнення Криму наявність такого паралельного сімейного наративу має послужити основою для процесу реабілітації цих людей, та інтеграції цієї сімейної історії у загально-національний наратив. Схоже ми проходили після падіння радянської влади, коли у більшості сімей так чи інакше були розповіді про Другу світову війну і ці розповіді йшли врозріз радянській пропаганді. Даючи можливість висловитися цій сімейній правді, ми поступово почали руйнувати радянські стереотипи. Коли ми звели дискусії про Другу світову війну у формат «Як це пережила ваша сім’я?», там вже не існувало міфів. Я думаю, щось схоже доведеться переживати і з реінтеграцію Криму. Ті події, які зараз переживають мешканці Криму, для когось стають забороненою історією.

– Чи відбувається аналіз російських підручників, які видаються зараз дітям в Криму?

Процеси декомунізації, які зараз відбуваються на території України, треба буде продовжити після звільнення Криму і Донбасу

– Аналіз проводиться, найочевидніше, що помітно у цих підручниках, це те, що йдеться про реабілітацію радянських міфів і стереотипів. Взагалі, особливістю загальноросійського наративу є те, що він намагається спертися на міфи, що лишилися в спадок від радянської системи. Тому процеси декомунізації, які зараз відбуваються на території України, треба буде продовжити після звільнення Криму і Донбасу.

– Я пам’ятаю, як в Україні з’явилися маки пам’яті як символ відзначення Дня пам’яті і примирення. Чи існують в Інституті національної пам’яті ідеї, щоб створити якийсь символ на відзначення Дня депортації кримських татар?

– Успішність маків як символу Другої світової війни пов’язана з декількома чинниками. Цей символ має європейське коріння. Він пов’язаний з Першою і Другою світовою війною, саме таким чином згадують загиблих у Європі. Також він є частиною українською фольклору, бо у козацьких думах говориться про те, що квітка маку зацвітає на місцях пролитої козацької крові.

Важливо, що запровадження цього символу потрапило у політично сприятливу ситуацію, початок війни на Донбасі з Росією, коли георгіївська стрічка стала активно використовуватися терористами, відбулася різка компрометація цього символу. Тому символ був підготовлений за декілька тижнів. Розроблений харківським дизайнером Мішакіним варіант ми до 8 травня 2014 року навіть не встигли фізично виготовити, тільки розмістили в Інтернеті. Цей символ підхопила комерція та почала його виробляти. У 2015 році ми символ легітимізували. Склалася унікальна ситуація, яка дозволила виготовити символ дуже швидко.

Стосовно символів кримських татар, поки не робилося спроб опрацювати такий символ і запустити його. Я не впевнений, що це буде дуже швидко і дуже легко. Я думаю, це абсолютно можливо і може бути гарною нагодою активістам кримськотатарського руху разом з Інститутом національної пам’яті подискутувати, провести брейнстормінг (від англ. brainstorming ‒ «мозковий штурм», метод генерування ідей ‒ ред.), запропонувати якийсь символ та поступово запроваджувати його.

Для всіх українців незалежно від регіону, окупація Криму – болюча тема

В Україні особливо з 2014 року відзначається День депортації кримських татар. Для всіх українців незалежно від регіону, окупація Криму – болюча тема. Відповідно причепити на груди символ депортації кримських татар – це є певною мірою не тільки шана тим, хто став жертвами геноциду, але й символ певної солідарності з людьми, які зараз проживають в Криму. Користуючись нагодою, запрошую! Давайте разом придумувати цей символ!

– У 2017 році відбулася презентація збірника науково-популярних статей «Наш Крим: неросійські історії українського півострова». Яким чином обиралася назва для книги? Чи не є вона паралельною до «Крим наш»?

– Я став керівником в Інституті національної пам’яті в березні 2014 року, коли розгорталися події, що закінчилися окупацією Криму. Ми стали свідками, як при підготовці цих подій активно використовувалася історична проблематика, про те, що Крим нібито завжди був російським і це лише відновлення історичної справедливості. Для мене було важливим протиставити щось цьому. Тоді ми вирішили запровадити рубрику у себе на сайті, де показували би неросійську історію українського півострова, показати історію Криму до 18 століття та й аспекти після 18 століття, які показують, що Крим так і не став російським попри жорстокі намагання з боку російського керівництва.

Назва тут – очевидна симетрична відповідь на «Крим наш»

Ми звернулися до фахівців з історії Криму, які є в Україні. Здебільшого це були академічні науковці, тому виникла певна проблема, адже ми не хотіли друкувати наукові академічні тексти. Натомість ми хотіли мати науково-популярний продукт, що матиме вплив на ширші кола людей. З більшістю науковців нам вдалося домовитися і вони підготували такого роду матеріали. За результатами назбиралася низка статей, які ми опублікували не тільки на нашому сайті. Нашим партнером також була «Історична правда», ми намагалися опублікувати ці тексти ще на інших ресурсах.

Врешті ми вирішили, що ці публікації гідні, щоб зібратися в одному збірнику. Назва тут – очевидна симетрична відповідь на «Крим наш». Цей збірник було опубліковано накладом 1000 примірників і дуже швидко розійшовся. Ми безкоштовно поширюємо його у бібліотеках, він є доступним безкоштовно у всіх потрібних електронних форматах на нашому сайті. Цей проект, на нашу думку, має бути тим невеличким інструментом з реінтеграції Криму в українську історію.

– Як триває робота над цією темою?

– Ми також намагаємося згадувати про історію Криму у наших магістральних проектах, що загалом стосуються історії України. Зокрема, історія депортації кримських татар є сюжетом виставки «Українська Друга світова». У виставці «Українська революція 1917-21» теж є історія, пов’язана з революцією в Криму, одним з героїв виставки є Номан Челебіджихан. Виставка «Сила людини» про людей, які пройшли через нацистські концтабори теж має кримськотатарську історію. У відеоролику про 8 травня одна з історій розповідає про Амет-хана Султана. Свідомо ми намагаємося представляти кримську історію, як елемент ширшої мозаїки української історії.

З найновіших видань, що стосується історії Криму, є книга «Люди сірої зони». Це спогади людей, які стали свідками кримської окупації весною 2014 року. Частина з цих спогадів належить мешканцям Криму, які зараз опинилися на українській території. Відповідно подані їхні імена і прізвища. Інша частина надійшла до нас електронною поштою з зазначенням про необхідність анонімності цих осіб. Інформація у цих спогадах є надзвичайно важливою, оскільки вона спростовує одну з сучасних тез пропаганди про те, що окупація пройшла тихо, спокійно, безкровно.

З цих спогадів ми дізнаємося про жорстке протистояння у Криму навесні 2014 року, про яке дуже мало знають в світі

З цих спогадів ми дізнаємося про жорстке протистояння у Криму навесні 2014 року, про яке дуже мало знають в світі. Наступний наш крок з цим проектом – це підготовка англомовного видання для презентації його в інших країнах. Ми бачимо цю книгу не тільки, як інформаційний продукт, а й як доказову базу для майбутнього процесу над російською владою за процеси, вчинені в Криму. Автором цього проекту є Олена Халімон, яка деякий час працювала в Криму і мала достатньо контактів з кримчанами, що виїхали з Криму.

Якщо ці країни обмежують себе часовим періодом комуністичного панування, то ми не можемо обмежити себе тільки цими подіями, а й маємо зафіксувати події, що відбуваються зараз

Український інститут національної пам’яті створений за аналогії інститутів національної пам’яті у інших країнах східної Європи, але у нас є одна особливість. Якщо ці країни обмежують себе часовим періодом комуністичного панування, то ми не можемо обмежити себе тільки цими подіями, а й маємо зафіксувати події, що відбуваються зараз. Чому це важливо? Ми побоюємося, що навіть після звільнення Криму велика кількість документальних джерел, які могли б розповісти про те, що відбувалося в Криму, може бути знищена. В результаті, майбутні покоління істориків матимуть вузьке коло джерел для роботи. Це коло джерел можна розширити, організувавши системну роботу записів очевидців.

– У 2017 році на презентації книги «Наш Крим: неросійські історії українського півострова» ви говорили про те, що в українські підручники буде адаптовано історію Криму та кримських татар. Що у сучасних підручниках було некоректним щодо історії Криму?

– Ми активно працювали над розробкою нової шкільної програми з історії України. У цю програму ми свідомо інтегрували кримськотатарські сюжети, щоб вони відобразилися і в українських підручниках.

У першу чергу, оскільки ми зосереджені на історії 20 століття, нам було важливо говорити про історію 1917-21 років. Події в Криму того періоду знаходилися поза цим наративом. Цього року ми опублікували книгу Сергія Громенка «Забута перемога» про визволення Криму полковником Болбочаном. До того вона публікувалась окремими статтями на сайті «Радіо Свобода».

Нам доводиться радше наново розповідати кримську історію, ніж реінтерпретувати. Для більшості українців ця історія є малознаною

Нам доводиться радше наново розповідати кримську історію, ніж реінтерпретувати. Для більшості українців ця історія є малознаною. Ми не можемо сказати, що ми повністю задоволені новими підручниками, що з’явилися цього року, але це вже певний крок вперед. Старіші підручники з предмету «Україна і світ» робилися за напевно урізаною Дмитром Табачником програмою, яка мала на меті зближення з російською історією.

– З погляду Інституту національної пам’яті чи декомунізація і дерадянізація – це одне і те саме, чи тут є розбіжності?

– По суті, так. Ми мали спеціальну експертну групу, у складі якої мали істориків, які займаються Кримом та представників Курултаю кримськотатарського народу, які теж вносили свої варіанти назв до тих топонімів, що підлягають декомунізації. Якщо я не помиляюся таких назв в Криму близько сімдесяти. Більшості з них повернуто історичні кримськотатарські назви. Це важливий крок щодо відновлення історичної справедливості в Криму.

Наступним кроком після декомунізації в Криму має бути певна деколонізація, тобто зняття цього російсько-імперського колоніального шару, особливо на півдні України і в Криму

Ми впевнені, що наступним кроком після декомунізації в Криму має бути певна деколонізація, тобто зняття цього російсько-імперського колоніального шару, особливо на півдні України і в Криму. Ми стикнулися з тим, що певні комуністичні топоніми на півдні України були змінені на імперські, які підкреслюють нібито російський характер цих територій. Щодо того, як це робити, у нас досі триває дискусія. Чи потрібен для цього окремий закон чи робити це якимось іншим чином, ми ще не знаємо.

– Яка стратегія декомунізації у Криму? Чи обговорювали ви варіанти, яка буде реакція на перейменування?

– Робота має відбуватися на двох рівнях. Подобається це комусь чи ні, на адміністративному, який передбачає, що у місцевому порядку вживаються і застосовуються нові назви. Інший рівень – інформаційний, щоб пояснити людям з чим пов’язані перейменування, і що означають нові перейменування. Я переконаний, що попри очікування несприйняття цієї тематики, насправді перейменування відбувається і вже багато людей забувають, що існував на мапі Кіровоград та намагаються згадати, як називався раніше Кропивницький. Так саме буде й з Кримом.

Вже багато людей забувають, що існував на мапі Кіровоград

– Як на вашу думку, відбувалася, відбувається і має відбуватися у майбутньому робота з пам’яттю в Криму?

Вона відбувається шляхом відновлення певних радянських стереотипів. А мала би відбуватися, як і у всій Україні деконструкція цих радянських міфів через відкриття архівів, через можливість розповідати людям справжню історію своїх родин, які пройшли через репресії комуністичного режиму, а тепер будемо говорити і про репресії російського режиму. Я переконаний, що запит на такого роду речі після звільнення Криму буде дуже високий, а завдання держави буде забезпечити ресурси для якомога простішого переосмислення історії.

Питання Криму – це питання державної ваги, не тільки гуманітарної політики, а й питання безпеки для України і Криму

Питання Криму – це питання державної ваги, не тільки гуманітарної політики, а й питання безпеки для України і Криму. Проблема Криму і частини Донбасу не в тому, що там є російськомовне населення, яке захищає Путіна, а те, що там є значна частина людей, що є носіями радянської ідентичності, саме вони є носіями для розгортання агресії. Проводячи декомунізацію і дерадянізацію ми обмежуємо Росію у продовженні агресивних дій стосовно теренів України.

– То який же він, наш Крим?

– Крим – це невід’ємна частина України, яка має свою особливу древню, багатонаціональну історію. Саме це перетворює його на родзинку на мапі України. Крим – це та частина території України, якою українці мали б хизуватися та показувати її світові.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG