Доступність посилання

ТОП новини

На Заході занепокоєні, що Путін «проковтне Зеленського, як один з шоколадних батончиків Порошенка» (світова преса)


Зеленський цілком може стати президентом. Які це викликає занепокоєння?
Зеленський цілком може стати президентом. Які це викликає занепокоєння?

Видання The Economist пише про можливість коміка Володимира Зеленського стати наступним президентом України і які занепокоєння нинішні вибори викликають на Заході. EuObserver, тим часом, публікує матеріал про те, що Заходу необхідно серйозно поставитися до загрози, яку становить Росія. Попри те, що багато хто говорить про посилення впливу Росії, вона робить чимало помилок на світовій арені, і дії в Україні – одна з них, йдеться у статті на сайті European Council on Foreign Relations.

Видання The Economist пише про можливість коміка Володимира Зеленського стати наступним президентом України. Він позиціонує себе як свіже обличчя на тлі втоми від старих політичних еліт.

Українці розчаровані своїми пост-революційними лідерами. Три чверті вважають, що держава рухається в неправильному напрямку, попри ближчі зв’язки з Європою. Все тому, що основну обіцянку революції не виконали, – а саме викоренення корупційної політичної системи, підконтрольної олігархам, йдеться у статті.

І ніде вплив олігархів не є більш очевидним, ніж у передвиборчій кампанії. Успіх на виборах вимагає впливу на телебачення, та основні канали все ще належать олігархам, зауважують автори.

Зеленського пов’язують з олігархом Ігорем Коломойським – власником телеканалу, на якому показують шоу коміка. Обидва відкидають ці закиди. Але деякі реформатори та виборці бачать в Зеленцькому хоча й не ідеальний, але все таки шанс на зміну, мовиться у матеріалі.

Що саме Зеленський робитиме, якщо прийде до влади, залишається загадкою, кажуть автори. За словами коміка, він хоче змінити те, що люди не довіряють політикам. Щоправда, комік не надав деталей того, як саме він збирається це зробити.

Західні дипломати вважають, що Зеленський «страшенно непідготовлений. Багато хто стурбований тим, що російський президент Володимир Путін проковтне його, як один з шоколадних батончиків Порошенка», – мовиться у статті.

Але спостерігачів більше турбує не те, хто переможе, а чи будуть ці вибори розглядатись як легітимні. Багато хто боїться впливу російської дезінформації та кібер-нападів. Проте більша загроза може виникнути від самих кандидатів. Наприклад, Тимошенко і Порошенко зіштовхнулись зі звинуваченнями у підкупі виборців.

І якщо українці прокинуться першого квітня, не довіряючи результатам першого туру, це не буде смішно у державі з приватними арміями, обізленим населенням та великою кількістю зброї, вважають автори.

Видання EuObserver, тим часом, публікує матеріал про те, що Заходу необхідно серйозно поставитися до загрози, яку становить Росія.

Від лютого 2014 року Росія продовжує вести неоголошену і неспровоковану війну проти свого мирного сусіда – України. І незаконний «референдум» у Криму був лише одним з численних трюків.

Україна намагається донести до світу правду щодо війни Росії вже багато років, але її не слухають. Москва, тим часом, забруднює західний інформаційний простір «експертними думками», що впливає на ухвалення рішень. А відповідь світу на агресію Росії автори називають здебільшого «неадекватною».

«До сьогоднішнього дня офіційно так і не визнали, що Крим і Донбас є частиною сконцентрованої, багатовекторної російської війни з єдиною метою – знищити українську державність і підпорядкувати український народ диктату Москви», – зауважують автори.

Росія, тим часом, інвестувала чимало зусиль у продовження відкидання своєї ролі агресора. Щоб досягти миру в Україні перш за все необхідно визнати правду про міждержавну війну, розпочату Москвою, йдеться у матеріалі.

«Офіційна позиція ЄС не дозволяє її визнати, замість цього вони відрізняють «окупацію і анексію Криму» від «дій, які дестабілізують ситуацію на сході України», – кажуть автори. Хоча Україна протягом років надала цілу купу доказів прямої російської агресії.

Тим часом Путін чекає, поки до влади в різних країнах ЄС приходитимуть більш дружні до Кремля лідери, що лише підвищить безкарність російських дій. І агресію Москви такі держави як Німеччина продовжують підтримккою шкідливих проектів, – наприклад, «Північного потоку-2».

ЄС також не відреагували належним чином на агресію Росії проти України у Керченській протоці, вважають автори. Санкції застосували лише відносно восьми росіян, прямо пов’язаних з нападом на українські кораблі.

«Статус кво» у підході до вирішення проблеми агресії Росії не працює. І Європа не може собі дозволити пасивно спостерігати за цим.

«Історія міжнародних конфліктів у 20-му столітті повинна була навчити нас, що якщо ми хочемо, щоб світ процвітав, глобальна безпека повинна мати пріоритет над обмеженими національними або комерційними інтересами. Допомагаючи підтримувати міжнародне право в Україні, ЄС сприятиме власному миру і процвітанню, а не дозволятиме деструктивний сценарій Путіна», – підсумовують автори.

Аналітичний центр European Council on Foreign Relations публікує на своєму сайті відповідь на питання чому Росія робить помилки на світовій арені.

Останнім часом дедалі більше говорять про «повернення Росії», її втручання в політику західних країн та військові операції. З’являються історії про посилення впливу Москви у світі. Але насправді не все так просто.

«Візьмемо пострадянський простір та Україну. Росія отримала Крим та контроль над частинами Донбасу. Але, всупереч цілям російської зовнішньої політики в Україні в період з 1991 по 2014 рік, контроль над Кримом і Донбасом є серйозною геополітичною невдачею. Метою Росії завжди був певний рівень контролю над всією Україною, а не деякими частинами Донбасу. Це була не просто зовнішньополітична мета – це була основна мета зовнішньої політики Росії»,– зазначає автор.

І невдача з Україною – одна серед багатьох інших – лише поглиблюється, гвориться в статті.

Є відчуття, що Росія має два міністерства закордонних справ: одне відповідає за відносини з Північною Америкою, Європою та більшістю пострадянських держав, а друге – за всі інші. І вони страшенно відрізняються у виконанні своєї роботи. «Міністерством для інших», здається, керують спеціалісти в певних областях – синологи, арабісти, в'єтнамиісти та інші «регіоналісти». Вони використовують повільний, ретельний і часто поважний підхід.

Але також існує і «міністерство для США, Європи та більшості пострадянських країн», зазначає автор. Тут дипломатія є емоційною, при чому з неправильним типом емоцій. «Її дипломатичний стиль і тон в основному абразивний, зарозумілий і збентежений», – мовиться у статті.

Тож насправді, російська влада не стільки розширилася, скільки змінилася.

На світовому ринку геополітики, вважає автор, «Росія веде себе як компанія, яка витісняється з традиційних ринків і відчайдушно намагається знайти нові місця, щоб запропонувати свої послуги та продукти. Але, загалом, цей «оборот» впливу компанії не змінився. Вона просто перейшла на менш прибуткові, більш конкурентоспроможні та жорсткіші ринки».

  • Зображення 16x9

    ​Тетяна Савчук

    Приєдналася до Української редакції Радіо Свобода у 2017 році. Здобула ступінь магістра з міжнародних відносин та дипломатії в Англо-американському університеті у Празі. Продюсерка соціальних мереж. 

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG