Доступність посилання

ТОП новини
21 Травень 2019, Київ 16:04

Розпуск Верховної Ради може призвести до безладу в Україні (огляд преси)


Будівля парламенту України

Основною рисою сучасної української політики стає хронічна невизначеність. Дискусія щодо дати інавгурації звелася до двох дат. Зеленський наполягає на 19 травня. Його опоненти – на 28 травня, 1 червня, а може й 3 червня. Тут все складно, але в рамках закону. Адже, як нагадує газета «День», дата приведення новообраного президента до присяги має безпосередній стосунок до його здатності або нездатності розпустити парламент. Частково акцент змістився на обговорення історичного значення дат. Адже 19 травня – це День пам'яті жертв репресій. І для багатьох урочистості цього дня були б наругою над загиблими. Автор публікації Лариса Волошина вважає, що головне для молодої команди Зе – не допустити ухвалення небажаних для Зеленського законів. А це – закони про президента, опозицію, тимчасові слідчі комісії, закон про імпічмент та зміни у виборчий кодекс, які б дозволили обирати парламентарів за відкритими списками. Не факт, що нинішній парламент буде спроможним ухвалити їх. Але, будучи розігнаним, він точно не матиме такого шансу. Автор запитує – невже новообраний президент не зацікавлений у зміні системи? Так може він хоча б пояснить, чому та система, на боротьбу з якою він закликав народ, є настільки привабливою, необхідною та цінною, що задля її порятунку потрібно влаштувати в країні безвладдя? До того ж українці досі не знають, яким курсом Зеленський хоче вести країну. Не мають змоги обговорити тих голів адміністрацій, керівника СБУ, генпрокурора, голову АП, міністра оборони та секретаря РНБО, яких призначає президент і частину з яких мала б узгоджувати Верховна Рада. Поки ж всі бачать чергове шоу навколо її розпуску, сенсу якого ніхто так і не пояснює. У карнавальному вирі забулося, що мова іде про існування України, про стабільність влади та керованість у разі несподіванок, які може влаштувати країна-агресор. Заголовок публікації – «Диктатура порожнечі».

Офіційна Москва, розпочинаючи свої стосунки з новообраним українським президентом Володимиром Зеленським, намагається йти традиційним шляхом: зробити пропозицію у газовій сфері. Від якої той, як видається Кремлю, просто не міг би відмовитися. Газета «Україна молода» згадує, що упродовж усіх років експерти підозрювали у двосторонніх газових угодах між Україною та Росією наявнiсть корупційної складової: схеми виходили непрозорими, умови були неринковими і часто доволі шкідливими для України. Особливо на цьому тлі виділяється газова угода 2009 року, ухвалена за ініціативою тодішнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, що містила низку невигідних для України умов і яку ледь вдалося скасувати через суд. Ще одна проблема прямих газових угод iз Росією – політична складова. Адже суто господарська дія, за ініціативи східного сусіда, постійно доповнюється політичними вимогами. На кшталт, як це було під час підписання Харківських угод, – із продовженням базування в Криму російських військ. Що зрештою і призвело до окупації півострова. Зараз Кремль пробує розіграти стару карту. Докладніше з політичними апетитами Москви видання знайомить в статті «Пропозиція номер один».

Київ – колиска кібернетики континентальної Європи, стверджує газета «Голос України». Видання нагадує, що найважливіші досягнення науково-технічного прогресу Радянського Союзу після Другої світової війни в галузі кібернетики безпосередньо пов'язані з українськими вченими і Київським державним університетом імені Тараса Шевченка. Саме з Києвом пов’язано створення першої в континентальній Європі електронно-обчислювальної машини, заснування Обчислюваного центру АН УРСР та Інституту кібернетики.

Утім, як наголошує «Голос України» в іншій публікації, науковці переживають нині далеко не найкращі часи. Днями вони вкотре нагадали про потреби науки, наголосивши, що від держави зараз залежить – експортуватиме Україна в найближчі роки ракетні двигуни чи соняшникове насіння, і чим пишатиметься в недалекому майбутньому – місячною космічною станцією чи найбільшим вареником на світі.

В Україні загинули десятки тисяч вояків вермахту. Є серед них і безіменні. Але безіменних червоноармійців набагато більше, ніж німецьких. Адже у німців були спеціальні жетони, які дозволяли ідентифікувати загиблих і вести їхній облік. Радянські ж воїни так звані «смертники» не носили їх з собою. Чому і як ідентифікують загиблих в місцях бойових дій Другої світової війни, розповідає «Голос України» в публікації «Про що розповіли «смертники».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG