Доступність посилання

ТОП новини
22 Жовтень 2019, Київ 12:52

Не можу сидіти осторонь, коли гинуть хлопці – «кіборг» Віталій Любенко


Оборонець Донецького аеропорту Віталій Любенко. Фото із особистого архіву

Радіо Свобода продовжує цикл «Кіборги. Продовження» історією Віталія Любенка – офіцера 80-ї десантно-штурмової бригади із позивним «Веселий. 6 січня 2015 року підрозділ під його командуванням заступив на оборону Донецького аеропорту. Це був час запеклих боїв і сильних морозів. На десятий день ротації (16 січня) Любенко отримав важке поранення і його евакуювали. Поранення дається взнаки досі, але «Веселий» відновився і продовжує служити в українському війську. Також він створює комп’ютерну 3D-модель оборони ДАПу. Хоче, щоб більше людей змогли оцінити винятковість того, через що пройшли «кіборги» у ті пекельні дні 2014-2015 років.

​«Оце сюрприз! Здоров, мужики! Здоров, старенькі! Немов назад у підрозділ попав. Я так тихенько тут приліг – підлікуватися, щоб ніхто не знав. А ви... Приємно бачити!» – Віталій Любенко не стримував емоцій, коли несподівано у палату Львівського військового шпиталю зайшли його побратими. З ними він захищав Донецький аеропорт. Серед них були і ті бійці, які після підриву перекриття терміналу, потрапили у полон до бойовиків угруповання «ДНР».

«Якби не мої хворі нирки, то ми б там, в аеропорту, були першими на обороні…», ці слова вкотре офіцер повторював своїм друзям.

Найважчий бій і найдовший був, починаючи з 15 січня
Віталій Любенко

​– Ми приїхали 6 січня, вдень, у Донецький аеропорт. Розвантажувалися між двома рукавами. Це була точка евакуації, всі сюди під’їжджали. Звідси транспортували і «двохсотих», і «трьохсотих», і живих, і мертвих... Нас було у той день 50 осіб.

Частина людей пішла на вишку (диспетчерська вежа ДАПу - ред.), а інші – на новий термінал.

Тоді вже не було старого терміналу.

Найважчий бій і найдовший був, починаючи з 15 січня, цілу добу, переходячи у 17 січня. Все було в завалах. «Сєпари» так зробили, щоб зменшити нам оглядовість.

У цей найважчий бій працювала «сєпарська» піхота і артилерія.

Саме тоді намагалися нас труїти газом, але нічого не вийшло, оскільки все було розвалене і повітря гуляло поверхами. Однак, коли хтось таки «хапнув» газу, то на це було дуже тяжко. Очі сльозилися, дихання забивалося... Передати цей стан дуже складно.

Захистом для нас слугували мінімальні укріплення, здебільшого мішки з піском. Потім почали знаходити різний мотлох із розвалених приміщень. Що траплялося під руки, з того і робили захист. Навіть, столами.

Нас штурмував спецназ морської піхоти Збройних сил Росії
Віталій Любенко

Якби не ті постійні підриви, то термінал стояв би ще довго, адже боєприпаси були.

Однак зверху і знизу нас затиснули. А ми, хоч і вміли стріляти, тактично працювати, але не було фахово підготовлених людей для проведення зачистки у приміщенні.

У цій справі є свої нюанси. Це треба знати і вміти. Не кожен може виконати. Окрім того, у нас не було схеми самого приміщення, ми не знали, що і де розташовано. Все, що я міг зробити, щоб дізнатися – зорієнтуватися на місці, то все вибігав і перевіряв особисто.

Нас штурмував спецназ морської піхоти збройних сил Росії. Ми спробували їх затримати на майданчику між двома поверхами, але там людей нормально не розмістиш, а у них була вигідніше позиція – зверху.

Кожен вхід у підвал був перекритий «сєпарами». Вони досить добре знали приміщення, їх консультували люди, які колись займалися будівництвом аеропорту, а ми були, як сліпі кошенята, не знали, що під нами. Я знав прилеглу територію і міг лише приблизно орієнтуватися й здогадуватися, коли проводив розвідку між поверхами.

Захисник Донецького аеропорту Віталій Любенко
Захисник Донецького аеропорту Віталій Любенко

Особистий приклад командира мотивував

Віталій Любенко отримав позивний «Веселий», очевидно, за свою веселу натуру. Каже, що гумор допомагає триматися і не падати духом. Найстрашніше – бачити загиблих і поранених побратимів. Не раз капітан Любенко і сам прощався із життям. Однак розумів, що його особистий приклад зможе втримати моральний дух бійців.

Мене просто вражали бійці своїм героїзмом
Віталій Любенко

– Сам біг вперед і бійці тягнулися за мною. Різні були ситуації. Було й таке, що всі вже були настільки виснажені, що не могли піднятися. Але я якось намагався пояснити, що головне не здаватися.

Хлопці й самі знали, що робити. Вони знали свою справу.

Але було й таке, що боєць вже був виснажений до краю – і фізично, і морально. Були бійці виснажені, як морально, так і фізично, а когось просто «накрило», бо побачив пораненого.

Людині дуже складно пережити такі моменти, адже не щодня бачиш смерть чи кров. Були ситуації, що бійця потрібно було замінити, а у когось і зброю забрати на певний час. Такі речі є у кожній армії світу. Однак, найголовніше, загалом, мене бійці просто вражали своїм героїзмом».

Всю ліву сторону тіла посікло дрібними осколками, зачепило праву руку, три нерви одразу
Віталій Любенко

Ми зайняли місця для оборони, і хлопці не могли зрозуміти, звідки «сєпари» починають атакувати.

Спочатку вибіг я, але мені було погано видно місцевість. Стояла машина ВАЗ між двома рукавами, я перебіг за нею і роздивився, що «сєпари» відходять.

Аж коли вони другий раз підійшли – я відкрив вогонь, присівши за тією машиною. Тут же ж не забарилась відповідь у мій бік. Тільки я присідав, як чув поруч вибух. Отримав контузію, усвідомив, що треба втікати, бо залишуся тут назавжди.

Автомат у руки – і добряче рвонув до своїх, у термінал. Там мені вже Ігор Зінич (на псевдо «Псих»), надав першу допомогу. Він – Герой України посмертно.

Лежав я серед інших поранених хлопців. Усю ліву сторону тіла посікло дрібними осколками, зачепило праву руку, три нерви одразу.

Пам’ятаю, як хлопці мене виносили. Везли машиною нас – один на одному. У Водяному вивантажили, і я вже в лікарні прокинувся.

Зараз уже все добре, стріляти можу, відновлюється ще один нерв.

Вже можу працювати рукою, бо три місяці не міг, але потім заставляв себе щодня і тренував руку.

Про те, що оборона Донецького аеропорту закінчилась, що його побратими потрапили у полон, Віталій Любенко дізнався у шпиталі – у Дніпрі. Пережив сильний стрес і біль не втамовувався довго.​

Я донині аналізую ці події і картаю себе
Віталій Любенко

– Я сильно переживав...Уявляв, як їм там, і дуже сердився на себе.

Я донині аналізую ці події і картаю себе за те, що все таки, можливо, треба було вивести хлопців хоч кудись, щоб не залишалися вони на тому маленькому клаптику. Але скрізь все прострілювалося, ми були майже в повному оточенні. Якби трішки туман на вулиці, то можна було б вийти…

Під час захисту Донецького летовища з підрозділу Віталія Любенка загинули 8 «кіборгів», 35 були поранені, а 5 потрапили у полон до бойовиків угруповання «ДНР».

Віталій Любенко
Віталій Любенко

Віталій Любенко до 2007 року служив у Збройних силах України. Але звільнився з війська через те, що відбувалося розформування. Каже, що армію тоді руйнували і він не бачив сенсу продовжувати службу.

У грудні 2013-го – лютому 2014-го Віталій був на Майдані у Києві.

Коли у Крим зайшли «зелені чоловічки», а потім почалися заворушення у Донецьку, Любенко вже розумів, що відбувається захоплення України. Тому повернувся в армію.

Після оборони Донецького аеропорту і лікування, у 2016 році капітан Віталій Любенко знову опинився на передовій.

Я – офіцер. І це моя професія – захищати батьківщину
Віталій Любенко

«Лиш приїхав із Майдану у Львів, мені принесли повістку з військкомату. Хоча я зранку планував сам їхати в військкомат. Адже я – офіцер. І це моя професія – захищати батьківщину. Тоді і вирішив повернутися в армію.

Просився одразу у 80-у десантно-штурмову бригаду, але не було набору.

На фронті я був у листопаді 2014 року. До того часу формувався 3-й батальйон 70-ї бригади.

Зустрів своїх побратимів, більшість з них – добровольці, люди різних професій і статків

«Воля» – найкращий реабілітолог

Віталій Любенко
Віталій Любенко

Спогади про Донецький аеропорт не відпускають офіцера.

Віталій Любенко самостійно працює над комп’ютерною 3D-моделлю будівлі летовища.

Хоче відтворити хронологію подій, учасником яких був. «Кіборг» сподівається, що люди зможуть за допомогою анімації не просто побачити, що відбувалося, а й уявити, в яких умовах воювали українські бійці.

«Сам вчився працювати в комп’ютерній програмі, але потребую професійної допомоги фахівців. Постійно комусь розповідаєш про ті всі події, а уявити це ніхто не може, як то все відбувалось. Думають, що ми займали два поверхи, а насправді так не було».

Родина – дружина і два сини, є найбільшою опорою для українського військовослужбовця. А ще сім’я має улюбленку «Волю». Цуценя Віталій купив після оборони Донецького аеропорту, коли після шпиталів повернувся додому.

«Воля» із господарем поїхала у підрозділ, одразу на передову.

«Воля» допомагала хлопцям, які чергували на постах
Віталій Любенко

– Вона вдома день була, а виросла на полігоні і в зоні АТО.

У мене, окрім того, що була відповідальність за бійців, то ще ніби одна дитина з’явилась, мав ще за собаку відповідальність. Вона дуже підтримувала – побавився з нею – і вже відходиш від військового повсякдення, веселішає на душі.

А ще «Воля» допомагала хлопцям, які чергували на постах: голосом подавала звуковий сигнал про небезпеку.

Був випадок, що навіть розтяжку зняла, випадково, а, можливо, когось і врятувала. Тоді один осколок впіймала і втратила на 3 тижні слух.

За оборону Донецького аеропорту Віталій Любенко нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеню. Ця нагорода, з-поміж інших численних – за бойові заслуги, тому найбільше пам’ятна і дорога. Бо дуже багато пережито і переосмислено.

Капітан Любенко замислюється над тим, чи продовжувати службу в українському війську. Але і сам собі відповідає: «Хочеться, щоб у країні настав мир, і тоді вже спокійно, не оглядаючись, можна жити. Не можу сидіти осторонь, коли гинуть хлопці. Не можу... Наразі продовжую службу. А ще як мотивація: діти підростуть і спитають: «Тату, чим ти займався, коли йшла війна чи був Майдан. Чим ти займався?».

Дивіться ще відео циклу «Кіборги. Продовження»:

Читайте ще:

«Це було пекло». Володимир Небір про те, як вижив сам і рятував інших у Донецькому аеропорту​

«Я бачив, що робив «Моторола» – «кіборг» Юрій Сова

«Ми бачили у бінокль розп’яті тіла наших хлопців» – «кіборг Дім-Дім»​

  • 16x9 Image

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG