Доступність посилання

ТОП новини
21 Липень 2019, Київ 10:06

«ДахаБраха» про музику, новий альбом та війну з Росією


Виступ «ДахаБраха» (архівне фото)

У рамках європейського турне український гурт «ДахаБраха» побував у Празі і дав єдиний концерт у вщент заповненому празькому клубі Akropolis. Менеджер клубу Петра Людвікова сказала, що картина європейської альтернативної музики, яку вона намагається представити у клубі, була б неповною без «ДахиБрахи». За її словами, з творчістю українських музикантів чеські слухачі знайомі з музичного радіо, з інтернету, попри те, що «ДахаБраха» буває у Чехії нечасто. Тому чекали приїзду української групи з нетерпінням, квитки були розкуплені, люди з’їжджалися з різних міст Чехії. Публіка, яка складалася переважно з чехів та іноземців, котрі живуть у Празі, зустріла артистів дуже тепло і не хотіла відпускати після виступу. А перед концертом ми зустрілися зі «спікером» гурту Марком Галаневичем, щоб поговорити про музику і про політику.

– Як сприймають музику «ДахиБрахи» люди, які вважають її рідною для себе, і люди, які завдяки вам про Україну, може, перший раз і почули?

– Нам здається, що українці сприймають її навіть на підсвідомому рівні, для них, як і для нас, це – найрідніше. Я б сказав, що і українцям мова наших пісень не завжди зрозуміла, бо в наших піснях багато діалектизмів, архаїзмів, і етнічна манера співу не сприяє тому, щоб було зрозуміле кожне слово.

За кордоном люди не розуміють жодного слова, хоча їм цікаво, про що йдеться у наших піснях. Але на рівні емоцій вони її сприймають дуже добре, бо музика є універсальною мовою.

– Серед ваших слухачів є і фахівці, які говорять, що, попри певну стилізацію, завжди відчутно, коли проступає «клітинна сутність» культури, потужна традиція навіть у формуванні голосу, те, що походить лише з певної країни, культури, місця, мови. Вашу творчість відносять до жанру Wolrd music, здається західна публіка цінує якраз цей унікальний голос України, який вам вдається донести?

– Безумовно. Дівчата (Ірина Коваленко, Олена Цибульська, Ніна Гаренецька – учасниці гурту «ДахаБраха» – ред.) оволоділи цими знаннями з дитинства – вони співали у дитячих колективах, досліджували, записували по різних регіонах.

Ми вже до неї звикли, бо вона наша, а людей, які чують вперше цю манеру співу, дуже вражає наш поліфонічний спів, «білий голос», яким співають в Україні. Люди починають шукати зв’язки, говорять про те, що їм це нагадує болгарський чи польський спів, а потім усвідомлюють, що це ні те, і ні те, що це щось нове для них і унікальне. І що ми черпаємо з першоджерела. І для багатьох це – момент першої зустрічі, першого пізнання нашої країни і культури.

– Одна з ваших останніх композицій, «Пливе човен», з саундтреку до фільму Романа Бондарчука «Вулкан» мала великий розголос, майже 225 тисяч переглядів на Youtube, люди казали, що ця пісня про війну їх глибоко вразила. Як війна увійшла у вашу творчість? Як вплинула на неї?

Війна з потужним ворогом не може на нас не впливати

– Ця війна з великим і потужним ворогом не може на нас не впливати, не впливати на те, що ми робимо, про що думаємо, про те, що співаємо. Пісня «Човен» – про війну, про прощання з рідною людиною, хлопця з дівчиною, про прощання з кимось і чимось дорогим, про смерть. В українському фольклорі пісень про війну дуже багато.

У нас є ще один проект, де ми маємо написати реквієм за нашими бійцями. Я навіть не знаю, чи варто зараз про це говорити, бо це ще на рівні задуму, наміру. Один благодійний фонд, який допомагає нашим військовим, замовили нам таку композицію.

Ми говоримо про війну на наших концертах, просимо людей по всьому світу, щоб вони нам допомогли зупинити Путіна

Але ця тема є дуже складна. Складати твір, базуючись на відчуттях, пов’язаних з війною, дуже непросто і ми дуже боїмося спекуляцій. Ми говоримо про війну на наших концертах, ми показуємо прапор, ми просимо людей по всьому світу, щоб вони нам допомогли зупинити Путіна, зупинити війну. Ми потребуємо цієї підтримки і солідарності. Але рефлексувати в творчості є дуже складно.

Коли ми записували альбом «Шлях», який ми присвятили тим людям, які борються за нашу свободу, то він нам дуже важко дався. Ми планували його зробити ще в часи Майдану, але коли відбувався Майдан, ми нічого не могли робити. Такі складні події для декого дають наснагу, а нам навпаки дуже складно. Для нас це аж надто болюче питання.

– Хоч як складно вам не було, але результат був вражаючим. Багато людей мені говорило, що в кліпі «Човен» вони відчули, як далекі предки до них промовляють, але дуже сучасною мовою.

– Так і є, бо це вже вийшов якийсь пост-постмодерн. Це – народна пісня, яку «модернізував» ще Микола Лисенко, він її обробив, з народної пісні зробив хоровою піснею. А ми про неї дізналися вже з його обробки. Тому це справді є декілька шарів культури, які ми мали переусвідомити, перепрацювати, щоб зробити ту композицію, яка в нас вийшла.

– Із 2013 року ви вже не їздили до Росії. Вас продовжують туди запрошувати?

– Ми перестали їздити з Майдану. Нам чи не кожен місяць приходять запрошення з різних фестивалів у Росії, різних подій, з різних міст.

– І що ви їм відповідаєте?

– У нас вже є заготовлена відповідь. Але ми побачили, що росіяни взагалі не усвідомлюють, що відбувається. Вони живуть на іншій планеті. Хтось пише, що «ми же братья, і давайте, виступайте, мы вас ждем».

А хтось каже: «Мы все понимаем и мы вместе хотим противостоять нашему режиму Путина». Але ми на ці всі штучки не ведемося. І нехай собі там «противостоять», але без нас. Це є наші особисті санкції щодо держави Росія і ми їх будемо чітко притримуватися. Нехай люди це усвідомлюють. Нехай зрозуміють, що не все так просто в їхньому житті, як їм про це розповідають.

– Для багатьох українських музикантів було важко відмовитися від російського ринку...

– Я розумію. І в нас там було багато концертів. Ми майже всю Росію об’їздили, нас там чекали і зараз продовжують чекати. У нас була прекрасна публіка, і в Москві, і в Петербурзі, багато міст. Але для нас уже не стояло питання заробітку. Це було принципове питання.

Комусь це складніше, вони продовжують туди їздити. В них немає такого виходу, як у нас на світовий ринок. Можливо, вони вважають, що для них це питання виживання, не знаю. Я нікого не засуджую, але і не підтримую.

– Ви вважаєте свою музику елітарною?

– Так вважати означало б, що ми надто високої думки про себе. Ми, звичайно, про себе високої думки, але не настільки. Наша музика незвична, непопсова, вона унікальна та оригінальна. Але вона доступна. Її слухають як високочолі професори, так і звичайні селяни, вони також можуть нею насолоджуватися. Ця музика не лише для естетів.

– Як вам вдалося досягти такого рівня? У вас такі імениті промоутери, як Боб Бойлен із NPR, Дарек Маццоне з KEXP, завдяки вам колумніст «Нью-Йорк Таймс» і нобелівський лауреат з економіки Пол Кругман згадав про своє єврейське українське коріння – завдяки знайомству з вашою музикою…

– Я щось такої історії не пригадую…

– Він двічі писав про вас у своїх колонках… у повному захваті. В одній навіть опублікував фото свого предка, який походив із українських теренів… Сказав, що відкрив вас для себе завдяки Бобу Бойлену і його Tiny Desk Concerts у 2015 році, і з того часу слухає і переслуховує…

– Це може бути. Ми, мабуть, з піаром погано працюємо.

– Ви своєї сили не знаєте…

Наша сила – це українська етнічна традиція

– Може й так, але інакше б захворіли зірковою хворобою. Ми любимо те, що ми робимо, але так, мабуть, всі можуть сказати. А наша сила – це українська етнічна традиція. Друге – це щаслива зустріч з Владом Троїцьким, театром «Дах», де він зумів нас якось спрямувати, показати різні шляхи розвитку експерименту з цим матеріалом, з етнічною музикою. Він навчив нас слухати, навчив цінувати тишу і навчив усвідомлювати себе і справив надзвичайне враження на нас.

– І ви справляєте враження на надзвичайно впливових людей у музиці. Я знаю, що ви плануєте спільну роботу з Kronos Quartet, який виступав разом з Мар’яною Садовською, грає музику Валентина Сильвестрова, Вікторії Польової. Як іде робота? Де, коли зможемо вас разом почути?

– Так, цей проект є, але він дещо забуксував, бо ми працюємо зараз над новим альбомом і не хочемо розсіюватися. Але це – люди дуже шановані в світі музики і ми їх дуже шануємо. Але ми запланували у вересні видати новий альбом і запланували собі час, коли ми його маємо зробити.

– Що буде у наступному альбомі?

– Концептуально ми ще не знаємо, ми робимо музику, яка зсередини нас виходить. Є нові композиції, але ми не впевнені, що всі вони підуть до альбому. Не знаємо, чи буде альбом витриманий в одному стилі, в одному жанрі, чи буде стилістичне різнобарв’я. Ще не настільки цей альбом готовий, десь, може, на 50%.

– У музичному світі у вашому жанрі ви є зірками першої величини, чи є якісь вершини, які ще залишилися непідкореними?

– Якось ми, мабуть, інакше живемо, і ми з дівчатами навіть цього не обговорювали ніколи. Нас недавно познайомили з молодою українською співачкою, яка «вистрілила» нещодавно, і ця молода особа була настільки налаштована на успіх, і ми якось усвідомили, що ми, мабуть, чи з іншого часу, чи з іншого тіста. Тому що в нас налаштування стоять якісь не шоубізнесові. Ми ніколи не будували нашу стратегію. Виникали якісь спільні проекти, хтось до нас звертався, ми відгукувалися. Якось так воно було.

Але бажання творчі є. Ми цінуємо дуже Джіма Джармуша, американського режисера і хотіли б попрацювали з ним, хотіли б, щоб він використав нашу музику для свого фільму. Він естет і працює в антиголівудському стилі, він дуже театральний за суттю, за атмосферою, і тому що ми родом з театру, то ми його дуже цінуємо. Ми так собі інколи висловлюємо свої мрії-бажання вголос, і десь колись вони здійснюються.

– У вас саундтреків зробили вже стільки, що не вистачає пальців порахувати…

– Так, беруть нашу музику. А ще років 7-10 цього майже не було. Нам завжди здавалося, що наша музика дуже кінематографічна. Але в Україні фільми особливо ніякі не знімали. І кожен фільм був подією. А зараз це вже схоже на…

– … початок якоїсь індустрії.

– Так, але дай Бог, щоб вона не загнулася з приходом нової влади.

– У вас погані очікування?

– Поки що немає ніяких підстав на щось хороше. Поки ми в тривозі. Але будемо сподіватися на диво, якщо не можна сподіватися на розум і мудрість українського народу (сміється, – ред).

Прощаючись з публікою вже на біс, Марко Галаневич заспівав свою знамениту Baby і закінчив побажаннями «любові вам, миру і зупинити Путіна». Публіка грянула оваціями. А піднявши прапор України, співак побачив, що такий самий у залі тримали прихильники.

Хочете знати більше про українське кіно? Підписуйтесь на наш канал у Telegram – t.me/ukrainske_kino​

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG