Доступність посилання

ТОП новини
25 Червень 2019, Київ 00:24

Ірена Карпа: «Вишиватник» і «ватник» – знаки протилежні, але основа в обох СРСР


Ірена Карпа, письменниця, співачка, телеведуча, мультиплікатор, дипломат

Ті, кого називають «вишиватниками», дорівнюють так званим «ватникам», констатувала письменниця Ірена Карпа. Так вона відповіла Радіо Свобода на запитання про її мультсеріал, який вийшов у перший рік розв’язаної Росією війни проти України. У мультсеріалі йшлося і про «путіністів», і про українських псевдопатріотів, які під пафосні промови «влаштовували своїх діточок золотеньких і кумів дорогеньких». Ці мультфільми досі є актуальними, наполягає Ірена Карпа. Також, як співробітниця посольства України у Парижі, вона проаналізувала – що спільного між президентами Володимиром Зеленським та Еманюелем Макроном? Чи можна порівнювати Майдан-2 в Україні та французький «Рух жовтих жилетів»? А почали розмову з нової книжки письменниці.

Олександр Лащенко: Нова книжка «Добрі новини з Аральського моря». ІХ Міжнародний книжковий форум «Книжковий Арсенал». Ви представили. І всіх запрошую читачів переконатися, що Ірена Карпа у посольстві України у Франції не втрачає саме письменницьку форму.

Парижу найбільше вдячна за нову книжку

– І, швидше, навіть набуває. Тому що у Києві, до того, як я переїхала у Париж, у мене був якийсь такий письменницький блок. І здавалося, що всі теми вичерпані, писати більше ні про що. А тут проста зміна місця допомогла якийсь новий подих і, власне, здійснити пошук історій. Я думаю, що за це я Парижу найбільше вдячна, за оцю книжку.

Хто така Ірена Карпа?
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:00:48 0:00

– Спойлери не тільки в кінематографі погано.

– Ще не спойлери.

– Ще ні?

– Ні!

– Історії чотирьох українок у Франції. Можна сказати, що це українська адаптація того ж самого популярного серіалу «Секс і місто»? Згодні?

– Ні, не згодна.

– Обґрунтуйте.

– Це просто тому, що є чотири жінки. Як маркетинговий хід – гаразд, добре. Всі почули. Це «Секс і місто» по-українськи. Хоча ні. Насправді це історія чотирьох жінок. Вони дуже різні. «Секс і місто» – там вони були одного віку, плюс-мінус одного достатку, соціальних статусів. А тут – цей величезний контраст. Тому що тут ми бачимо і жінку, якій за 30, і яка їздить на «Астон Мартіні», і якусь панк-андеграунду співачку, яка спить у кузові на стоянці й краде гроші в офіціантів із чайових. Тобто, вона дуже контрастна.

– Ірена Карпа – не політолог. Це факт. Але осторонь політичних подій в сенсі навіть участі – у другому Майдані дуже активно брали участь зокрема. Не як політолог, а як письменниця, як вам такий сюжет: президент України – Володимир Зеленський?

– Я поки що ще не можу коментувати. Тому що я ще два місяці буду держслужбовцем. А потім я прийду до вас і все це розкажу.

– У принципі, навіть не даючи поки оцінку політично? Він тільки починає, ще 100 днів немає нового президента. Але в принципі всі ці моменти: позасистемний політик, переміг...? До речі, паралель з Емманюелем Макроном?

Згодні? Хоча Макрон – не шоумен, він був міністром економіки при Олланді.

Вразило і потішило – наскільки вибори в Україні пройшли демократично. Це величезна перемога

– Я розумію, що це такий імідж, який хочуть дуже будувати. І я буду тільки рада, якщо він справдиться, звичайно ж. Але про ці вибори можу сказати, що вразило і потішило. Наскільки вони пройшли демократично! Тобто, за моєї пам’яті, це дало свіжий подих, те, наскільки все було прозоро і демократично. І це величезна перемога, як на мене.

Феноменальний випадок, як для нас, що новий президент – людина не з партійної кліки, не пузатий дядько

Я не можу сказати, що я суперполітичний активіст, я, швидше, соціальний активіст – мені завжди було не байдуже, що відбувається з суспільством, що відбувається з народом. Я й далі продовжуватиму захищати базові цінності. Для мене це свобода перш за все. І побачимо далі. Побачимо через рік чи побачимо зараз, як це все буде розгортатися. Це феноменальний випадок як для нас взагалі!

– Президент Зеленський?

– Так. Що це дійсно людина не з партійної кліки, не пузатий дядько.

– Макрон скільки переміг Марін Ле Пен у другому турі? Не 73%...

Люди, народжені в демократії, кажуть: нам треба «французький Путін». Чуваки, ви взагалі розумієте, що кажете?!

– Я не буду зараз стверджувати. Не пам’ятаю дійсно достеменно. Але настрої зараз і у Європі, і у світі мене непокоять. Нещодавно чули по радіо просто випадково думку 20-річних людей, які народилися в демократіях, яким все було дано безкоштовно, тобто вони не стояли на Майданах за те, щоб була свобода, кажуть: нам треба суворий лідер, такий собі типу «французький Путін». І ти такий: чуваки, ви взагалі розумієте, що кажете?! Вони не розуміють. Нам треба, типу, лідер, який нас всіх «построїть» і все буде... Нам не треба парламенту....

Тобто взагалі настільки зараз страхають всі ці настрої, починаючи від виборів Трампа, закінчуючи цими тенденціями. Те, що зараз відбувається у Франції з цими «жовтими жилетами» – це також вже доволі воно...

– Які ваші враження? Це ж ви бачите на власні очі.

– Воно втомило.

– Правда, зараз воно потроху сходить нанівець. Але все ж таки?

– Воно сходить нанівець. Це дуже цікаво. Тому що дійсно не всі «жовті жилети» є вандалами, які розбивають це все. Є такі. Є так звані «чорні батальйони», які спеціально. І ці «жовті жилети» намагаються від них відмежуватися.

– З другим Майданом коректне порівняння чи ні?

Українці стояли за свободу, а у Франції стоять за свій гаманець

– Ні-ні-ні!!! З Революцією гідності – у жодному разі! Це зовсім інше. Тут українці стояли за свободу, а там стоять за свій гаманець, що вони в принципі мають право робити. Кожна людина хоче добре їсти і годувати своїх дітей, водити їх на канікули.

Але от що мене вразило? Це дуже цікаво. Наприклад, рівень освіти у них доволі, дуже-дуже-дуже низький. Якщо почитати форуми, то вони пишуть гірше, ніж моя 8-річна дитина пише, яка взагалі українка і ходить там до школи. І це також багато про що свідчить насправді. Ясно, що там ці лівоналаштовані «бобо», серед яких я живу, звичайно, всі підтримують – це ж народ, їх треба підтримувати. Але дуже-дуже багато питань. Тому що це не порівняти у жодному разі з Україною, з тим, наскільки у нас машини переносили, щоб їх не спалили, не дай Боже, і скільки тут розбивається вітрин, все це крадеться. І заради...

– Але ж була і силова фаза другого Майдану, на відміну від Помаранчевої революції.

– Так. Була, звичайно. Але я говорю про сам початок. Бо тут вандалізм почався вже відразу. А в нас це вже було спровоковано іншою стороною конфлікту.

– Є така думка, що ультраліваки, ультраправі політики, весь цей «Інтернаціонал» червоно-коричневий, вибачте, передовсім у Франції (Франція – це з лідерів, мабуть, хоча й Німеччина потрошку наздоганяє, Британія «Брекзітом» допомогла), то Путіну просто перемога в руки йде. Про Україну не те, що забувають, а вона може бути віддана на поталу Путіну європейськими провідними державами, до речі, учасниками «мінського процесу», «нормандської четвірки» і так далі. Згодні?

Макрон дуже чітко наполягає на дотриманні Мінських домовленостей

– Як на мене, Макрон доволі чітко стоїть у своїй позиці. Він якраз дуже чітко наполягає на дотриманні Мінських домовленостей. І через це моя симпатія до нього не вщухає, не дивлячись на жодні...

– А істеблішмент французький?

– Просто я займаюся культурою і можу говорити про якісь стереотипи, які існують стосовно культури. Навіть люди, якісь родичі мого чоловіка, там дальні тітки, говорячи зі мною, що я працюю в українському посольстві, я – українська письменниця, і вони говорять: там приходив один із ваших «російських дипломатів». І ти такий: ну, ще можна сказати, що якийсь російський режисер (це в Каннах відбувалося), але у жодному разі не дипломат, це не представник держави!

Суперосвічені французи – дуже проукраїнські і антипутінські, вони усвідомлюють загрозу

Вони й досі, після цих всіх воєн, люди навіть освічені... Суперосвічені – вони дуже добре розбираються в політиці, вони всі дуже проукраїнські і антипутінські, вони усвідомлюють те, що відбувається, яка загроза.

– Це сам істеблішмент?

– Так, це сам істеблішмент.

– Ваша ще одна іпостась – мультиплікатор.

– О, це моя улюблена іпостась!

– Весна 2014 року. Ті самі (це ваші мультфільми, ви так їх назвали) «ватники» і «вишиватники». До речі, дасте нам дозвіл використовувати?

– Звичайно! Мені приємно.

– Якщо почати це все – ​«Ватнік обращонний», «Ватнік понаєхавший»...

Вас навіть у так званій «ЛНР» судити хотіли, за законами...

– «Военного времени».

– Саме. Ну, російський диверсант Гіркін, до речі, застосовував напряму, не віртуально, ці «​закони»​, коли захопив український Слов’янськ.

Відтоді минуло 5 років. Є така точка зору, що, мовляв, вживати термін «ватник» при всій необхідності відсічі російським агресорам, інформаційній російській війні не зовсім правильно. Згодні з цим?

– Ну, чому? Це стало вже якимось таким «ім’ям прозивним». «Ватник» – це людина, у якої вата в голові, яка споживає телевізійну пропаганду, не думаючи про це. Хоча, звичайно, у нас зараз такі кейси є, які не стосуються лише симпатії до Росії. В принципі багато у кого є загроза набрати собі «вати» в голову, якщо просто вірити навіть не так телевізійній пропаганді, як зараз це інтернет. І різні способи смм-зомбування, які зараз є.

Я не знаю. Я просто, напевне, якось випала з дискусії, чому некоректно називати «ватника» «ватником».

– Є різні думки. Але є й така думка.

Всі ці «Деду за победу», колорадські прапорці – це для мене «вата», «вата» і «ватою» поганяє

– Я думаю, що всі ці «Деду за победу», типу колорадські прапорці і так далі – все...

– Це окрема тема. Це взагалі.

– ...це для мене «вата», «вата» і «ватою» поганяє.

До речі, ви тут пояснюєте: «Розберемося з типологією «ватників». Це унікальні творіння, які мешкають у Росії, в Україні, вони люблять «КримНаш», Путіна, практикують прості «людські радості» у вигляді горілки і мордо биття і тому подібні «прелести жизни». Ви і зараз так вважаєте –​ через 5 років після виходу цього мультфільму?

– Так. В принципі базові цінності «ватника» не міняються. І,Боже, що саме страшне, це, можливо, такий of tok , але я летіла в літаку сюди поряд з двома дівчатами, яким десь по 23 роки. І одна з них взагалі солдат в Америці, яка там живе вже 8 років. І вона каже якісь дві фрази, які не поєднуються між собою. Одне вона каже: «Мені все рівно – Україна, Росія, Білорусь, Казахстан». Це типу все одне і те ж. Як це може бути в голові у 23-річної людини, яка вже народилася після розвалу СРСР?! А потім вона каже: «Я так сумую за цими краями, але потім заходжу у літак, бачу все це «бидло»...»

Я сиджу і просто! І при тому вона така не традиційних цінностей. Вона ще коротко пострижена і летить сюди робити своїй дівчині пропозицію, щоб одружитися і поїхати туди з нею. Тобто це якийсь парадокс на парадоксі! Але найгірше це було те, що от для неї (23-річної чи 22-річної!) це все «одне і те ж». Як це називати? Тобто це теж часткова «ватність», напевне.

– Дійсно, цікаві мультфільми –​ переглядів понад 600 тисяч у «You tube». І досі активно дискутують. Ті ж люди, яких називають «ватники», їхні опоненти...

– От «ватники» були найвдячніші глядачі, звичайно.

– Якщо у вас була мета їх потролити, вам це успішно вдалося. Але ж є свіжі опитування. В Україні вже шостий рік війни, розв’язаної Росією. 55% респондентів (більше половини!) – можна, мовляв, напряму спілкуватися, вести переговори з «лідерами», якщо їх взагалі «лідерами» називати, так званих «ЛДНР».

– Боже...

– Здобули? Це соцгрупа «Рейтинг» досліджувала.

– Це якось лякає насправді. В принципі не можна вести переговори з терористами. Це вже таке правило, яке можна з кожного фільму, вибачте, було вивчити.

Але я переконана, що сучасні війни треба все-таки розв’язувати за дипломатичними столами. Я думаю, що для цього і були такі речі винайдені, як «нормандський формат».

Я розумію, чому люди так різко міняють думку. Тому що дійсно всі втомлені за 6 років війни. Кожен втратив чи друга, чи брата, чи родича. Дуже боляче було дивитися на парад, коли вийшли матері з портретами своїх дітей...

– Так. Ви постили у себе у «Фейсбук» зокрема...

– Це просто! У мене й зараз мурашки по шкірі. Це дуже важко навіть усвідомити. Тому якщо люди, в яких зараз є діти, наприклад, і які вимагають у будь-якому випадку закінчення конфлікту, так хто я така, щоб засуджувати їхній вибір насправді.

Ми можемо сидіти в себе десь з серії в комфортних місцях і робити якісь теоретичні судження, але ми не знаємо, що відбувається за закритими дверима тих, у кого дійсно є родичі, є друзі, що відбувається в серцях людей, які залишили все там і стали тут вимушеними переселенцями, і себе тут не знайшли. Тому що, на щастя, є дуже багато людей, які себе знайшли. І ми відкрили для себе дуже багато і крутих журналістів, і правозахисників, і митців, і літераторів, як, наприклад, Рафєєко, який до того нам був невідомий і писав російською. А такий крутий автор! Це величезний здобуток. Тобто є і плюси в такій сумній ситуації, у такому явищі.

– А ви за винесення на всеукраїнський якщо референдум, то плебісцит питання умов встановлення миру на Донбасі?

– Мені це трохи дивно, скажемо так, поки що. Робити референдум про таку річ? Я не можу це зараз якось коментувати чіткіше. Це поки що дивно.

– «Головреду» Ви заявляли кілька років тому: «Я візьму зброю до рук, якщо, не дай Боже, вороги наблизяться до Києва». Зберігаєте таку думку?

– Так, звичайно. Я думаю, що будь-яка людина буде захищати своє місто і свою родину. Кожен це робить, звичайно ж, у різний спосіб.

Знову ж таки це якесь таке «умнічання» і теоретизування. Тобто я не жила у Донецьку, я не жила в тих містах, які окупували, які зруйнували. Я знаю це лише зі свідчень очевидців. І це дуже болісні свідчення. Знаю з книжок, як у Рафєєнка. Ніхто з нас не знає, як це, бо ніхто не був на місцях цих людей.

Відмова здавати свою квартиру людині з донецьким паспортом – це звірство

Що мені найбільше боляче в цій ситуації, то це те, коли є таке зверхнє чи дуже неприязне ставлення жителів великої України, скажемо так, до людей, які змушені були переїхати звідти. Ось ця відмова здавати свою квартиру, якщо у тебе паспорт донецький. Це звірство, як на мене. Тому що ці люди покинули ті території в бік України, а не в бік Росії, то це вже свідчить про них, що вони зробили свій вибір. Ми повинні їх підтримувати, а не зачиняти перед ними двері.

– У вас ще було амплуа (ще одне з безлічі знову ж таки) телеведучої. 2012 року ви вели програму «Наші в Раші» на «Новому каналі».

– До речі, це зараз так цікаво про це думати, тому що вже тоді було видно, хто там «вата», хто не «вата».

– Так, митці українського походження в Росії...

– Так. Які стали росіянами. І які отримували насправді дуже...

– Серед них і знайомі ваші. Були, принаймні. Були ж знайомі серед таких митців?

– І зараз там, наприклад, є група «Ундервуд» – один з Херсона, а інший з Севастополя. Але вони ніколи не були «ватниками» і навіть написали пісню українською мовою після знайомства зі мною. З друзів – так, це, мабуть, єдині, хто там був. Інші – там були цікаві люди. Навіть ті, які начебто «девочки-припевочки», а в результаті інтерв’ю виявлялися доволі якимось глибокими людьми, які багато страждали, багато перенесли. Ну, і були всякі персонажі, типу Настя Стоцька, яка розказує: «Тут стояв Філіп Кіркоров!». Типу коли він вперше на мене подивився. Я таки: Боже! А тобі треба це інтерв’ю довести до кінця.

Я не знаю, до речі, що з ним з кожним сталося персонально. Я бачила, що цей співак з Machete був якраз на стадіоні, коли були дебати. І він за Зеленського ратував. Це теж мене дуже здивувало. Тобто він теж такий весь дзен і буддист. І тут раз – ти в політичній піар-кампанії береш участь.

– За Порошенка теж були митці. Це ж така обопільна справа.

– Так. Але ті були політично заангажовані. Якщо це KOZAK SYSTEM, то ми теж жартували: от, стадіон зібрали! Але ж цей – така «отрєшонность», типу все таке. Це просто так по іміджу. Бо ми ж якраз з цими людьми і спілкувалися.

– Я мав на увазі тих людей, з якими ви, можливо, були не просто знайомі, а друзі. І ось ці події 2014 року вашу дружбу перервали незворотно. Є такі люди, наприклад, в Росії?

– Ні. Мої друзі переїхали... От зараз в мене єдиний друг, з яким я дійсно спілкуюся досі. Це такий нащадок російських аристократів і правозахисник Гриша Охотін, якого багато хто в Україні знає.

– Це до нього ви зверталися тоді? Це було «Лист російському другові». Це він? В інтернеті, в YouTube, на Радіо Свобода зокрема.

– Так. Це він. Він живе в Берліні. У них була така «ОВД-Інфо». Вони збирали інформацію про всіх людей, які затримані після мітингів, за свої політичні погляди і допомагали за рахунок мережі правозахисників витягати цих людей із путінських казематів. Власне, і продовжують цим займатися. Просто дехто був змушений виїхати. І щоразу, коли вони повертаються додому навіть побачитися зі своїми рідними, це доволі ризиковано.

– Жовтень 2014 року YouTube-канал Радіо Свобода. Зараз продемонструємо фрагмент звернення Ірени Карпи не лише до російського друга Григорія, можна сказати, що це до всіх друзів росіян.

Процитую вас: «Рано чи пізно «тюрма народів» впаде».

– Я дуже хочу, щоб ми з вами дожили.

– 5 років минуло. Щось...

Жахлива тенденція, коли люди самі закликають диктаторів і тиранів ставати на чолі їхніх держав

– Я думаю, що це ще рано для такої репресивної машини, яка будувалася не одне десятиліття, а то й століття. 5 років – це дуже малий термін. І, дивлячись зараз на цю жахливу тенденцію, коли люди самі закликають диктаторів і тиранів ставати на чолі їхніх держав, то зараз, скажемо так, не той момент, коли це станеться. Хоча оці такі віддихи були. І Арабська весна, яка нас надихала, і наші ці події.

– Якщо повертатися саме до Росії, знову ж таки ось ця втома (ви визнаєте), такі настрої, які фіксують в Україні соціологи, те, що війні кінця-краю, принаймні на сьогодні, не видно і так далі, певне розчарування відчувається (ви самі це бачите, коли спілкуєтеся з українцями), то, можливо, Путін виграє, зрештою? Можна так сказати чи ні?

– Я не хочу в це вірити. Можливо, я дуже сильно знаходжуся у своїй бульці комфортній, тобто моє середовище спілкування, мої соцмережі – вони всі такі дуже свідомі, критичні, інтелектуали, які з цим незгодні. Ні, Путін не виграє. Я в це не вірю до кінця. І буду там до останньої хвилини казати, що ні, й перемога буде за нами.

– Але у будь-якому разі –​ і не за тими ж так званими «вишиватниками»?

– О, ні!

– Я хочу процитувати інший ваш мульт: «Воювали за чистоту нації, але при цьому влаштовували своїх діточок «золотеньких», кумів «дорогеньких». Бо Майдани Майданами, а «інститут кумівства» ніхто не відміняв. Європа – то так, для довірливих лохів». Міняється ситуація в Україні за ці 5 років?

– Ні. На жаль, ні. Не міняється. Це так глибоко вкорінено, що це буде далі. Кажу вам це як людина, яка дуже чужа навіть з тієї системи МЗС, якої там немає.

– Так що ж тоді? Звідки ваш оптимізм?

– Я не знаю, звідки мій оптимізм. Чесно. Але я завжди така була. Інакше просто сісти і вмерти, напевне.

Вишивата» – всюдисуща. Це колишні комсомольці, які просто вдяглися у вишиванки

До речі, про цю ж саму «вишивату» – у цій книжці дуже багато є, тому що вона всюдисуща. Вона є у Франції та ж сама. Розумієте, у чому біда? Це колишні комсомольці, всі ці самі радянські ритуали, які просто вдяглися у вишиванки і ходять влаштовувати якесь покладання квітів, виходи на паради, ще якісь речі, які просто є імітаторською діяльністю і не ведуть до справжніх результатів, до того, що можна якось виміряти. Тобто ось ці «показуха» – це теж частина «вишивати», власне. Вся це, що в голові, ось ця «моральність» і «духовність», якими прикривається все: вся корупція, все кумівство, тобто ось це – жахливо!

«Вишиватник» дорівнює «ватнику» – це дві однакові сутності, просто з протилежними знаками

Я з цим ніколи не змирюся. Тому я тоді якраз і зробила цю серію мультику, щоб показати, що «вишиватник» дорівнює «ватнику». Це дві рівні сутності, просто з протилежними знаками. Хоча й не з такими вже протилежними, якщо ми до них придивляємося. Основа та ж сама.

– Але є й поступ, є й різні люди, не тільки такі, про яких ви зараз сказали?

– Звичайно!

ПОВНІСТЮ РОЗМОВА З ІРЕНОЮ КАРПОЮ – У ВІДЕОВАРІАНТІ ІНТЕРВ’Ю

  • 16x9 Image

    Олександр Лащенко

    На Радіо Свобода – з березня 2005 року. До того працював три роки на Громадському радіо. Народився 1969 року в Києві. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG