Він – перший чемпіон світу з дзюдо в історії незалежної України й один з тих спортсменів, від кого очікують перемоги на ІІ Європейських іграх. Справжній боєць на татамі – технічний, іноді жорсткий, і зовсім інша людина вдома – батько, який дозволяє маленьким дітям все, чого вони забажають! Він відверто каже про себе, що дуже складна людина, але при цьому з ним комфортно і цікаво спілкуватися. Ось такий різний Георгій Зантарая. Сьогодні він розпочинає свою боротьбу за золоту нагороду. Проте поспілкуватися нам вдалося зі спортсменом за тиждень до стартів. Про перспективи українських дзюдоїстів, любов до солодкого та виховання дітей титулований спортсмен розповів Радіо Свобода.
В залі дзюдо олімпійської бази в Конча-Заспі тільки й чутно, як когось «кидають» на татамі. Чоловіча збірна України проводить останні тренування напередодні вильоту до Мінська. Як не дивно, але при такій кількості спортсменів в одній залі мав би бути галас. Але ні! Дисципліна. Кожен знає, навіщо він тут – перемагати. Кожен з кидків відпрацьовується кілька разів. Серед десятків дзюдоїстів помічаємо і Георгія Зантараю – зосереджений, готовий атакувати суперника у будь-яку хвилину, але обережний – все ж таки тренування, травм нікому не потрібно. Для нього це вже не перші Європейські ігри, та й за спиною вже колосальний досвід на Олімпіадах.
– Які шанси збірної України з дзюдо на ІІ Європейських іграх?
– Я сподіваюся, що ми зможемо взяти максимальну кількість нагород. Але нікому не буде легко. Вважаю, що дзюдо –найконкурентніший вид єдиноборств, тут змагається велика кількість спортсменів, а крім того, цей вид ще й дуже непрогнозований.
– Порівняйте цьогорічну команду на Європейських іграх з 2015 роком – сильніша?
– У нас майже той склад і їде. З'явилося кілька молодих спортсменів. Але загалом всі зміцніли, команда стала сильнішою. І вірю, що ці ігри стануть більш медальними для нас.
– А особисто для вас в цьому складі хто – головна зірка збірної? Хто зможе вибороти «золото»?
– У всіх є шанс поборотися та показати свій найкращий результат та свій максимум. Але якщо брати об'єктивно, то тих, хто зможе виграти «золото», у нас не так вже й багато. Проте знову нагадую, дзюдо – це дуже непрогнозований вид спорту. Ти можеш виграти всі зустрічі взагалі за 25 секунд і стати переможцем. А можеш битися довгий час і програти на останніх секундах. Конкуренція дуже велика. За це і люблю дзюдо. Я сподіваюся, що наша команда зробить все, щоб вдалося вибороти велику кількість нагород.
– А хто буде головний суперник саме для вас?
– Я готовий просто вигравати, не замислюючись, проти кого виходжу на татамі. Мені це неважливо. Ти маєш побороти сам себе та показати високий рівень.
– Чи впливають Європейські ігри на здобуття ліцензії на Олімпіаду у Токіо – 2020?
– У нашому виді відбір на Олімпійські ігри розпочався ще рік тому, тому ми приблизно вже розуміємо, хто потрапляє до Токіо. Я не хвилююся, бо вже набрав якісь бали. Здається, я в першій п’ятірці в рейтингу. На цих Європейських іграх у нас буде по дві нагороди – за Ігри і чемпіонат Європи. Об'єднали два турніри. І очки, які ми отримуємо за Європейські ігри, вони не надто високі, тому принципово нічого в здобутті ліцензії не змінюється.
– Той факт, що об'єднали два турніри – континентальну першість та Ігри – це «плюс» чи «мінус» у тренувальному процесі?
– Ой, у нас взагалі цікаво у цьому році. Річ у тому, що зараз Європейські ігри, а вже за півтора місяця у нас відбудеться чемпіонат світу. І відверто, коли так близько два важливих старти – це важко. Бо тобі потрібно якось підійти в піковій формі і до Ігор, і до світової першості, а отже або ламається вся система підготовки, до якої ти звик, або буде помилка – і готовий ти будеш лише до одного старту. Це виклик. Але вважаю, що наш тренувальний штаб обрав вдалу тактику, мені така підготовка подобається. Проте правильна вона була чи ні, ми дізнаємося вже за результатами світової першості у вересні.
– Чи потрібно вам зганяти вагу?
– Так! 2 кілограми. Але це дуже мало і дуже легко.
– Дзюдоїстам потрібно дотримуватися якихось дієт?
– Мені – ні. Харчуюся як хочу. Хоча є, звичайно, спортсмени, хто рахує всі калорії та обмежує себе.
– Тобто можете дозволити собі щось солодке?
– Якби ви знали, як я зараз хочу солодкої води (сміється). Взагалі, це якийсь парадокс. Коли зганяєш вагу, то постійно думаєш про солодку воду, якийсь фастфуд – те, що тобі заборонено і що ти зазвичай у повсякденному житті не їси. І після того, як ти зважився і випив стакан води, то одразу перестаєш мріяти про таку їжу.
– І як «домовляєтеся» з організмом, щоб не зірватися в такі моменти?
– Завжди кажу, коли я завершу свою спортивну кар'єру, то буду істи все, що завгодно і скільки захочу. Насправді, у деяких спортсменів завершуються змагання вже після зважування. Тобто згонка ваги – це дуже важливий і важкий етап, але це взагалі нічого у порівнянні з тим, скільки часу та зусиль ти докладаєш і витрачаєш при підготовці до змагань. Тому я знаю, що цей етап потрібно пройти, а потім у день змагань поборотися на максимум.
– Ви себе якось мотивуєте напередодні стартів?
– Не слухаю спеціальну музику і не читаю якихось психологічних книжок. Я знаю, на що я здатен і яку боротьбу можу показати. Я впевнений в свої силах і я – реаліст. Реаліст, але завжди б'юся до кінця.
– Багато людей вас знають як титулованого дзюдоїста, а який ви батько? Суворий чи все дозволяєте?
– Дозволяю все, що вони хочуть. Тому що це діти і дитинство для того і є, щоб вони мріяли. Все, що зараз зможеш їм дати – це запам’ятається надовго. Звичайно, потрібно виховувати дітей так, щоб паралельно вони не сідали на шиї. Тому що настане все ж таки час, коли потрібно буде відмовляти. Але зараз все, що просять, все даю. Я їх дуже люблю. І коли ти обіймаєш своїх дітей, то розумієш, що немає нічого кращого за ці відчуття.
– Діти займаються спортом?
– Так. Давиду буде 7 років. І він займається дзюдо. Взагалі не хотів дітей віддавати в спорт, доки самі не вирішать, що хочуть займатися. Але Давид попросив ходити на дзюдо. Тож тепер тричі на тиждень у нього тренування, а ще вдома боремося. «Тату, тату, пішли боротися?», а я розумію, що сил немає, і не хочу я боротися, але ні. Йдемо балуватися та боротися.
– А у Давида не має такого, що «мій батько – відомий український спортсмен»…
– Ні! Ось я іншою дитиною був – більш нахабний. А він у нас інтелігентний та вихований хлопчина. Нещодавно виявилося, що моє фото є у букварі. Звичайно, що коли ми це побачили, то йому було це приємно. Але я вважаю, що у кожного свій шлях, тому він має пишатися своїми досягненнями та успіхами, а не батьківськими.
– Донька проявляє зацікавлення до спорту?
– Скоріше, їй подобається просто все розносити (сміється). Вона – справжній ураган. Єва ще маленька, тому про спорт казати зарано. Якщо вирішить займатися дзюдо, то буде дзюдо, спробує власні сили у художній гімнастиці, то підтримаю її.
– А якщо скаже: «Тату, хочу, щоб ти мене тренував»…
– Ось про це ще не думав. Взагалі питання про тренування дуже складне для мене. Я ще виступаю, як спортсмен, тому не готовий постійно когось тренувати. Але хочу, щоб були школи, де я зможу передавати свої знання та досвід дітям. Мені не дуже подобається щоденно тренувати дітей. Я відверто кажу, що ще ніколи не пробував, але я не впевнений, що мого терпіння вистачить. Я взагалі дуже складна людина. Тому щодня тренувати не готовий, а ось комусь допомагати – я за.
– Ви вже сказали, що складна людина. А які ще три свої риси характеру назвали б?
– Це вам треба в гості приїжджати та спілкуватися з дружиною і дітьми (сміється). Якщо мені щось не подобається, то я про це відкрито кажу. Крім того, я за справедливість. Вважаю, що все має бути за правилами, які прописані. Але, на жаль, не все так відбувається в житті, і іноді з цим важко боротися, але про це треба казати. Можливо, комусь стане соромно і він виправиться. Але мовчанням нічого не змінимо взагалі.
У «Живому блозі» Радіо Свобода розповідає про найцікавіші події й перемоги на ІІ Європейських іграх. Результати й останні новини можете прочитати у нашому спортивному каналі у телеграмі, а також на сайті Радіо Свобода.
