Доступність посилання

ТОП новини
17 Жовтень 2019, Київ 20:38

Андрій Голуб: «Зеленського варто оцінювати за малопомітними призначеннями» (огляд преси)


Журналіст Радіо Свобода Сергій Андрушко із проекту «Схеми: корупція в деталях» і президент України Володимир Зеленский (праворуч), який прибув на з’їзд партії «Слуга народу». Київ, 9 червня 2019 року

Час, коли Володимиру Зеленському вдавалося балансувати між відсутністю критики та відсутністю дій, стрімко минає, констатує «Український тиждень». Рейтинг «Слуги народу» сягнув піка. І він або втримається на ньому, або почне падіння найближчим часом. Тож для Зеленського знову головне не розчарувати нікого. В ідеалі йому слід узагалі нічого не робити, але це теж погано, якщо ти чинний президент. Залишається балансувати і не поспішати. Автор статті Андрій Голуб стверджує, що в питанні пошуку «порядних і патріотичних фахівців», які водночас є «новими обличчями», у Зеленського справи не йдуть. Поки що президентство стало соціальним ліфтом тільки для його колег з «Кварталу 95» і членів передвиборної команди. Крім друзів і старих політиків дописувач виокремлює ще одну когорту. Йдеться про тих, хто ніколи не потрапляє на екрани телевізорів, але має вагомий вплив. У цих призначеннях президент може особливо не зважати на громадську думку й дозволити собі майже будь-які рішення. І призначати кадри, скажімо, у Вищу раду правосуддя, які вірою і правдою служили режиму Януковича. Найближчим часом і аж до парламентських виборів Зеленського варто оцінювати саме за такими малопомітними призначеннями, наголошує автор статті «Протриматися ще місяць».

У журналістиці правила гри визначають не журналісти, їх задає власник. І все, що журналіст може зробити, – не брати участь в тій війні, в якій не хочеш вигравати. Автор статті в тижневику «Новое время» Павло Казарін нагадує, що річний бюджет середнього телеканалу менший від вартості танкового батальйону. А ефективність вкладень набагато вища. Тепер битви йдуть не стільки за реальність, скільки за її опис. Який сенс прасувати ландшафт гусеницями, якщо можна переорати його вірусом думок? Між реальністю і тим, як люди її уявляють, завжди є шпарина, констатує журналіст. Достатньо вбивати туди клинки, щоб в результаті отримати потрібний ефект. Який сенс ламати людей, якщо можна їх переконати? Україна дістанеться тому, хто нав'яже їй свій порядок денний, наголошує автор. Журналісти обирають собі редакції, орієнтуючись на ступінь токсичності роботодавця. Їхні записи в трудовій визначаються рівнем огиди. Кількість нулів у відомості – це доплата за совість. Чим їх більше, тим вище анестезія. Журналісти найманці. Їм не під силу створити власну армію. У них ніколи не з'явиться для цього вдосталь ресурсів. Незалежна редакція може існувати лише на гранти, яких не вистачить на всіх. Весь простір вибору для працівників ЗМІ – це вибір прапора, під яким вони будуть битися. На цьому оглядач «Крим.Реалії» наголошує в матеріалі «Правила професії».

В публікації «Надто велика ціна» «Український тиждень» розповідає – чому ігри команди Зеленського з приборкання парламенту можуть становити загрозу державності й територіальній цілісності. Дописувач Олександр Крамар зазначає, що після ефектної атаки, яка розпочалася з інавгураційного розпуску парламенту і такого очікуваного виборцем Зеленського публічного приниження депутатів, останні перейшли до тихого позиційного протистояння. Таке змагання, не виключено, може продовжитися й після переобрання Верховної Ради. Озвучені нещодавно плани реформування парламенту відповідно до результатів кучмівського референдуму 20-річної давності лише підтверджують невпевненість його команди забезпечити ефективний контроль за законодавчим органом в умовах чинної моделі влади. Спікери команди Зеленського вправляються в софістиці, виправдовуючи доцільність створення двопалатного парламенту. Проте насправді в такий спосіб лише затушовують давно перезрілу необхідність ліквідації мажоритарної складової. Друга палата для регіонального представництва в умовах України – це не просто винесення за дужки мажоритарної складової, наголошує автор. В українських реаліях постколоніалізму й недосформованої ідентичності це насамперед безальтернативна ескалація міжрегіональних суперечностей, реактуалізація теми федералізації та, нарешті, створення тепличних умов для реалізації сценаріїв дестабілізації і фрагментації країни Кремлем, наголошує дописувач.

Для визначення причин того, чому будь-який мирний план буде провалений, потрібно зробити висновки з попередніх п'яти років мінського процесу. Як наголошує в тижневику «Новое время» Юрій Бутусов, – відсутність стратегії війни не дозволило Петру Порошенку спланувати стратегію реформ у сфері оборони і безпеки, і це призвело до розколу у військовому і волонтерському співтоваристві. Володимир Зеленський йде сьогодні мирним шляхом Порошенка, тільки з куди більшою швидкістю. Все те ж повне нерозуміння необхідності визначити доктрину, визначити стратегію, все те ж прагнення знайти якісь нові слова і дипломатичні формати і нерозуміння вразливості в цих спробах випросити собі мир. Всі ті ж завищені очікування і зобов'язання за відсутності системних дій. І ті ж політичні ризики, які загрожують і країні, і новій команді у владі. Дописувач наголошує, що головним фактором продовження війни є не позиція України, а позиція Путіна. Це Путін не хоче припинення вогню, це Путін примушує Україну мовчазно погоджуватися на окупацію Донбасу і Криму. Поки керівництво України не йде на переговори з декоративними російськими «урядами народних республік», війна триватиме, наголошує автор. Путін розмінює припинення вогню на визнання окупації Криму і частини Донбасу. І в цих переговорах Україна не суб'єкт. Путін веде переговори з Заходом тільки тому, що Захід здатен застосувати силу проти Росії, а Україна – ні. Докладніше йдеться в публікації «Граблі для президента».

Про те, як Москва намагається відновити Ялтинсько-Потсдамські кордони своєї гегемонії, розповідає «Український тиждень». Видання стверджує, що імітуючи західні моделі культурної дипломатії, Кремль наповнює їх геть іншим змістом. Ідеться, по суті, не про популяризацію Росії та культурних надбань у світі, а про просування російського гегемонізму інструментами м’якої сили, що за першої-ліпшої нагоди може бути підкріплена силою твердою. Заголовок матеріалу – «Ґолем «русского мира».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG