Де шукати легендарну бібліотеку князя Ярослава Мудрого, і чи вона фізично існує дотепер? Дотепер невідома доля цієї першої книгозбірні Київської Русі, про яку існує лише одна-єдина згадка – у літописі «Повість минулих літ» 1037 року. Однак, протоієрей Георгій Коваленко, ректор Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості, священник ПЦУ, впевнений, що знання із книг цієї бібліотеки поширили територією Руси і поза її межами представники Церкви.
– Я належу до тих людей, які вважають, що не артефакти нам треба шукати, а засвоювати й поширювати нові знання – оту мудрість, яку несе християнство. Як на мене, не сама по собі старовинна книга має якусь мудрість або ж знання, а людина, котра їх повинна вивчити, засвоїти, відтворювати й поширювати її. І робити це треба щодня, тим більше, що маємо для цього сучасні потужні технології.
Тобто, уявімо, що ми знайшли бібліотеку Ярослава Мудрого. Звісно, книгозбірня зразу стала би джерелом наукових досліджень, книги стали би музейними експонатами, до яких навряд чи дозволять доторкнутись пересічному відвідувачеві музею.
Так, це наукова сенсація, цінний артефакт, цінний музейний експонат, але не більше того: зазвичай люди збирають книги і створюють бібліотеки для зберігання й поширення мудрості і знань, що містяться у книгах.
– Якщо все-таки уявити, що книгозбірня Ярослава Мудрого «дожила» до сьогодення – якими були б її функції?
Бібліотека Ярослава Мудрого мала би створювати мудрий (науковий, просвітницький) контент і поширювати його серед українців
– Думаю, що справжня бібліотека Ярослава Мудрого мала би створювати мудрий (науковий, просвітницький) контент і поширювати його серед українців.
Ми, українці, нащадки князя Ярослава Мудрого і тих людей, які користувались його книгозбірнею, маємо знати цінність мудрості, вагомість написаного слова і важливість володіння знаннями. І якщо для цього потрібно знайти ту старовинну збірку книг, «місце мудрості», я би так сказав, – то Господь нам у цьому допоможе.
– Яку просвітницьку роль відігравала Церква раніше та яка її функція у поширенні знань у наш час «Вікіпедії» й Google?
– Повернімось подумки у часи князювання, наприклад, того ж Ярослава Мудрого. У той період Церква ініціювала відкриття перших шкіл і бібліотек, часто вони працювали при храмах і монастирях. Адже у ті часи, на якій прийшовся розквіт Київської Русі, церкви були центром не лише релігійного, а і громадського життя, обмінювались інформацією про ті чи інші події, обговорювали наявні проблеми тощо.
Проблеми людей, насправді, за тисячу років не змінились – змінилися технології.
За нинішнього часу люди оточені кількома джерелами інформації та знань, які можуть, сказати б, про щось важливе розповісти, чомусь навчити або чимось зацікавити. Але крім цього науково-інформаційного виміру існує вимір етичний та просвітницький. Проблеми людей, насправді, за тисячу років не змінились – змінилися технології. Але будь-яка технологія, будь-які події в особистому чи суспільному житті потребують певного до них ставлення.
– Що конкретно ви маєте на увазі?
– Залежно від проблеми чи від ситуації, в яку людина потрапила, вона має вибір: зробити добрий або поганий вчинок. Є вибір: благословляти, тобто, говорити добрі слова – або злословити, говорити злі слова.
Людина до іншої людини може підходити з любов’ю та повагою, – або з підозрою, недовірою чи навіть ненавистю.
Мені здається, що те, чому вчить Церква – вміти у будь-який час за будь-яких обставин, у будь-якому віці та місці знаходити християнські відповіді на питання і проблеми, що перед людиною постають, діяти згідно Божих заповідей.
Тобто, християнство, православна Церква пропонує змінити світогляд у відповідності до того, як цьому вчить Святе Письмо.
– А в якому світоглядному часі нині перебуває Україна?
– Уявіть, ми досі перебуваємо у пост-атеїстичному часі! У нас багато людей декларують, що вони вірять у Бога, але постає питання, чи вони змінили свій світогляд і спосіб життя? Перед нами стоїть завдання поширювати мудрість і любов, це надскладне завдання й велика відповідальність.
Церква сучасна вчить по-доброму ставитись до життя, до оточуючих, до Богом створеного світу
Церква, серед іншого, вчить жертвувати і ділитися. Людина, котра вчиться щось віддавати – не лише матеріальні речі, а посмішку чи добре слово – ця людина перебуває на території любові. А сучасна Церква вчить по-доброму, з любов’ю ставитись до свого життя, до оточуючих, до Богом створеного світу.
Читайте ще:
Таємниці Володимирського собору. Звідки Котарбінський знав, як виглядав Христос?
Стародавні храми Києва: історія у цеглинах
