Доступність посилання

ТОП новини
18 Серпень 2019, Київ 00:07

Музей літератури України і національний зміст держави. Як їх поєднати?


На фото: фрагмент 14-го листа Радзивіллівського літопису (список XV століття), що змальовує похід Віщого Олега на Царгород

(Рубрика «Точка зору»)

ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ

Ірина Костенко, Марина Остапенко, Лариса Мудрак

Чому екскурсійні тексти багатьох українських музеїв є безликими щодо національного змісту?

Вкотре ми задумались над цією проблемою після відвідання Національного музею літератури України. Де впродовж двох годинних екскурсій почули купу якнайрізноманітнішої інформації з, на жаль, мінімальною національною складовою. Саме тією, що сприяє перетворенню населення постколоніальної території на свідомих громадян суверенної країни. (Ліна Костенко називала подібний порядок речей «дефектом головного дзеркала держави»).

Особливо таку убогість щодо національного змісту ми зауважили у темі давньої української літератури. А позаяк саме з неї починається історія нашої писемності, то дозволимо собі запропонувати версію інакшого інформаційного супроводу до найбільш знакових творів давнього періоду.

Для порівняння подаємо дослівні тематичні уривки з тексту офіційної екскурсії.

«Повість врем’яних літ»

На фото: 14-й лист Радзивіллівського літопису (список XV століття), що змальовує похід Віщого Олега на Царгород
На фото: 14-й лист Радзивіллівського літопису (список XV століття), що змальовує похід Віщого Олега на Царгород

Музейний текст. «Адже в основі «Повісті врем’яних літ» лежить що? Київський звід літописний. Київський літописний в основі. Але справа в тому, що літописи писалися на основі зразків, які надходили з Візантії. Якщо ми говоримо про них, ось якраз ця «Повість врем’яних літ». Так ось чим відрізняється ця «Повість врем’яних літ» від тих літописів, і тим більше ті, що надходити з Візантії, хронографи, це є якраз тим, що хронографи, літописи – це сухий перелік подій всіляких з датами. То «Повість врем’яних літ» – це, ви знаєте, літературний твір з авторськими ліричними відступами, знаєте таку форму, так? Це багатожанрова книга, тому що там є і сказання, і воєнна повість, і слово, і полеміка, і там є ораторський жанр і так далі. І там є леґенди записані, які, власне кажучи, почали розвиток свій саме з «Повісті врем’яних літ» як жанр усного мовлення, правильно? Книги – мов ріки, які наповнюють собою весь світ. В книгах бездонна глибина. Ми ними втішаємося в печалі. Вони – узда для тіла і душі. Напише Нестор Літописець. Жива мова. Потім, мова – це покладена в основу, це поетична, образна мова. Мова, наповнена епітетами, метафорами, гіперболами і так далі. Тобто усна народна творчість».

Наша пропозиція. «Повість врем’яних літ» – найдавніший літопис України, укладений у Києві на початку 12-го століття. Його автором вважають печерського монаха Нестора Літописця. «Повість» є головним джерелом вивчення стародавньої історії України.

«Звідки пішла Руська земля і хто в ній найперший почав княжити» – цими словами починається літопис, в якому печерський чорноризець зумів показати історію нашої держави на широкому тлі світових подій. Науковці стверджують, що у середньовічній історії немає прикладів рівних літопису Нестора.

Автор «Повісті» вважає, що всесвітнім історичним процесом керують добро і зло. Але не безпосередньо, а через діяльність звичайних живих людей – через їхні характери і вчинки.

Від перших оповідань і до останніх записів Повісті звучить думка, що зло карається. Хто і коли б не вчинив зло – матиме покуту.

Держава – за Нестором – єдина розумна природна організація, що робить людей суспільством.

Поза державою вони перестають бути людьми і перетворюються на щось подібне до отари худоби.

Мова літопису церковнослов’янська, тодішня літературна. Але у тексті є величезна кількість слів з української – розмовної мови давньої України-Руси: «подружжя, туга, сором, знемагати, володіти, величатися, сварити, стріха, зоря, посаг, жито, орати, рало, рілля, свита…» «Повість врем’яних літ» – це не просто пам’ятка нашої писемності. Вона є букварем нашої національної свідомості.

«Слово про Закон і Благодать»

«Слово про закон і благодать» – давньоукраїнський богословський трактат ХІ століття. Найдавніша пам'ятка оригінальної літератури України-Руси. Написаний у 1037–1050 роках
«Слово про закон і благодать» – давньоукраїнський богословський трактат ХІ століття. Найдавніша пам'ятка оригінальної літератури України-Руси. Написаний у 1037–1050 роках

Музейний текст. Так само для князя і найближчого кола князів, грамотного люду, скажімо так, було інше слово, яке говорило про слово Біблії, яка доносилася. Скажімо, митрополит Іларіон, його «Слово про Закон і Благодать» – це вже як зразок літературного твору. Це його проповідь. Вона розрахована на тих, хто знає Біблію, хто читав Біблію. Але були і такі ораторські речі, які були проповіді для людського люду, бо їм несли слово Боже в зрозуміло якому ключі. Це на більш вищому рівні, а то для широкого загалу. Проповідь простіша, але ця проповідь доносила якраз Слово Ісусове, бо це ж нове було слово, Боже слово, простому люду.

Наша пропозиція. «Слово про Закон і Благодать» – церковна проповідь на похвалу князю Володимиру, знаменитий взірець ораторського мистецтва ХІ століття. Його автор – перший український (у ті часи це іменувалось «руський») митрополит Іларіон – визначна особа, високоосвічений ерудит, блискучий промовець і глибокий патріот. У своїй промові Іларіон аргументує права Русі на незалежність (у тому числі й духовну) та утвердження її не лише як великої держави, але і як суспільства, що займає видатне місце в історії людства. Автор величає християнську віру, руський народ, князів. Київ і таким чином обґрунтовує ідею слави, як архетип національної ідеї.

«В початках сотворіння світу було Слово. В початках сотворіння нації теж повинне бути Слово», – писала Ліна Костенко. І тисячу років тому перший українських митрополит проголосив, що таким має бути Слово слави.

Нагадаємо, що денаціоналізація українців у часи бездежавності відбувалася із застосуванням діаметрально інакшого слова – слова ганьби та зневаги до всього українського. Плоди цього жорстокого слова чи не найбільше спричинилися до війни, яка нині триває на Сході України. І тому повчання митрополита Іларіона є дуже актуальним і сьогодні. Проповідь завершується молитвою до Бога зі словами: «…не віддай нас у руки чужинців, щоб не прозвався город Твій городом невільників. А стадо Твоє – зайдами в землі не своїй…»

Зображення монет періоду Великого князя Київського Володимира (960/963 –1015) у виданні «Наш герб: українські символи від княжих часів до сьогодення»
Зображення монет періоду Великого князя Київського Володимира (960/963 –1015) у виданні «Наш герб: українські символи від княжих часів до сьогодення»

«Слово о полку Ігоревім»

Музейний текст. «Слово о полку Ігоревім» ви знаєте, що на голому місці шедевр не може з’явитися. Тобто була дуже багатожанрова і розвинена література Київської Русі, періоду Київської Русі, адже писалося в 12-му столітті. Отже, на голому місці, на порожньому місці шедевр не може появитися. Ми можемо тільки здогадуватися, що це була дійсно розкішна література, вірніше багата література, на якій виник такий шедевр. Ну, я думаю можете подивитися експонатуру, пов’язану з цим твором, історію з’яви цього твору, з’яви світу цього твору – «Слово о полку Ігоревім», ви знаєте, пам’ятаєте? З рукопису Мусіна-Пушкіна переклали для Катерини, цариці другої, да? А віднайшов його, віднайшли в кінці 18-го століття в одному із Ярославських монастирів серед літописів список 14-го століття. Рукопис 14-го століття – це якраз було «Слово о полку Ігоревім». Ви знаєте, що його спалив... Ой господи, згорів, коли горіла Москва 12-го року, то якраз горів той примірник, той рукопис давній, а залишилося лише… лише друкований твір, який досі отут».

Наша пропозиція. «Слово о полку Ігоревім» – поема невідомого автора 12-го століття, справжній шедевр, який незаперечно свідчить про високу літературну традицію давньої України-Русі. Автор оповідає про невдалий похід новгород-сіверського князя на половців і пов’язує всі головні нещастя держави – руйнацію, масову загибель людей, військове й політичне послаблення країни, успіхи загарбників – з наслідками політики, яку здійснюють князі на взірець Ігоря Святославича, котрі забули, що, окрім особистої слави й користі, є слава й користь загальнодержавні.

«Слово о полку Ігоревім» – давньоруська (українська) героїчна поема кінця XII століття. Титуляр першого видання «Слова о полку Ігоревім»
«Слово о полку Ігоревім» – давньоруська (українська) героїчна поема кінця XII століття. Титуляр першого видання «Слова о полку Ігоревім»

«Слово» дійшло до нашого часу в єдиній і не найкращій копії 18-го століття, зробленій у Московії. Але навіть у чужій одежі північної копії «Слово» зберегло стільки специфічно-українського колориту, що вже перші дослідники старого письменства ані трохи не вагалися, що ця поема могла постати тільки на українському ґрунті.

Пантелеймон Куліш називав «Слово» думою, зазначаючи схожість у поетичних засобах і манері між «Словом» та пізнішими українськими думами.

Михайло Максимович перекладав «Слово» мовою України, бо саме Україні «належав і творець поеми і її герой, князь Новгород-Сіверський», і наголошував на спорідненості «Слова» з українськими піснями. Саме ця спорідненість приваблювала багатьох українських письменників, і тому жоден твір не має стільки перекладів на сучасну українську мову, як «Слово».

Видання Омеляна Партницького «Слово о полку Ігоревім», 1884 року (Львів, друкарня Наукового товариства імені Шевченка)
Видання Омеляна Партницького «Слово о полку Ігоревім», 1884 року (Львів, друкарня Наукового товариства імені Шевченка)

До інформації у вітрині, де представлений примірник копії «Слова» пропонуємо додати цитату Віссаріона Бєлінського:

«Слово о полку Ігоревім» різко відгукується південноруським (українським – ред.) походженням… найбільше промовляє на користь південноруського (українського – ред.) походження «Слова» зображений у ньому побут народу. Відчувається щось благородне і людське у взаємних стосунках діючих осіб цієї поеми… Все це відгукується у родинному житті, де взаємини чоловіка і жінки ґрунтуються на любові. Де жінка користується повнотою своїх прав. І все це діаметрально протилежне Північній Русі (Росії – ред.), де сімейні стосунки дикі і грубі, а жінка – рід домашньої скотини, і де любов при шлюбі – поняття цілком стороннє. Порівняйте життя малоросійських селян з життям російських селян, міщан, купців.. і всі переконаєтесь у справедливості нашого висновку про південне (українське – ред.) походження «Слова».

Насамкінець зазначимо, що свої пропозиції ми сформулювали за допомогою наукових праць Володимира Перетца, Михайла Грушевського, Наталії Полонської-Василенко, Віссаріона Бєлінського, Михайла Максимовича. Сергія Єфремова, Леоніда Махновця, Михайла Брайчевського, Василя Яременка.

Панове музейники. Екскурсійні тексти конче необхідно оновлювати у відповідності до нового статусу держави, який, нагадаємо, було проголошено 24 серпня 1991року. Україна вже не колонія, а суверенна демократична держава. А демократія, як точно означила Ліна Костенко: «Тим і добра, що при демократії не держава руйнує людину. А людина будує державу. І саму себе. І своє гідне життя, і гуманітарну ауру своєї нації».

Ірина Костенко, Марина Остапенко, Лариса Мудрак – журналісти

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Інші матеріали з циклу «ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ»:

Полтавська битва та українська історія. Вирішальне слово за Мінкультом​

Тест на державність: Музей рідкісної книги у Ніжині подає приклад іншим

Керівництво КНУ і Голодомор: університет й досі вшановує організатора геноциду 1932–1933 років

Українська мова і церква: Нестор Літописець – перший історик України-Руси​

Декомунізація монумента «Батьківщина-Мати». Хто повинен захищати Київ?

Музей «Поле Полтавської битви». Чому влада України не реагує на загрозу державній безпеці?

Ярослав Мудрий, косоворотка і музейники Софії Київської. Хто тримає цей союз?

Конституція України і музейники: звідки взялися у Софії Київській однодумці Володимира Путіна?​

Чи свідчить архітектурна спадщина Києва про «європейськість» мера Кличка і міністра культури Нищука​

Вкрадена українська святиня й досі у Москві. Богородиця Володимирська чи Вишгородська?​

Що замовчують екскурсоводи у Києво-Печерській лаврі (до 300-ліття великої лаврської пожежі)​

Провінційні комплекси Львівської національної галереї мистецтв імені Возницького

Політика Кремля і вища освіта України. Як роз’єднати цей союз?​

Московські холопи і музейна справа України

Українська мова і подвійна мораль у КПІ імені Сікорського

Як вилучити малоросійський канон з українського простору НХМУ

Малоросійські штампи Національного художнього музею України

Яка національність Національного музею «Київська картинна галерея» (колишнього Музею російського мистецтва)?

Києво-Печерська лавра. Кому служать лаврські музейники?

Київські князі розмовляли українською. Музейники це замовчують

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG