Доступність посилання

17 Грудень 2017, Київ 12:41

​Малоросійські штампи Національного художнього музею України


Національний художній музей України. Київ, 20 січня 2017 року

(Рубрика «Точка зору»)

ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ

Ірина Костенко, Марина Остапенко

Ми відвідали 4 екскурсії у Національному художньому музеї України (НХМУ). І дійшли несподіваного висновку: якби Модільяні чи то Гоген, чи то Клімт були українськими митцями, а їхні твори представляв НХМУ– світ не знав би цих імен. Річ у тім, що мистецтво конче потребує належної популяризації. А екскурсійний супровід Національного музею дотепер складається із заїжджених малоросійських тез, які принижують художню колекцію (включно з правдивими шедеврами) до відповідного – провінційного – рівня сприйняття.

Музейники замовчують (чи не знають?) цілий пласт інформації, який є незаперечним свідченням європейського і світового визнання багатьох українських митців, представлених у експозиції.

Наведемо лише декілька прикладів.

1. «Олександр Мурашко – навчався у Петербурзі, трагічно загинув у Києві, за кордоном написав низку робіт», – повідомляють екскурсоводи.

І жодного слова про навчання і в Мюнхені, і в Парижі, і про величезний успіх та славу, які здобув український художник у Європі на початку ХХ століття. Мистецтвознавець Федір Ернст називав Мурашка «першим і справжнім європейцем в українському мистецтві ХХ століття, що підносив нашу мистецьку культуру на дуже високий щабель».

Олександр Мурашко. «Дівчина в червоному капелюшку». (Музейники цю парижанку з геть незрозумілих причин називають Татьяной Ларіной)
Олександр Мурашко. «Дівчина в червоному капелюшку». (Музейники цю парижанку з геть незрозумілих причин називають Татьяной Ларіной)

Європа почула про Мурашка 1909 року. На Міжнародній виставці в Мюнхені серед тисяч представлених робіт, найкращою було визнано саме «Карусель» Олександра Мурашка, за неї автор отримав золоту медаль.

Далі – більше. Неймовірний успіх супроводжує митця на виставках у Венеції, Відні, Берліні, Амстердамі, Венеції, Кельні, Дюссельдорфі. «Гучна слава Мурашка котилася тогочасною Європою від виставки до виставки», – пишуть історики мистецтва.

Такий фурор став кісткою в горлі московським критикам і вони дорікали Мурашку «європейськістю, відсутністю російської самобутності». Звісно, ці прояви заздрощів мали не більше ніж локальний резонанс.

А чужоземні колекціонери охоче закуповували картини митця і сьогодні вони є окрасою іменитих художніх збірок Амстердама, Нью-Йорка, Берліна, Будапешта та Женеви.

2. Біля картини «Інваліди» Анатоля Петрицького екскурсоводи повідомляють, що автор – «один з фундаторів мистецтва нової доби».

І мовчать, що ця робота була представлена на Венеційській бієнале 1930 року, отримала там надзвичайно високу оцінку і потім кілька років подорожувала Америкою у складі виставки картин, «про які найбільше писала європейська преса».

«Інваліди», Анатолій Петрицький
«Інваліди», Анатолій Петрицький

Анатоль Петрицький також знаний у світі як один із кращих театральних художників початку ХХ століття.

«1929 року у Харкові вийшов люксусовий альбом «Театральні строї Петрицького». Нині на аукціонах світу його продають за тисячі доларів. Цей альбом мав у своїй бібліотеці Пікассо. Екстер послуговувалася ним, викладаючи основи композиції в Сучасній академії мистецтв Леже в Парижі», – пише мистецтвознавець Дмитро Горбачов. І називає Петрицького «генієм українського авангарду».

(Варто зазначити, що екскурсоводи ретельно оминають подібних гучних оцінок, як і загалом означень на зразок видатний, надзвичайний і таке подібне).

3. «Використовуючи лінійний ритм та локальний колір, художник досягає монументального звучання твору», – такими мистецтвознавчими викрутасами у музеї представляють роботу Федора Кричевського «Життя».

Федір Кричевський. Триптих «Життя». У Венеції побувала центральна частина триптиху. яка називається «Сім’я»
Федір Кричевський. Триптих «Життя». У Венеції побувала центральна частина триптиху. яка називається «Сім’я»

​І жодної згадки, про Венеційську бієнале 1928 року, на якій твір українського художника «став справжньою сенсацією», – стверджує мистецтвознавець Дмитро Горбачов.

Тогочасна італійська преса просто гула, вихваляючи художні достоїнства цієї роботи, і опублікувала понад 40 (!) її репродукцій.

Ми також не почули жодної інформації про успіх і високу оцінку робіт Федора Кричевського на виставках у Варшаві, Чикаго, Нью-Йорка…

4. «Всеволод Максимович – характерний представник стилю модерн в Україні», із незламною скромністю представляють митця екскурсоводи.

А Дмитро Горбачов стверджує, що «Всеволод Максимович належить до світових лідерів стилю сецесія. Його ім’я стоїть в одному ряду з геніальними Бердслеєм та Клімтом».

Твори цього митця в радянський час були під забороною. А міжнародний розголос почався 2006 року, коли в Чикаго відбулася виставка художників українського модерну.

«Поцілунок», Всеволод Максимович
«Поцілунок», Всеволод Максимович

Побачивши Максимовича, мистецька публіка була приголомшена. Всі імениті газети подали рецензії із захопленими оцінками незнаного досі художника. Стаття в «Нью-Йорк Таймс» починалася словами: «Це просто потрясаюче!»

«Для американської публіки це було відкриття нового генія мистецтва», – стверджує Дмитро Горбачов.

На жаль, для української публіки цього ще не відбулося.

5. «Абрам Маневич навчався в Києві, після революції виїхав до США», – говорять екскурсоводи.

І чомусь воліють замовчувати про тріумфальну виставку Маневича у знаменитій паризькій галереї Дюран Руель 1913 року. Про неї писала тоді мало не вся європейська преса. Саме тоді до українського художника прийшло європейське визнання.

«Міський пейзаж», Абрам Маневич
«Міський пейзаж», Абрам Маневич

Роботи Маневича сьогодні представлені в музейних колекціях Парижа та Женеви.

Великим шанувальником таланту Маневича був Альберт Ейнштейн. Переповідають, що художник, неодмінно вбраний у вишиванку, зазвичай особисто представляв видатному вченому свої твори на персональних виставках.

Перед смертю Ейнштейн написав Маневичу такі слова: «Ми обидва служимо зіркам. Ви – як художник, я – як учений».

6. Екскурсовод мовчки пройшла повз роботи Олександра Архипенка.

Питаємо:

– А це Архипенко?

– Так, але у нас лише пара робіт. Решта в Америці.

Крапка.

Панове музейники, ну це вже геть невідповідально!

«Жіноча постать», Олександр Архипенко
«Жіноча постать», Олександр Архипенко

Олександр Архипенко – «найвидатніший скульптор ХХ століття».

«Його твори перевернули традиційні уявлення про скульптуру».

«Ідеї Архипенка вплинули на розвиток скульптури цілого століття».

«Концепція скульптури Архипенка мала послідовників у всьому світі».

«За неповних сім років Архипенко вніс настільки радикальні зміни в скульптуру, яких вона не знала протягом багатьох століть», – це дещиця з численних наукових праць про українського скульптора.

Олександр Архипенко емігрував до США з паспортом громадянина Української Народної Республіки. В зеніті своєї світової слави він писав: «Хтозна, чи думав би я саме в такий спосіб, якби українське сонце не запалило в мені почуття туги за чимось, чого я й сам не знаю».

2015 року скульптура Архипенка пішла з молотка на аукціоні Christie’s

у Нью-Йорку за понад 2 мільйони доларів.

Мистецтвознавець Федір Ернст 1929 року писав: «Архипенка знає кожна освічена людина Європи та Америки. І не знають його лише на його батьківщині – в Україні і зокрема в Києві».

І далі ще: «Необізнаністю щодо своїх мистців – не тільки маси, а й так зване культурне громадянство України – може сміливо побити світовий рекорд».

Відтоді минуло майже 90 років. Наближається 30-річчя незалежності.

Панове музейники, а чому й досі нічого не змінилося?

Ірина Костенко, Марина Остапенко – журналісти

У тексті збережено виділення, зроблені авторами

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Відповідь Колективу Національного художнього музею України: Музейний канон і українське питання​

Інші матеріали з циклу «ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ»:

Як вилучити малоросійський канон з українського простору НХМУ

Яка національність Національного музею «Київська картинна галерея» (колишнього Музею російського мистецтва)?

Києво-Печерська лавра. Кому служать лаврські музейники?

Київські князі розмовляли українською. Музейники це замовчують

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG