Доступність посилання

12 Грудень 2017, Київ 12:59

Яка національність Національного музею «Київська картинна галерея» (колишнього Музею російського мистецтва)?


Робота українського художника Іллі Рєпіна (Ріпина) «Українська хата» (1880 рік) у Національному музеї «Київська картинна галерея»

(Рубрика «Точка зору»)

ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ

Ірина Костенко, Марина Остапенко

Музей Київська картинна галерея заснований 1922 року. Основу експозиції склала колекція родини українських підприємців і меценатів Терещенків.

«Зміни у назві і складі Галереї відбулися 1936 року з ініціативи комуніста-мистецтвознавця, якому закортілося швидкого кар’єрного зросту, – розповідає професор, історик мистецтва України Дмитро Горбачов. – У ті часи кар’єри найкраще росли на ґрунтах русифікації. Тож звернувся він до ЦК компартії України з ініціативою перейменувати Київську картинну галерею на Музей російського мистецтва. В ЦК ідею уподобали, але зауважили на бідність експозиції як для установи з такою гучною назвою. В ініціатора на це вже була готова пропозиція – забрати частину полотен із Всеукраїнського історичного музею і перенести їх до новопроголошеної установи. В ЦК подібні шахери-махери полюбляли завжди. Тож за пару днів полотна українців Левицького, Боровиковського, Ґе, Рєпіна винесли з українського музею і занесли до музею російського. Відповідно, названі українські митці за мить часу перетворилися на «ярчайших представителей русского искусства».

Цю класичну радянську оборудку з роками щедро обставили відповідними міфами, які на довгі десятиліття лягли в основу екскурсійного тексту. Власне, відвідувачам і понині пропагують історії, які лукаво змонтовані з радянських небилиць.

Можна лише дивуватися тій колосальній роботі, яку виконала імперія, поставивши на всіх ідеологічних перехрестях своїх регулювальників.

Але з огляду на проголошення Незалежності України (26 років тому) і на надання Музею статусу національного (від 2010 року) ми хочемо запропонувати науково-методичній раді Музею кілька авторитетних джерел, які допоможуть змінити імперський вектор екскурсійного тексту на український. Бо, як писав Микола Костомаров, «щира любов митця до своєї Батьківщини може виявлятися тільки у строгій повазі до правди».

Будівля Національного музею «Київська картинна галерея» (Київська національна картинна галерея)
Будівля Національного музею «Київська картинна галерея» (Київська національна картинна галерея)

1. Ікона «Борис і Гліб» – найдревніший експонат Музею. Екскурсоводи супроводжують шедевр такою інформацією:

– Новгородская школа, 13 век. Происхождение иконы точно не установлено. В Украине еще нет специалистов такого уровня. Поэтому мы собираемся отвезти икону в Москву, Третьяковскую галерею, там есть эксперты для установления более точной информации.

– А вы уверены, что ее возвратят в Киев?

– Не знаю. Но в принципе, некоторые работы нам возвратили…

Насправді ікона «Борис і Гліб» написана у Києві і це вже давно встановлено. В академічному виданні «Українське малярство 10–18 століть» читаємо: «Ікона «Борис і Гліб» – одне із стародавніх зображень, яке передає індивідуальність вигляду, що був відбитий сучасниками князів на перших київських іконах».

Автор видання докладно перераховує численні особливості кольору, пропорцій, форми рук і ніг, елементи військового одягу, які безсумнівно пов’язують шедевр з київською іконописною школою і зокрема з мозаїками Михайлівського Золотоверхого собору.

А з новгородською малярною школою ікону, виявляється, нічого не пов’язує, бо «серед новгородських ікон їй не знайдено жодних аналогів» і стилістично вона зовсім не відповідає іконописним канонам того регіону.

Ікона «Борис і Гліб» (середина XIII століття) в Національному музеї «Київська картинна галерея»
Ікона «Борис і Гліб» (середина XIII століття) в Національному музеї «Київська картинна галерея»

Дозволимо собі нагадати сумну практику «тимчасової» передачі 1938 року з Києва до Третьяковської галереї мозаїк Михайлівського Золотоверхого собору. Спливли десятиліття й історик мистецтва України Дмитро Горбачов, перебуваючи на посаді охоронителя Національного художнього музею України, знайшов документи про передачу фресок і написав до Москви листа про те, що «термін тимчасового позичання вийшов, повертайте нам наші шедеври».

На це у досить хамській формі мені сказали, що «то не ваше діло, ці шедеври ми включили у наші інвентарі і весь світ знає, що це наше. До побачення».

2. «Средняя Русь» – так музейники означують місце походження кількох пречудових ікон 16-го століття.

Ми з’ясували, що термін «Средняя Русь» геть відсутній як в історіографії, так і в мистецтвознавстві. На запитання, що це і де це, одна з екскурсоводів відповіла: «Это теперь не принято говорить Новгород, а стали говорить вот такое современное слово Средняя Русь».

Настійливі розпитування іншого екскурсовода дозволили розшифрувати загадковий термін. Отже, Средняя Русь – це виявляється Чернігівщина та Харківщина…

3. «В русской православной церкви все было очень строго и красиво. А украинские иконописцы писали святых с какой-нибудь Мотроны из села…»

Подібні фантазії вщент спростовують праці видатних мистецтвознавців – Федора Ернста, Петра Курінного, Дмитра Щербаківського, Володимира Овсійчука, де докладно описано «незвичайну своєрідність і самобутність художньої мови ...урочисту святковість колірного звучання… високу традицію національної іконописної школи».

На підтвердження висновків поважних науковців можна цитувати спогади Павла Алеппського, сирійського мандрівника, архідиякона, який супроводжував Антіохійського Патріарха Макарія у його подорожі Україною (1654-56 роки). Споглядаючи ікону Богородиці в одному з українських містечок, він записав: «Ікона Владичиці дивовижна і препишна, подібної ми не бачили ні до того, ні після. Богородиця так пречудово написана, що здається ніби вона промовляє. Її лик та уста просто вражають… Я багато бачив ікон, починаючи від Греції і до Москви, але не бачив подібного цьому образу. Козацькі живописці пишуть ікони надзвичайно майстерно. Вони неперевершені в зображенні облич».

Ікона «Таємна вечеря» (остання чверть XIV-го–початок ХVI століття) в Національному музеї «Київська картинна галерея»
Ікона «Таємна вечеря» (остання чверть XIV-го–початок ХVI століття) в Національному музеї «Київська картинна галерея»

4. «Во второй половине 18-го века открывается Петербургская академия художеств. Появилась своя школа и поэтому появляются художники, которые достигают европейского уровня – Дмитрий Левицкий, Владимир Боровиковский, русские художники, лучшие мастера портрета».

Левицький народився у Києві, Боровиковський – у Миргороді і тому геть незрозуміло, чому вони «русские художники». Це, по-перше.

По-друге, професор Дмитро Горбачов стверджує: «Українці Левицький та Боровиковський отримали високу художню освіту і сформувалися як художники в Україні. До Петербурга їх запросили вже як високопрофесійних і європеїзованих живописців. Казати, що цих митців навчили малювати в Петербурзі – це абсолютна неправда».

По-третє, мистецтвознавець Федір Ернст цілком вичерпно пояснює причини переїзду художників до Петербурга: «Левицький, Боровиковський – видатні українські малярі 18-го століття, що під тиском економічних та політичних обставин тодішньої України мусіли були кидати свою батьківщину та перебиратися до Петербурга. Вони мали величезний вплив на тодішнє російське мистецтво».

Зрештою, обидва художники вважали себе українцями, бо перший підписував полотна «вільний малоросіянин Левицький», а другий – «малоросійський живописець Боровиковський».

Робота художника Володимира Боровиковського початку 19-го сторіччя. Портрет Клеопатри Лобанової-Ростовської, з роду Безбородьків (1791-1840)
Робота художника Володимира Боровиковського початку 19-го сторіччя. Портрет Клеопатри Лобанової-Ростовської, з роду Безбородьків (1791-1840)

5. «Искусство 2-й половины 19-го века представляют работы русского живописца Николая Ге».

Професор Дмитро Горбачов категорично заперечує таке визначення.

«Микола Ґе – український художник. Він народився і помер в Україні, – зазначає професор. – Його інтелектуальний вчитель – Микола Костомаров. Ви ж розумієте, що це означає? Художник постійно перебував серед інтелектуальної та патріотичної еліти України. Викладав у київській художній школі Мурашка. Останню лекцію прочитав там за два дні до смерті».

Портрет українського хлопчика авторства Миколи Ґе в Національному музеї «Київська картинна галерея»
Портрет українського хлопчика авторства Миколи Ґе в Національному музеї «Київська картинна галерея»

Зрозуміти творчість Миколи Ґе можна лише з огляду на українську складову його світогляду.

По смерті художника його син 1919 року передав колекцію полотен батька не до Москви чи Петербурга, а саме Всеукраїнському історичному музею».

6. «Репин выдающийся русский художник, родом с Украины».

Професор Дмитро Горбачов вважає інакше: «Рєпін тривалий час жив у Петербурзі. Ну той що? Шевченко також тривалий час жив у Петербурзі, Але він лишається українським поетом і художником. Бетховен більшу частину життя провів у Відні, Шопен – у Парижі. Але місце проживання не змінило їхньої національності. І таких прикладів в історії мистецтва – сотні. То чому Рєпіна подають як виняток?»

Український художник-живописець Ілля Рєпін (Ріпин). Світлина 1900-х років
Український художник-живописець Ілля Рєпін (Ріпин). Світлина 1900-х років

У залі, де представлені твори Репіна, відвідувачам пропонують інформаційні картки. Цитата звідти: «Любов Рєпіна до Української землі, де він народився, знайшла своє відображення у невеличкому пейзажному етюді «Українська хата».

Робота Іллі Рєпіна (Ріпина) «Українська хата» (1880 рік), яка зберігається в Національному музеї «Київська картинна галерея»
Робота Іллі Рєпіна (Ріпина) «Українська хата» (1880 рік), яка зберігається в Національному музеї «Київська картинна галерея»

Професор мистецтвознавства Юрій Белічко у своєму дослідженні творчості художника пише інакше: «Українська тематика у творчості Рєпіна обумовлена глибокими зв’язками художника з Україною, яких він не поривав протягом усього свого життя. Україна була для Репіна Батьківщиною. Історія України, побут її народу, її природа дали йому перші життєві враження і потім завжди хвилювали його мистецьку уяву. Саме тут він запозичив матеріал для багатьох своїх зараз всесвітньовідомих творів. Українська тематика проходить через усю творчість Рєпіна, починаючи від ще напівдитячої акварелі «Бандурист» і закінчуючи останньою в житті художника картини «Гопак».

Картина Іллі Рєпіна (Ріпина) «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (1880–1891). Цей варіант цього твору нині зберігається в Росії
Картина Іллі Рєпіна (Ріпина) «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (1880–1891). Цей варіант цього твору нині зберігається в Росії

Відвідувачам Музею можна подавати ще кілька цитат з дослідження професора Белічка:

«1867 року Рєпін приїхав у Чугуїв і написав листа Прахову: «В Україні напрочуд колоритне небо. Тепер я трохи звикнув, а перший час мене це просто вражало. Та і не одне небо. А все, навіть порох, збитий вівцями, відбиває у собі веселку. Річ, написана тут, повинна блищати своїм колоритом і вбивати все бліде, написане на півночі (на півночі – тобто в Петербурзі – ред.)»

«Тільки українки та парижанки вміють одягатися зі смаком».

Про українок: «А які на них дукати, намиста!! Головні пов’язки, квіти!! А які обличчя!! А яка мова!! Просто чарівність, чарівність, чарівність!!!»

До речі, мистецтвознавець Федір Ернст у своєму знаменитому довоєнному путівнику Києвом прізвище художника пише «Ріпин».

У музейній книзі відгуків ми прочитали велику кількість записів з подякою за чудову інформацію про російське мистецтво. Автори – іноземці, кияни, гості міста і ось такий від групи школярів: «Такие экскурсии очень важны особенно для детей, которые так мало знают о русской живописи. Ученики 10-11 кл, школа 224, Днепровский район г. Киева».

А ми хочемо додати, що такими екскурсіями Україна віддає найцінніше, що має – НАЦІОНАЛЬНУ ІДЕНТИФІКАЦІЮ.

І робить це державним коштом і не будь-коли, а в умовах російської агресії проти України.

У березні цього року музею повернули первинну назву – «Київська картинна галерея». Але зміни торкнулись наразі лише однієї вивіски на парадному вході.

Ірина Костенко, Марина Остапенко – журналісти

У тексті збережено виділення, зроблені авторами

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Інші матеріали з циклу «ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ»:

Києво-Печерська лавра. Кому служать лаврські музейники?

Київські князі розмовляли українською. Музейники це замовчують

​Малоросійські штампи Національного художнього музею України​

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG