Доступність посилання

ТОП новини
15 Вересень 2019, Київ 12:39

Ігор Лосєв: «Не всякий ворог Путіна є другом України»


Біля парламенту України перед першим засіданням Верховної Ради 9-го скликання. Київ, 29 серпня 2019 року

(Рубрика «Точка зору»)

Уже було дуже багато написано про ідею можливого створення українського російськомовного телеканалу, яку висловив президент Зеленський. Не буду повторюватися. Але хочу зазначити, що навряд чи він виправдав би ті величезні надії, котрі команда Зе на нього покладає. Не зможе такий канал стати альтернативою кремлівським ЗМІ. Абсолютна більшість росіян потребує саме такої пропаганди, яку їм дає Путін: про «велич» росіян і «неповноцінність» усіляких там грузинів, українців, естонців» і так далі, які чомусь не хочуть підкорятися «мудрішому» й «досвідченішому» російському народові, який є «природженим лідером» для всіх, як товариш Сталін був «батьком усіх народів». Не випадково кремлівська пропагандистка Скабєєва назвала Україну «строптивою» сусідкою, себто такою, що не хоче підкоритися Москві…

Секрет успіху путінської пропаганди в Росії полягає в тому, що вона співзвучна шовіністичним настроям мільйонів російських громадян. У радянські часи якщо перед американцями, британцями, французами та іншими західними народами російські жителі СРСР відчували комплекс меншовартості, то стосовно неросійських громадян Союзу росіяни мали протилежний комплекс тотальної переваги і «законного» права вирішувати долі «менших братів». А кому ж неприємно почуватися «вищою расою»? Цей комплекс зберігся в сучасній Росії і навіть загострився. Росіянам приємно чути від свого ТБ, що вони «єдина правильна нація» на планеті, яка має право діяти так, як хоче, нічого не беручи до уваги.

Під час пікету Конституційного суду України, який тоді розглядав справу щодо конституційності «мовного закону Ківалова-Колесніченка». Київ, 26 січня 2017 року. (В кінцевому результаті КСУ в лютому 2018 року скасував «закон Ківалова-Колесніченка»)
Під час пікету Конституційного суду України, який тоді розглядав справу щодо конституційності «мовного закону Ківалова-Колесніченка». Київ, 26 січня 2017 року. (В кінцевому результаті КСУ в лютому 2018 року скасував «закон Ківалова-Колесніченка»)

На жаль, в Україні є чимало політиків і експертів, які виступають зі своїми судженнями про Росію, вельми погано знаючи її особливості. Наприклад, нещодавно почув на українському телеканалі «Прямий» фантастичну і водночас шкідливу для України ідею колишнього народного депутата Ганущака і політолога Дяденка, що нібито після розпаду Росії тисячі російських ліберальних інтелігентів, що лишаться без роботи, приїдуть в Україну, де стануть рушіями докорінних реформ і залюбки візьмуться за розбудову Української держави.

Люди, які вірять в такі казки, абсолютно не уявляють, що становить собою російська «демократична» інтелігенція. Особливо яскраво її справжні риси проявила війна, що почалася в 2014 році. Кумири українських лібералів, усі ці Табакови, Гафти та решта подібних до них російських інтелігентів цю війну однозначно підтримали.

Колись Михайло Грушевський і Володимир Винниченко також вірили, що російські соціалісти не стануть воювати проти своїх «братів», українських соціалістів… І це не дивно. Поразки в мізках обумовлюють поразки в житті. Коли в 1917 році в Києві на вулиці Володимирській демонстрація солдатів, студентів і робітників вітала Грушевського, який стояв на балконі Центральної Ради, закликом: «Хай живе Самостійна Україна!», він відповів: «Хай живе федеративна Росія!» Хіба такі діячі, з таким мисленням могли виграти національно-визвольну війну? Винниченко згодом на практиці зрозумів, що російська демократія закінчується на українському питанні, та було вже запізно…

Гетьман Скоропадський у своїх спогадах писав, як російські біженці з Москви і Петрограда попервах у Києві насолоджувалися свободою і безпекою, отямившись після жахіть більшовицьких катівень «залізного» Фелікса. Спочатку їм дуже подобався мирний цивілізований Київ, переповнені крамниці, велика кількість харчів на ринках, що справляло на них величезне враження після московського і пітерського голоду. Але невдовзі Україна починала їх дратувати тим, що вона не така, якою повинна була б бути за російськими уявленнями. Вони починали заявляти, що тут усе не так, усе треба переробити під чуйним керівництвом приїжджих. Себто вдячності до України, що надала їм притулок, росіянам вистачало на два-три дні. Потім починалося обурення тим, що вона не подібна до Тамбовської губернії…

Що змінилося нині?

Чому деякі українці вважають, що «демократичні» прибульці з Росії будуть розбудовувати Україну? Значно більше підстав уважати, що то будуть будівничі «русского мира», що почнуть створювати Росію в Україні. Ще одну «хорошу», правильну, демократичну, паралельну Росію, Росію №2 на українських теренах, усіляко перешкоджаючи самим фактом свого буття процесу українізації і деколонізації України.

Під час акції біля Верховної Ради України, Київ, 25 квітня 2019 року. Цього дня депутати ухвалили закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної»
Під час акції біля Верховної Ради України, Київ, 25 квітня 2019 року. Цього дня депутати ухвалили закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної»

Із приїздом російських лібералів проросійські сили в Україні посиляться, а українські суттєво послабнуть. Екснардеп Ганущак розраховує асимілювати приїжджих. Але як показує досвід, вони не асимілюються в Україні, вони асимілюють українців. Та й треба нарешті українським політичним фантазером виходити з реальності. В Україні не вистачило сил, щоб уповні асимілювати Крим, Донбас, Харків, Одесу, Запоріжжя, Дніпро і так далі, які цілеспрямовано русифікувалися в часу СРСР. Що вже казати про людей, які є ідеологічним продуктом багатовікової імперської традиції і далеко не завжди перебувають в опозиції до неї. Якщо на Заході колишні великі колоніальні імперії (Британія, Франція, Іспанія, Португалія і так далі) відчувають сором за своє колонізаторське минуле, то в російських підручниках і історичній свідомості колоніальний розбій, захоплення чужих територій («собіраніє земель») досі є предметом гордості й вихваляння. А колонізаторів там шанобливо називають «землепроходцами». І ніякої помітної критики цього з боку російської інтелігенції немає…

Не всякий ворог Путіна є другом України. Згадаймо Олексія Навального, Ксенію Собчак і багатьох інших. Вони визнають, що Крим загарбаний незаконно, але повертати його Україні не слід.

Поміж цієї «демократичної» публіки дуже багато «Кримнашистів». А чимало російських інтелігентів докоряють Путіну, що він зупинився в Криму і на Донбасі, замість наступати безпосередньо на Київ… Чимало діячів із цього середовища перебувають в опозиції не лише до Путіна, але й до України.

«Демократичні» прибульці напевно претендуватимуть на керівні посади в Україні, на те, щоб Україною керувати за їхнього незрідка зверхньо-зневажливого ставлення до неї. Чи не отримають українці в особі цих людей специфічний керівний клас своєї держави?

Під час акції «Не перетинай червону лінію!» під Офісом президента. Київ, 4 липня 2019 року
Під час акції «Не перетинай червону лінію!» під Офісом президента. Київ, 4 липня 2019 року

Навіть кращі з них…

Цікавим є приклад з радником Михайла Горбачова Анатолієм Черняєвим. Це був послідовний російський демократ і ліберал, борець проти антисемітизму, прихильник дружніх відносин з Ізраїлем, він виступав за незалежність країн Балтії, за європейський шлях розвитку. Проте коли торкалися українського питання, демократія і лібералізм спадкового інтелігента Черняєва закінчувалися і розпочинався ідеологічний репертуар «чорної сотні»: «хохли», «хохляцкіє куркулі», «самостійноє улюлюканьє» і таке подібне. Саме так він висловлювався про Україну в своїх щоденниках, а щоденники, як відомо, пишуть для себе, а не для публіки. У щоденниках люди здебільшого щирі.

Анатолій Черняєв був справді одним із найкращих представників російської демократичної інтелігенції у системі влади. Демократ в усьому, крім України. І це типово для цього прошарку російського суспільства. Винятки є, але то лише одинці. Дуже прикро, що деякі українські політики і експерти цих реалій не знають і ситуації не розуміють, що навіть революції і війни їх нічого не вчать…

Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА

(Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода)

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Українська мова і Росія. Імперія застосувала проти українців цілий арсенал засобів​

Це буде великим провалом Офісу президента – Яковенко про ідею російськомовного каналу (огляд преси)

Тарас Марусик: «Спроби загальмувати новий мовний закон України є історично безперспективними»​

Війна з Росією і люди Зеленського. «Ехо Москви» хоче русифікувати Україну

  • 16x9 Image

    Ігор Лосєв

    Кримчанин у дев’ятому поколінні, кандидат філософських наук, політичний оглядач газети «День». Від самого заснування працював у виданнях Кримського півострова, які виходили друком до окупації Криму Росією: був членом редколегії газети ВМСУ «Флот України» і науковим редактором журналу «Морська держава». Є автором кількох книг, серед яких «Історія і теорія світової культури: європейський контекст», «Севастополь – Крим – Україна: хроніка інформаційної оборони», «Azat Qirim чи колонія Москви? Імперський геноцид і кримськотатарська революція» (у співавторстві) й інших.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG