Доступність посилання

ТОП новини
19 Жовтень 2019, Київ 14:56

1989: Чому польській «Солідарності» вдалося повалити комунізм? 


Лех Валенса в касці активіста українського Євромайдану під час церемонії в Ґданьску 29 вересня 2014 року. Євромайдан отримав премію Леха Валенси в 2014 році за «відданість, виявлену тисячами українців, незважаючи на ризики, а також проєвропейські та продемократичні устремління»

Варшава – 30 років тому в країнах Центрально-Східної Європи відбувалися революційні зміни, які історики називають «осінню народів». Одну з провідних ролей у розвалі комуністичного табора відіграла польська профспілка «Солідарність». На початку своєї діяльності ця організація об’єдувала 10 мільйонів поляків, тобто кожного четвертого мешканця країни. Хоча в грудні 1981 року її діяльність комуністична влада визнала незаконною, а в 1989-му «Солідарність» переможно ввійшла до парламенту і почала демонтаж комуністичного устрою. У чому секрет феномену «Солідарності»? Як їй вдалося вистояти протягом восьми років заборон і переслідувань? Радіо Свобода запитало про це діячів профспілки, на яких комуністична влада у вісімдесятих роках влаштувала справжнє полювання.

У 1989-му, під час перших напівдемократичних виборів, діяч «Солідарності», робітник-механік за фахом, Збіґнєв Буяк став депутатом польського Сейму. До парламенту його обрали й на другий термін. Колишній активіст профспілки жартує, що свою «вищу освіту», яка стала перепусткою в парламент, здобував у підпіллі. Він був одним із тих переслідуваних комуністичною владою лідерів профспілки, яким вдалося тривалий час перебувати на нелегальному становищі. Спецслужби полювали на нього майже п’ять років.

Лех Валенса в часи коли був лідером профспілки «Солідарність»
Лех Валенса в часи коли був лідером профспілки «Солідарність»

Буяк, як і багато його побратимів із «Солідарності» законспірувався після того, як у грудні 1981 року генерал Войцех Ярузельський оголосив у Польщі воєнний стан і заборонив діяльність масової профспілки. Тоді понад 10 тисяч антикомуністичних діячів опинилися в так званих таборах інтернованих.

Збіґнєв Буяк
Збіґнєв Буяк

Буяк пояснює, чому тривала конспірація мала сенс. «У комуністичних країнах була поширена думка, що комуністичні спецслужби знають геть усе. Та виявилося, що вони неспроможні впіймати, наприклад, мене, що їм не під силу викрити Радіо Солідарність чи ліквідувати редакцію тижневика «Мазовше». Тож для нас стало очевидним, що вони не є всемогутніми і знають далеко не все. Це було джерелом нашої сили», – розповідає діяч.

Принагідно Буяк зазначає, що п’ять років тому досвід втечі від комуністичних спецслужб знадобився йому... в Україні. Це були останні місяці президентства Віктора Януковича. У січні 2014 р. Буяк брав участь у Всеукраїнському форумі Євромайданів, який відбувався в Харкові. Тоді якісь таємні служби влаштували за ним стеження. Досвідченому підпільнику вдалося втекти від «наглядачів». Після повернення до Польщі Буяк дізнався, що українська влада, очолювана Януковичем, його покарала. Колишньому діячеві «Солідарності» заборонили в’їзд в Україну. Цю заборону скасували після перемоги Революції Гідності.

Чому члени профспілки не розбіглися в роки гонінь?

Повертаючись спогадами у початок 1980-х, Збіґнєв Буяк наголошує, що тоді членами «Солідарності» було 10 млн. поляків, а в період найбільших репресій залишилося від 400 до 700 тисяч.

Утім він переконаний, що зважаючи на вкрай несприятливі тодішні обставини, це значна кількість. Таку відданість організації діяч пояснює тим, що «Солідарність» була низовою ініціативою, яка давала людям відчуття причетності до процесу глибоких змін у державі.

Лех Валенса виступає перед членами ще не забороненої «Солідарності» та членами компартії (ПОРП) на Ґданьському суднобудівному заводі після підписання серпневої угоди у 1980 році
Лех Валенса виступає перед членами ще не забороненої «Солідарності» та членами компартії (ПОРП) на Ґданьському суднобудівному заводі після підписання серпневої угоди у 1980 році

Буяк ділиться думками: «Це була організація з широко розгалуженою структурою, яка охопила представників найрізноманітніших професій. Кожна професійна група працювала над програмою реформування своєї галузі. Не було такої сфери суспільного чи економічного життя навколо якої в «Солідарності» не точилися б дебати. Тому члени організації відчували себе суб’єктами, а не об’єктами історії».

Колишній профспілковий лідер розмірковує про поведінку членів «Солідарності» в роки переслідувань. За його словами, не всі знаходили у собі внутрішні сили, аби протиставитися тискові спецслужб. Він згадує, що люди опинялися без роботи, їхні діти не могли вступити у вищі навчальні заклади, тож у деяких опускалися руки.

Валенса мав якийсь внутрішній політичний інстинкт, умів бути лідером, а водночас відзначався рішучістю та здатністю не піддаватися тискові
Збіґнєв Буяк

Діяч зазначає: «Навіть освічені інтелігентні люди, які на відміну від нас, простих робітників, бачили світ, нерідко вважали, що воєнний стан – це кінець «Солідарності». Саме тоді виникли ідеї переформатувати організацію у так звану жовту профспілку, яка співпрацювала б із владою. Такі думки підтримали деякі опозиціонери, а навіть католицькі єпископи».

Утім, наголошує Збіґнєв Буяк, цих ідей абсолютно не поділяли керманич «Солідарності» Лех Валенса та його оточення. Колишній профспілковий діяч каже, що Валенса залишається для нього великою людиною.

«Він мав якийсь внутрішній політичний інстинкт, умів бути лідером, а водночас відзначався рішучістю та здатністю не піддаватися тискові», – говорить він.

За словами Буяка, Валенса – це людина сильного характеру, та не без вад. Він не приховує того, що не захоплений деякими вчинками свого профспілкового керівника.

«Так, я злий на нього за те, що іноді він поступав неправильно. Але вважаю, що складний життєвий шлях, який він пройшов замолоду, гартував його і готував до ролі лідера. Саме життя готувало його до великої ролі», – вважає Буяк.

Солідарність – це значно більше ніж профспілка – Вуєц

Міркування Збіґнєва Буяка поділяє Генрик Вуєц, діяч «Солідарності», який був одним із перших інтернованих після проголошення воєнного стану.

За опозиційну діяльність його звільняли з роботи і двічі ув’язнювали, проте не зламали. Вуєц, фізик за освітою, високо оцінює роль електрика Валенси в створенні та збереженні «Солідарності».

Валенса – це харизматична людина, яка була для нас лідером, що не означає, що він не робив помилок, навіть великих. Але хто з нас їх не робить?
Генрик Вуєц

Він говорить: «Це харизматична людина, яка від моменту створення організації у 1980 році була для нас лідером, що не означає, що Валенса не робив помилок. Іноді він робив великі помилки, але хто з нас їх не робить? Та найважливіше, що в найскладніший період, тобто під час воєнного стану, коли здавалося, що ми вже втратили всі надії, він тоді не погодився на те, щоб піти на державне телебачення й своїм авторитетом закликати людей підпорядкуватися комуністичній владі».

Генрик Вуєц
Генрик Вуєц

Як наголошує Вуєц, Валенса своєю незламністю врятував «Солідарність» від програшу, а польське суспільство від розчарування.

«Наш лідер нас тоді не підвів. Він був звичайним робітником, без вищої освіти, та у нього була велика політична інтуїція», – твердить діяч антикомуністичного руху.

Вуєц зазначає, що «Солідарність» була не тільки профспілкою, але й широким громадським рухом. За його словами, ідею цієї організації добре передає євангельський заклик, який під час одного з візитів до Польщі цитував Іван Павло ІІ.

У 1980-і роки сильніші брали на себе відповідальність за слабших, заступалися за скривджених
Генрик Вуєц

«Папа звернувся до поляків з промовистими словами: «Носіть тягарі один одного». Оце і є суть «Солідарності». У вісімдесяті роки сильніші брали на себе відповідальність за слабших, заступалися за скривджених. Скажімо, шахтарі солідаризувалися з медсестрами, а відчуття підставленого дружнього плеча неймовірно надихає до дальшої боротьби», – розмірковує свідок та учасник подій буремної польської історії.

Іван Павло Другий в Ґданську вітає лідера «Солідарності» Леха Валенсу під час своєї першої поїздки в Польщу в якості понтифіка. 11 червня 1987 року
Іван Павло Другий в Ґданську вітає лідера «Солідарності» Леха Валенсу під час своєї першої поїздки в Польщу в якості понтифіка. 11 червня 1987 року

За словами Вуйца, солідаризація із слабшими – це прикметна ознака організації, яка демонтувала в Польщі комунізм. Зокрема, «Солідарність» із перших років свого існування наголошувала на тому, що вона захищатиме національні меншості, зокрема українську.

«Не забуваймо, що вже у 1990 році, депутати польського Сенату, де майже всі мандати отримали члени «Солідарності», засудили злочинну операцію «Вісла», – нагадує діяч антикомуністичної опозиції.

«Парад популізмів» нині

Про причину успіху «Солідарності» розмірковує Владислав Фрасинюк, один з лідерів цієї організації, якого у Польщі називають легендарним.

Успіх «Солідарності» – у cтворенні громадянського суспільства
Владислав Фрасенюк

Випускник автомобільного технікуму, водій за фахом, він прославився тим, що за кілька –днів до оголошення воєнного стану стану врятував від конфіскації скарбницю «Солідарності» в Нижній Сілезії. Це була велика сума – 80 мільйонів злотих. У роки переслідувань опозиціонери використовували ці гроші на підпільну діяльність, видання нелегальної преси та допомогу сім’ям репресованих.

Владислав Фрасенюк
Владислав Фрасенюк

Кілька років тому в Польщі про цю історію зняли пригодницький фільм з промовистою назвою «80 мільйонів».

Фрасинюк твердить: «Успіхом «Солідарності» була не її масовість, а реальна участь у створенні громадянського суспільства. У всіх нас було неймовірне відчуття спільноти, усі ми знали, що хочемо разом зробити щось позитивне».

Тоді була була Берлінська стіна і не було куди тікати. Тож ми були приречені боротися за зміни в своїй країні. Нині, якщо комусь не подобається ситуація в державі, він може сказати: «Виїжджаю»
Владислав Фрасинюк

Фрасинюк вболіває, що навіть через 30 років після «осені народів» багато громадян у посткомуністичних країнах все ще інфантильно чекають на когось, хто візьме на себе відповідальність за їхню долю. Саме тому, вважає діяч «Солідарності», в Центрально-Східній Європі відбувається «парад популізмів».

На його думку, сьогодні активістам складніше будувати громадянське суспільство, ніж у часи «Солідарності».

Він розмірковує: «Тоді була була Берлінська стіна і не було куди тікати. Тож ми були приречені боротися за зміни в своїй країні. Нині, якщо комусь не подобається ситуація в державі, він може сказати: «Виїжджаю за кордон». Складніше також тому, що є фейсбук, а отже є імітація активізму і віртуальне геройство».

Кожен третій комуніст у Польщі був у «Солідарності»

Міркування колишніх лідерів профспілки доповнює історик Антоній Дудек, який досліджує історію антикомуністичного руху у Польщі.

Він звертає увагу на те, що з формальної точки зору «Солідарність» існувала та й дотепер існує як профспілка.

«Проте у 1980–1989 роках вона була масовим рухом, який об’єднував дуже різних людей, представників різноманітних політичних поглядів та різних світоглядів, віруючих і невіруючих, яких об’єднувало одне – нехіть до тодішнього соціалістичного устрою», – пояснює дослідник.

Лех Валенса з тижневиком Tygodnik Solidarnosc у Варшаві. 7 жовтня 1989 року
Лех Валенса з тижневиком Tygodnik Solidarnosc у Варшаві. 7 жовтня 1989 року

За його словами, частина членів профспілки вимагала глибокої реформи соціалізму, а інша частина повністю відкидала цей устрій. Історик каже, що у вісімдесятих роках, тобто в період глибокої економічної кризи, польське суспільство переконалося, що Польську Народну Республіку неможливо реформувати.

«Оскільки реформи виявилися неможливими, то «Солідарність» стала однозначно антикомуністичним рухом, який спричинив падіння авторитарного устрою у Польщі», – каже історик.

Вибори 1989 року показали, що суспільство на боці «Солідарності», а не комуністів
Антоній Дудек

Дудек звертає увагу на те, що у 1980–1981 роках у лавах профспілки «Солідарність» був мільйон членів із партквитками Польської робітничої об’єднаної партії (ПОРП), тобто польського аналога КПРС.

«А треба сказати, що в цілому у цій партії було три мільйона членів. Багато комуністів, які пішли в «Солідарність», покинули свою партію, тому ПОРП уже ніколи не мала стільки членів, як до епохи профспілки. Вибори 1989 року показали, що суспільство на боці «Солідарності», а не ПОРП», – пояснює дослідник.

«Гарний трибун, але невдалий президент»

Антоній Дудек вважає, що Лех Валенса відіграв однозначно позитивну роль в подіях вісімдесятих років. За його словами, керманич «Солідарності» був ідеальним народним трибуном.

«У ті часи йому вдавалося маневрувати між прагненнями до надмірної радикалізації цього руху та намірами узалежнити його від влади. За свою діяльність у цей період Валенса буде записаний в польську історію золотими літерами», – ділиться висновками учений.

Антоній Дудек
Антоній Дудек

Історик зауважує, що в Польщі тривають дискусії навколо оцінки раннього періоду діяльності Валенси. «Ці суперечки стосуються першої половини 1970-х років, коли він співпрацював із комуністичними службами під певдонімом «Болек». За це деякі політики і дослідники у Польщі заперечують його заслуги, та я не втомлююся повторювати, що люди мають різні етапи в житті, які треба оцінювати по-різному», – переконаний Дудек.

Лех Валенса перед символічною Берлінською стіною, складеною з великих доміно, в Берліні на 20-ту річницю падіння Берлінського муру. 9 листопада 2009 року
Лех Валенса перед символічною Берлінською стіною, складеною з великих доміно, в Берліні на 20-ту річницю падіння Берлінського муру. 9 листопада 2009 року

Історик також говорить, що у Польщі неоднозначно оцінюють президентство Валенси. У 1990 році керманич «Солідарності» став президентом, та через п’ять років він програв вибори, поступившись посадою Олександрові Квасневському.

Валенса виправдав себе в ролі народного трибуна, та не впорався з роллю президента, бо він не створений до цієї ролі
Антоній Дудек

«Я належу до тих істориків, які критично оцінюють президентство Валенси. Він виправдав себе в ролі народного трибуна, та не впорався з роллю президента, бо він не створений до цієї ролі. Це простий робітник, який не розумів конституційного механізму функціонування держави та відносин між гілками влади. Треба по-різному оцінювати Валенсу як доброго лідера «Солідарності» та Валенсу, який замолоду піддався тискові спецслужб, а ще інакше Валенсу-президента. Біда в тому, що люди в Польщі і у світі хочуть чорно-білих оцінок, поділу на «добрих» і «злих», та історія набагато складніша», – підсумовує Антоній Дудек.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG