Доступність посилання

ТОП новини
21 Жовтень 2019, Київ 06:31

Україна і жест Земана: президент Чехії зустрічався із сімома особами із Закарпаття


Президент Чехії Мілош Земан, вересень 2019 року

(Рубрика «Точка зору»)

На початку вересня президент Чехії Мілош Земан прийняв у Празькому Граді, делегацію із семи осіб, що представляють, як сказано в повідомленнях, «інтереси русинів». Зустріч була приурочена сторіччю входження Закарпаття до Чехословацької Республіки (ЧСР). Показово, що ювілейна подія відзначалася не із представниками влади Закарпаття, її культурною чи науковою елітою, а з людьми, чия репутація є доволі сумнівною з різних оглядів. Всі вони відомі агресивними висловлюваннями в бік України та промосковськими симпатіями. Зокрема, православний священник Московського патріархату Димитрій Сидор свого часу був навіть засуджений за сепаратизм, а Іван Данацко – за нелегальне переправлення мігрантів через кордон.

Такий публічний жест президента Чехії ще раз нагадав про ту суперечливу політику, яку проводила Чехословаччина за двадцять років свого панування на Закарпатті. Коли у 1919 році цей край входив до новостворюваної слов’янської держави, її засновники Масарик і Бенеш зобов’язувалися виконати дві головні вимоги закарпатських представників – надати повну самоврядність краю (автономії) та не розбивати етнографічну українську території на різні частини. Обидві обіцянки не були виконані. Автономію надали аж у жовтні 1938 року, коли першій Чехословацька республіці залишилося лічені місяці до загибелі. А терени, населені українцями, були свавільно розділені між Підкарпатською Руссю, Словаччиною та Румунію. Причому назавжди.

Мапа Чехословацької Республіки
Мапа Чехословацької Республіки

Особливо драматичними виявилися останні кілька днів співжиття з чехами в одній державі. Провокативне призначення чеського генерала Прхали в автономний уряд Августина Волошина врешті призвело до кровопролитних міжусобиць в Хусті 14 березня 1939 року , в яких загинули десятки чехів та українців. Чехословацьке військо не стало боронити Закарпаття від угорської окупації і навіть не хотіло надати зброю для його добровільних захисників. Покидали чехи край похапцем та в розпачі, спалюючи документацію і підриваючи боєприпаси. Оці сльози, кров та лайка і стали завершальним актом їхнього двадцятилітньої панування.

Командир Організації народної оборони «Карпатська Січ» Дмитро Климпуш (у чорній шапці) разом з іншими військовими організації. Хуст, березень 1939 року
Командир Організації народної оборони «Карпатська Січ» Дмитро Климпуш (у чорній шапці) разом з іншими військовими організації. Хуст, березень 1939 року

Без сумніву, що м’яка чеська колонізація була значним кроком вперед після брутальної мадяризації кінця ХІХ –початку ХХ століття. Освітнє, культурне та господарське життя у міжвоєнну добу помітно зросло. Але в той же час посиленими темпами тривала чехізація краю, в якому чехи займали ключові позиції, хоча вони становили лише кілька відсотків від усього населення. Саме незграбна національна політика і стала смертельним вироком міжвоєнній Чехословаччині.

Вказівники на головній вулиці міста Хуста. Карпатська Україна, Хуст, 27 січня 1939 року
Вказівники на головній вулиці міста Хуста. Карпатська Україна, Хуст, 27 січня 1939 року

Нині можна почути деякі ностальгійні зітхання, як добре було під чехами та що треба було з ними жити далі в одній державі. Такі романтичні зітхальники живляться ілюзіями та видають бажане за дійсне. Чехословаччина перестала існувати не через українців, які в ній становили менше від 4% мешканців.

Фіаско «чехословакізму»

Від початку ця держава була приречена на гострі, а той непримиренні національні конфлікти. Непідйомним тягарем для створеної у 1918 році держави стала компактна німецька меншина, чисельність якої сягнула понад три мільйони і котра за величиною була другим народом у ЧСР (кожен четвертий мешканець). Ще однією важкою ношею стали угорці , яких нараховувалося до 800 тисяч, і за кількістю вони випереджали навіть українців. І німецька, і угорська меншини дивилися на Чехословаччину як на «тимчасове непорозуміння» і лише чекали нагоди, аби повернутися до лона своїх національних держав.

Але й не ці дві надзвичайно скрутні обставини визначили швидкий кінець клаптикової держави. Її смерть ховалася в самій концепції Масарика та Бенеша, відомій як «чехословакізм». Себто, що чехи і словаки – не два різні народи, а один. Усе міжвоєнне життя ЧСР минуло під цим патріотичним гаслом, на переписах фігурувало лише визначення «чехословак», а врешті-решт все закінчилося крахом. Упосліджені словаки проголосили у березні 1939 року власну державу, і Чехословаччина завалилася як картковий будинок. Тоді це пояснювалося не природним розвитком національного словацького життя, а впливами агресивної німецької політики.

Однак по війні «чехословакізм» теж став поволі згасати, і незадовго навіть комуністичною владою було проголошено вже два самостійні народи – чехів і словаків. А коли настала демократія у 1989 році, Чехословацька федерація одразу розпалася на дві окремі національні держави. Масариківська ідея «чехословакізму», на якій базувалося створення Чехословаччини 1918 року, виявилася нежиттєздатною. Скориставшись програшем Гітлера у Другій світовій війні, Прага виселила з чеських земель кількамільйонну німецьку меншину, розв’язавши для себе раз і назавжди національне питання на своїх теренах.

Закарпатський «хвіст», який і так був чужорідним елементом і вічним головним болем для Праги, відлетів найпершим у 1945 році, а далі – посипалося все інше. Гарна теорія у мудрій професорській голові пережила свого творця лише на кілька років. (Томаш Гарріг Масарик помер у 1937 році). Чехословаччина рано чи пізно була приречена на розпад, як і Югославія чи СРСР, бо таким є напрям людського поступу. На зміну конфедераціям чи багатонаціональним федераціям приходять національні держави.

І закарпатцям з чехами ніяк не можна було вжитися в одній державі, якщо найближчим словакам така федерація виявилася непотрібною. Тож залишається чеському президенту на сторічний ювілей пити шампанське із закарпатськими сепаратистами-маргіналами, згадуючи поїджену міллю колоніальну велич. А нам дивуватися його недалекоглядності та висловлювати черговий протест проти недолугого втручання у внутрішні справи України.

Олександр Гаврош – письменник, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Про фашизм на Закарпатті справжній і надуманий

80 років Карпатської України. Проти неї велася гібридна війна, як і сьогодні проти цілої України – історик

Україна в час війни і Закарпаття як полігон для ворожих спецслужб

Угорський виклик: несиметрична відповідь України

Закарпатці в угорському рабстві. Про це мовчить Будапешт

  • 16x9 Image

    Олександр Гаврош

    Народився 1971 року в Ужгороді. Закінчив Львівський факультет журналістики. Має понад дві тисячі публікацій у пресі. Автор понад тридцяти книжок, в тому числі збірників публіцистики «Точка перетину», «Закарпаття під прицілом»,«Блукаючий народ». Член Національної спілки письменників України. Поет, прозаїк, драматург, сценарист. 

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG