Доступність посилання

ТОП новини
19 листопада 2019, Київ 05:47

Частина людей з оточення Зеленського може мати подвійне дно (огляд преси)


Під час акції «Імпічмент Коломойському» під стінами Офісу президента України. Київ, 20 вересня 2019 року

Петра Порошенка часто звинувачували в схильності до мікроменеджменту й нездатності делегувати повноваження. За Володимира Зеленського все діаметрально протилежно, стверджує «Український тиждень». Чинний президент дедалі більше демонструє, що, по суті, є лише франшизою для гравців із різними інтересами в тому конгломераті, який дописувачу вкрай важко назвати командою. Дехто з них фактично грає у власну гру, яка часто породжує питання: на чиєму боці – України чи Росії вони насправді ведуть війну? Автор статті Дмитро Крамар зазначає, що в оточенні Зеленського давно помітний кадровий вплив двох найбільших олігархів – Ігоря Коломойського та Віктора Пінчука.

Так, «юрист Коломойського» Андрій Богдан очолив Офіс президента (ОП) Зеленського, а діти менеджерів зі структур Коломойського – Дмитро Дубілет та Андрій Загороднюк – сіли в крісла міністрів Кабінету міністрів та оборони. Тісно пов’язаний із Сергієм Тігіпком багаторічною співпрацею і лідер «Слуги народу» на виборах та нинішній голова Верховної Ради Дмитро Разумков. Водночас чимало людей, які працюють на ключових посадах у нинішній владі, попри публічне асоціювання з тими чи іншими групами впливу, насправді можуть мати щонайменше подвійне дно. Наприклад, чинний голова ОП Андрій Богдан має історію тісних стосунків із 2007 року з одіозним юристом Януковича Андрієм Портновим.

Автор наголошує, що попри публічні обіцянки якісних змін у кадровій політиці, фактично у часи Зеленського в ній ще більше розквітнув фаворитизм і залежність від олігархів. Принаймні кістяк становлять люди, які не мають жодного державницького підходу, орієнтуються на персональні вимоги та електоральні реакції виборця. Тісно переплетені бізнес-інтересами з Росією, вони не мають уявлень про національну ідентичність та ключові для розвитку й збереження держави питання. А головним пріоритетом бачать повернення до безперешкодного ведення бізнесу з Росією. На цьому наголошується в статті «Президентська франшиза, або Хто й для чого керує Україною від імені Зеленського».

Після авантюри навколо «формули Штайнмаєра», яку підписав у Мінську Леонід Кучма, президент Зеленський урочисто обіцяв, що жодних виборів на окупованих територіях не буде, допоки з ОРДіЛО не виведуть усі іноземні війська. Якби президент був послідовним і знав реальну ситуацію та адекватно її розумів, то визнав би, що вибори в ОРДіЛО неможливі в принципі. Там можлива лише комедія «виборів», що цілком влаштовує Кремль, стверджує дописувач «Українського тижня» Ігор Лосєв.

Він переконаний, що Росія не стане виводити війська зі створених нею «ДНР-ЛНР», бо це основа їхнього існування. Після виведення військових формувань «республіки» швидко впадуть, бо озброєні Росією люди є «хребтом» цих псевдоутворень. Та й абсолютний російський вплив на сході України буде втрачено. Чому Зеленський та його радники вирішили, що Путін на це погодиться? Для таких висновків немає жодних підстав, стверджує автор. А на всі зойки Зеленського про «виведення військ» лунатиме стабільна відповідь: «Их там нет». Докладніше йдеться в публікації «Донбаська армія Росії».

«Почую кожного» – у статті під таким заголовком «Український тиждень» пише, що на відміну від ситуації, в якій опинився Віктор Янукович у листопаді 2014-го, у нинішнього президента є ще досить простору для маневру. Найгірше, що він може робити зараз: намагатися й далі сподобатися всім, заспокоювати, що все буде гаразд і він подбає про кожного. Бо є одна вельми помітна суперечність: догодити Путіну й українському народу одночасно не вийде. Власне, найактивніша частина суспільства доволі недвозначно пояснила, що мир на умовах капітуляції є неприйнятним, а Росію інші умови навряд чи цікавлять. Раз уже Зеленський назвав себе слугою, то йому варто було б знати, що слуга двох панів – вибір не найкращий і українське життя мало чим подібне до італійської комедії.

Хоча за всіма зовнішніми ознаками ухвалення українською владою «формули Штайнмаєра» здається капітуляцією, шанси на її реалізацію вкрай малі. І це по суті не змінить ситуацію війни між Україною і Росією, стверджує в тижневику «Новое время» російський журналіст Семен Новопрудський. Виглядає, ніби Росія, заручившись підтримкою Німеччини і Франції, легко і невимушено «розвела» наївного і недосвідченого українського президента Володимира Зеленського. Але в реальності все набагато складніше, переконаний автор.

Новопрудський вважає, що мета Путіна в цій війні – не легалізація «народних республік», не визнання їх незалежності і тим більше не їх анексія на кшталт Криму. Головне – не дати Україні існувати як незалежній державі, мати всередині її території постійно діючий анклав під фактичним контролем Москви, не пустити Україну в ЄС і НАТО. Простіше кажучи, Путін хоче, щоб в Україні не було миру і національної єдності, але сама Росія була б ніби ні при чому. Журналіст стверджує, що Путіну потрібно мати свою «п'яту колону» саме всередині України. І вже точно не хочеться брати на повне утримання спустошену війною велику територію з усе ще значним населенням. Україні ж в її нинішньому економічному і політичному стані немає резону брати на себе повну відповідальність за зміст ОРДЛО і вже тим більше давати цій території особливий статус, вважає автор.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG