Поляки обрали новий Сейм. Чого очікувати в українсько-польських відносинах?

У Польщі владна партія «Право і справедливість» («ПіС») на парламентських виборах, які відбулись 13 жовтня, отримала 235 із 460 мандатів у Сеймі (43,59 % голосів виборців). Також у польський парламент пройшли проєвропейська опозиційна «Громадянська коаліція», здобувши понад 27% голосів, від об’єднаних лівих сил – «Союз лівих демократів» – понад 12% і дві крайні праві партії – «Польська селянська партія/Kukiz» – понад 8% та блок «Конфедерація» – близько 7%. У польському Сеймі збільшилось число тих, хто вирізняється антиукраїнською риторикою і симпатіями до Кремля. Який вислід для українсько-польських відносин слід очікувати у зв’язку з обранням нового парламенту?

«Громадянська коаліція» була головним супротивником на виборах владної партії «ПіС», лідером якої є Ярослав Качинський, і найбільше її прихильників було у великих польських містах. За «ПіС» проголосував стабільний виборець, за оцінками експертів, і соціальні гарантії зіграли на результат. Адже партія влади протягом останніх років ініціювала численні соціальні програми.

Також у Сейм Польщі пройшли політики, які вирізняються антиукраїнською риторикою. «Конфедерація», яка здобула близько 7% голосів виборців, об’єднала ультраправі партії, представники яких проросійськи налаштовані. Також у новому парламенті будуть депутати від блоку «Польської селянської партії», куди входить партія «Кукіз’15», яка у минулому парламенті була ініціатором внесення у законопроєкт «кримінальної відповідальності за згадування про УПА», яка ідеологію українського націоналізму називає «бандеризмом».

Відтак такі тенденції у польському Сеймі не є добрим сигналом для України. І вже можна спрогнозувати, що антиукраїнська риторика частіше лунатиме з уст польських депутатів. «ПіС» має більшість, а для цієї партії історична пам’ять – у пріоритеті, й слухати українські аргументи щодо спільного історичного минулого, виглядає на те, у партії Ярослава Качинського не надто хотітимуть.

«Припускаю, що у польському Сеймі буде дивний амбівалентний процес. З одного боку, буде більше лайки, хамства, божевільних антиукраїнських пропозицій. Але загалом, коли йдеться про зовнішню політику, то навіть польські націоналісти з «ПіС» продовжують загальну лінію польської політики, вони не обірвали те, що було зроблено, вони зацікавлені, щоб Україна далі існувала, як буфер між Польщею і Росією, цілковито проти українців не йтимуть. Панівний політичний істеблішмент буде обережно підтримувати Україну, пропонуватиме допомогу у фондах, а, з іншого боку, буде погіршення риторики щодо України від «конфедератів», тих, хто прорвався до влади», – каже перекладач, експерт із українсько-польських питань Андрій Павлишин.

Українська влада готова йти назустріч Польщі

Україна готова у питаннях історичної пам’яті піти назустріч Польщі, але чекає від Варшави відповідних кроків, заявив в інтерв'ю Радіо Свобода міністр закордонних справ України Вадим Пристайко.

Вже українська влада дозволила сусідній державі проводити на території України пошуково-ексгумаційні роботи, навіть видано перші дозволи. Але, за словами міністра, і Україна вимагає відповідного ставлення й очікує на такі ж кроки.

Українська сторона висунула Польщі умову, що ексгумація проводитиметься спільно українськими і польськими дослідниками.

У 2017 році, коли поляки знесли пам’ятник воїнам УПА на цвинтарі у селі Грушовичі (нинішня Польща), Україна, у відповідь, скасувала всі дозволи польському Інституту національної пам’яті для проведення пошукових і ексгумаційних робіт на території України. Це ще більше загострило питання спільного історичного минулого обох держав. Українська влада сьогодні готова пом’якшити напруження в політиці історичної пам’яті.

Професор Українського католицького університету, історик Ігор Скочиляс вважає, що радикальних кроків із боку польських парламентарів щодо України загалом не слід очікувати, а ось чи політика щодо історичної пам’яті стане більш жорсткою, що стане зрозуміло невдовзі.

«У польський парламент прийшли нові сили, яких раніше не було, так звані «друзі Путіна», яких є кілька десятків, це те, чого в польському політикумі останні 10 років не було. Це загроза, виклик для України, для українсько-польського порозуміння. Наскільки партія «ПіС» спроможна проводити самостійну політику, залежатиме який польський порядок денний пропонуватиме Польща в діалозі з Україною. Треба будувати мости порозуміння і шукати теми, які нас зближують і об’єднують. Водночас, потрібно розуміти, що ми є носіями значною мірою відмінних історичних пам’ятей. Є порядок денний, який в українському суспільстві – один, у польському – інший. Потрібна добра воля до порозуміння, а, з огляду на націоналістичні дискурси, які існують в обох країнах, це досить складно досягнути», – наголосив Ігор Скочиляс.

З огляду на перемогу, «ПіС» може самостійно формувати уряд. Мабуть, він залишиться у такому ж складі, яким був, припускає доктор філософії Іван Матковський. На його думку, попри зміну кількох імен в уряді, стратегія польського уряду не зміниться.

«Щодо українсько-польських відносин, то фішки були розставлені перед парламентськими виборами в контексті розмов із Києвом. Про яку саме конкретику йшлося, наразі невідомо, бо досить несподівано Київ зняв обмеження на ексгумацію в Україні, що стало несподіванкою, а Польща перерахувала якісь кошти у фонд порятунку Донбасу. Це свідчить, що є домовленості, про яке суспільство не знає, ні в Польщі, ні в Україні. Якихось кардинальних змін у відносинах обох країн не буде. Натомість, безперечно, українсько-польські відносини є стратегічними в контексті війни з Росією. Варшава повинна бути зацікавлена у добросусідських взаєминах, як і Київ. Основними стратегічними пріоритетами повинна бути енергетика і військова співпраця, а історію слід врешті залишити історикам. Що стосується історичної пам’яті, а це врегулювання конфліктів навколо нищення могил, але тут покращення не буде і польська сторона навряд чи відступить від своєї риторики і намірів, бо вважає, що це не могили українців на теренах Польщі, а лише місця вшанування», – наголосив Іван Матковський.

Питання історичної пам’яті, яким окремі політики спекулюють і маніпулюють, для української влади і українського суспільства не є пріоритетним, а для багатьох людей – незрозуміле. Трагічне минуле в історії обох сусідніх народів є близькою темою для мешканців західних регіонів України, тих українців, які з 1944 по 1946 роки були примусово виселені з території Польщі, колишніх етнічних українських земель. Очевидно, що дозволом на пошуково-ексгумаційні роботи не завершиться питання українсько-польського непорозуміння. Польща і Україна мають різні версії щодо більшості трагічних подій у роки Другої світової війни. Польська сторона зосередилась на Волинській трагедії липня 1943 року.

Особливо напруженими українсько-польські відносини щодо історичної пам’яті стали з початком бойових дій на Донбасі. З 2014 до 2017 років у Польщі було скоєно 15 актів вандалізму на українських місцях пам’яті і могилах. Експерти називали ці дії провокацією з метою розсварити сусідні народи. Польська сторона відмовляється відновити українські могили і не засудила вандалізм.

Єпископи України і Польщі ініціюють створення спільного комітету з українсько-польського примирення. А також українські і польські владики просять папу Римського Франциска визнати понтифіка Івана Павла Другого покровителем українсько-польського примирення.